Туссен де Форбен-Жансон

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Кардинал
Kardinalcoa.png
Туссен де Форбен-Жансон
 
Святої Римської церкви
Masson Antoine - Toussaint de Forbin de Janson, 1672.jpg
єпископ Діня
єпископ Марселя
єпископ Бове
Надзвичайний посол Франції у Польщі
Надзвичайний посол Франції при Святому Престолі
Великий роздавач милостині Франції
Титул
Сан-Каллісто


Народжений 1 жовтня 1631,
Ман
Єпископське призначення єпископ in partibus Філадельфії Лідійської,
5 липня 1655[1]
Єпископське свячення 14 травня 1656, єпископ Рафаель Капізуші де Болонь
Проголошений кардиналом на консисторії 13 лютого 1690
Папою Олександром VIII
Помер 24 березня 1713
 
Кардинал
Колегія кардиналів (на офіційному сайті Святого Престолу)
Портали:Історія


Туссен де Форбен-Жансон, відомий як кардинал де Жансон (фр. Toussaint de Forbin-Janson; *1 жовтня 1631, Ман, Прованс — †24 березня 1713, Париж) — кардинал, єпископ Бове. Походив з родини прованських маркізів де Жансон. Син маркіза Ґаспара де Жансона та Клер де Лібертат, його другої дружини. Був дядьком архієпископа Арля Жака де Форбен-Жансона.

Вступив до Мальтійського ордену, якому був призначений, та покинув його заради навчання. Єпископом Діня Рафаелем де Болонь, що був його родичем, було подане прохання королю призначити де Жансона коадьютором, яке було задоволене і той був посвячений на титулярного єпископа Філадельфійського 14 травня 1656[2]. У 1658 він став ординарієм Діньської єпархії. Там вже у 1662 був переведений на марсельську кафедру, з якою було пов'язане місце у штатах Провансу і змусив Людовика XIV помітити його таланти, захищаючи королівські інтереси[3].

Був посланий королем з делікатною місією примирення великого герцога Тосканського Козімо III Медичі з дружиною Маргаритою-Луїзою Орлеанською, французькою принцесою. Вдале здійснення доручення заохотило Людовика відправити саме марсельського єпископа надзвичайним послом на елекційний сейм Речі Посполитої[4], де той відстоюючи інтереси свого короля успішно підтримував обрання польським королем Яна Собеського проти підтримуваного імператором герцога Лотаринґського[5]. Асистент Папського трону з 2 червня 1673. Єпископ Бове та граф-пер Франції з 25 вересня 1679. Знову був відправлений послом до Польщі на підмогу маркізу де Вітрі для протидії утворенню антитурецького союзу у наступному році. Активно займався інтригами та підкупом польських посадовців[6], хоча, зрештою, перемогла позиція Святого Престолу і король Ян III вступив у війну з Османською імперією.

Замок Ле Барбен — осідок маркізів де Жансон у Провансі

На надзвичайних зборