Турчинов Олександр Валентинович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Олександр Валентинович Турчинов
Олександр Валентинович Турчинов
Олександр Турчинов у 2012 році

Нині на посаді
На посаді з 22 лютого 2014
Попередник Володимир Рибак

Час на посаді:
23 лютого 2014 — 7 червня 2014
Прем'єр-міністр   Арсеній Яценюк
Попередник Віктор Янукович
Наступник Петро Порошенко

Час на посаді:
18 грудня 2007 — 11 березня 2010
Президент Віктор Ющенко
Віктор Янукович
Прем'єр-міністр   Юлія Тимошенко
Попередник Микола Азаров
Наступник Андрій Клюєв

Час на посаді:
4 лютого 2005 — 8 вересня 2005
Попередник Ігор Смешко
Наступник Ігор Дріжчаний

Народився 26 вересня 1965(1965-09-26) (48 років)
м. Дніпропетровськ, Українська РСР, СРСР
Громадянство СРСР СРСРУкраїна Україна
Політична партія ВО «Батьківщина».png
Дружина Ганна Володимирівна
Діти син Кирило
Професія інженер-технолог
Релігія Євангельський християнин-баптист
Особистий підпис 120пкс
Україна Народний депутат України
3-го скликання
ВО «Громада» 12 травня 1998 14 травня 2002
4-го скликання
ВО «Батьківщина» (БЮТ) 14 травня 2002 7 липня 2005
5-го скликання
ВО «Батьківщина» (БЮТ) 25 травня 2006 15 червня 2007
6-го скликання
ВО «Батьківщина» (БЮТ) 23 листопада 2007 19 грудня 2007
7-го скликання
ВО «Батьківщина» 12 грудня 2012

Олекса́ндр Валенти́нович Турчи́нов (* 31 березня 1964, Дніпропетровськ) — український політик. Народний депутат України. Перший заступник голови партії, керівник Центрального штабу Всеукраїнського об'єднання «Батьківщина». Доктор економічних наук, професор, член Спілки письменників України (від 2007 р.)[1], Голова Верховної Ради України з 22 лютого 2014 року. Також з 23 лютого по 7 червня 2014 року — виконувач обов'язків Президента України.

Фактично, у цей період О. В. Турчиновим об'єднані посади очільника Парламенту (Голова Верховної Ради), керівника Уряду (координатор роботи Кабінету Міністрів), президентська влада (в.о. Президента), військова влада (Верховний Головнокомандувач). Таким чином, його можна називати особою, що де-юре сконцентрувала найбільші в новій історії України повноваження. Ці повноваження надалися Турчинову в надзвичайний період української історії, в обхід принципу розподілу державної влади і без жодного публічного обговорення.

За його словами, він «не прагнув цих посад і після відновлення виконавчої влади, якій буде довіряти народ, готовий відразу ж подати у відставку»[2].

Виконавши свою обіцянку, в день інавгурації новообраного Президента Петра Порошенка 7 червня 2014 року, Турчинов у демократичний спосіб передав своєму наступнику президентську і військову владу[3].

Освіта[ред.ред. код]

Освіта вища, у 1986 році з відзнакою закінчив технологічний факультет Дніпропетровського металургійного інституту, спеціальність — обробка металів (інженер). Кандидатська дисертація «Методичне забезпечення і механізм реформування та оптимізації оподаткування в сучасних економічних умовах» (1995). Докторська дисертація «Тіньова економіка (методологія дослідження та механізми функціонування)» (1997).

Життєпис[ред.ред. код]

19871990 роки — секретар райкому комсомолу, потім завідувач відділу агітації і пропаганди Дніпропетровського обкому комсомолу. Виступив одним з координаторів Демократичної платформи в КПРС, що агітувала за оновлення, децентралізацію Компартії, за що і позбувся партквитка.

Трудовий шлях розпочав на комбінаті «Криворіжсталь».

У 19901991 роках — головний редактор Українського відділення інформаційного агентства УНА-прес АПН. У 1991 році очолює Інститут міжнародних зв'язків, економіки, політики і права, у 1992 році його призначено на посаду голови Комітету з роздержавлення і демонополізації виробництва Дніпропетровської обласної державної адміністрації.

У 1993 році призначений радником прем'єр-міністра України Леоніда Кучми з питань мікроекономіки. Леонід Кучма лобіює його кандидатуру під час дискусії про лідерство в об'єднанні «Нова Україна», але його активісти віддають перевагу Володимиру Гриньову. В цьому ж році за участю Турчинова створюється партія Всеукраїнське об'єднання «Громада», а він стає її лідером. Щоправда, особливої активності ця організація не виявляє. А сам Турчинов поєднує головування у «Громаді» з науковою роботою. У 1994 році він обіймає посаду генерального директора Інституту економічних реформ, завідувача лабораторії дослідження тіньової економіки Інституту Росії НАН України.

У 1997 році Олександр Турчинов зближується з керівницею корпорації ЄЕСУ Юлією Тимошенко, яка на той час вже отримала мандат народного депутата і почала виявляти інтерес до партійних проектів. Турчинов навіть погоджується поступитися своїм лідерством у «Громаді» — з'являються чутки що в партії буде дві співголови — Юлія Тимошенко та Олександр Єльяшкевич. Проте у вересні 1997 року доволі несподівано головою «Громади» обирають Павла Лазаренка, який тільки-но пішов у відставку і потребував партійного майданчика для опозиційної діяльності.

У 1998 році Турчинов був обраний народним депутатом — за партійним списком «Громади». У березні 1999 року — вийшов із керівництва партії, внаслідок конфлікту з Лазаренком, у травні — з фракції. У липні, разом з Тимошенко, створив нову партію — Всеукраїнське об'єднання «Батьківщина».

Олександр Турчинов під час акції «Україна без Кучми»

Після призначення партійного лідера віце-прем'єром в уряді Віктора Ющенка, очолив фракцію «Батьківщини» і парламентський Комітет з питань бюджету. Як голова Комітету виступив автором кардинальної бюджетної реформи та був одним з співавторів Бюджетного кодексу. Після переходу партії до опозиції став одним з фундаторів Форуму національного порятунку (ФНП).

У 2002 році повторно обраний народним депутатом України за списком «Блоку Юлії Тимошенко». Був уповноваженим представником фракції та членом Комітету з питань Регламенту, депутатської етики та забезпечення діяльності Верховної Ради України.

У 2004 році — один з лідерів Помаранчевої революції. Саме Олександр Турчинов очолює виконком по забезпеченню координації акції громадянського протесту під час подій на Майдані. Також був одним із заступників керівника виборчого штабу Віктора Ющенка.

У лютому — вересні 2005 року обіймав посаду Голови Служби безпеки України. В рамках загального реформування апарату управління країною перед ним було поставлено завдання реформувати СБУ, створивши на її базі дві структури з одним підпорядкуванням — національну розвідку і національне бюро розслідувань. У ведення національного бюро розслідувань планувалося передати контррозвідку і всі питання, що зачіпають державну безпеку. Також на цій посаді вперше в Україні ініціював розслідування діяльності газової мафії в Україні. Звільнився з неї за власним бажанням — після відставки уряду Тимошенко.

На парламентських виборах 2006 року знову стає народним депутатом. У Верховній Раді 5-го скликання був заступником голови фракції БЮТ та вдруге обирається членом регламентного Комітету.

23 травня 2007 року указом президента Віктора Ющенко призначений першим заступником Секретаря Ради національної безпеки та оборони України.

Втретє обраний народним депутатом на дострокових парламентських виборах 2007 року.

Перший віце-прем'єр-міністр України (19 грудня 2007 — 11 березня 2010).

У травні 2008 року брав участь у виборах Київського міського голови і посів друге місце.

З 12 грудня 2012 — народний депутат України 7-го скликання від партії Всеукраїнське об'єднання «Батьківщина», № 4 в списку. Член Комітету Верховної Ради з питань інформатизації та інформаційних технологій.

Після перемоги Євромайдану[ред.ред. код]

22 лютого 2014 року обраний на посаду голови Верховної Ради України[4][5].

З 23 лютого по 7 червня він був виконувачем обов'язків Президента України.[6]

З 25 лютого Турчинов уповноважений підписувати закони України до обрання нового Президента[7][8]. Також він почав підписувати президентські укази. Перший Указ Турчинова — «Про призначення О.Махніцького виконуючим обов'язки Генерального прокурора України»[9].

З 26 лютого по 7 червня — Верховний Головнокомандувач Збройних Сил України[10].

Сім'я[ред.ред. код]

Одружений. Дружина Турчинова Ганна Володимирівна (1970) — кандидат педагогічних наук, завідувач кафедри іноземних мов Національного педагогічного університету імені Михайла Драгоманова. Син Кирило (1992) — студент.

Творчість[ред.ред. код]

Автор понад 100 наукових праць і монографій, присвячених дослідженням корупції, тіньової економіки, тоталітаризму.

Найбільш відомі з опублікованих художніх книжок: «Ілюзія страху» (2004), «Свідоцтво» (2006), «Таємна вечеря» (2007), «Пришестя» (2013). За мотивами книги в 2008 році був знятий однойменний трилер «Ілюзія страху». Фільм виступав від України на здобуття премії «Оскар» у номінації «Кращий іноземний фільм». Крім того, він відмічений нагородами декількох міжнародних кінофестивалів. Є проповідником євангельсько-баптистської церкви.

Критика[ред.ред. код]

Громадський рух «Чесно» критикував Олександра Турчинова за можливу причетність до корупційних дій[11]. У 2009 Турчинова як віце-прем'єра разом із прем'єр-міністром Юлією Тимошенко звинувачували у здійсненні держзакупівель за неконкурентною схемою на 52,2 млрд гривень[12]. Крім того, у 2005 році Турчинов з 4 лютого по 7 липня суміщав депутатський мандат[13] з посадою Голови Служби безпеки України[11].

Андрій Ілларіонов, екс-радник президента Росії В. Путіна, вважає, що Юлія Тимошенко, Олександр Турчинов і Арсен Аваков своєю бездіяльністю і закликами не втручатится допомогли Росії захопити Донецьк, Луганськ і приєднати Крим.[14]

Див. також[ред.ред. код]

Виноски[ред.ред. код]

  1. Сучасні письменники України. Біобібліографічний довідник. / Упорядник Анатолій Гай — Київ : Київське обласне творче об'єднання «Культура», Біла Церква, «Буква», 2011. 587 сторінок, ISBN 978-966-2927-05-6. — С. 475.
  2. Турчинов: готовий піти, щойно сформується влада, якій довірятиме народ / УП, 23 лютого 2014, 21:23
  3. Україна має 5-го президента і головнокомандувача: Порошенко склав присягу / УП, 07 червня 2014, 10:22
  4. Постанова Верховної Ради України від 22 лютого 2014 року № 748-VII «Про Голову Верховної Ради України»
  5. «Верховна Рада України обрала спікера» (22.02.2014) — сайт «Українська Правда»
  6. Постанова Верховної Ради України від 23 лютого 2014 року № 764-VII «Про покладення на Голову Верховної Ради України виконання обов’язків Президента України згідно із статтею 112 Конституції України»
  7. Рада уповноважила Турчинова підписувати закони / УП, 25 лютого 2014, 11:27
  8. Верховна Рада України ухвалила Постанову «Про уповноваження виконуючого обов'язки Президента України, Голову Верховної Ради України Турчинова О. В. на підписання законів України» / Інформаційне управління Апарату Верховної Ради України, 25.02.2014 11:03
  9. Про призначення О.Махніцького виконуючим обов'язки Генерального прокурора України: Указ Президента України № 91/2014 від 24 лютого 2014 року
  10. Про прийняття обов'язків Верховного Головнокомандувача Збройних Сил України: Указ Президента України № 140/2014 від 26 лютого 2014 року
  11. а б «Турчинов Олександр Валентинович». Громадський рух Чесно. 
  12. «Тимошенко звинуватили у створенні передумов корупції». Українська правда. 08 вересня 2009. 
  13. http://w1.c1.rada.gov.ua/pls/site2/p_exdeputat?d_id=2086&skl=5
  14. Приказ о сдаче Крыма могла дать только Тимошенко — Илларионов (рос.)

Посилання[ред.ред. код]


Попередник
Віктор Янукович
Lesser Coat of Arms of Ukraine.svg Президент України (в.о.)
23 лютого 2014 — 7 червня 2014
Lesser Coat of Arms of Ukraine.svg Наступник
Петро Порошенко
Попередник
Володимир Рибак
Lesser Coat of Arms of Ukraine.svg Голови Верховної Ради України
22 лютого 2014 —
Lesser Coat of Arms of Ukraine.svg Наступник
Попередник
Микола Азаров
Lesser Coat of Arms of Ukraine.svg 18-й Перший віце-прем'єр-міністр України
18 грудня 2007 — 11 березня 2010
Lesser Coat of Arms of Ukraine.svg Наступник
Андрій Клюєв
Попередник
Ігор Смешко
Security Service of Ukraine.gif Голова Служби безпеки України
4 лютого 2005 — 8 вересня 2005
Lesser Coat of Arms of Ukraine.svg Наступник
Ігор Дріжчаний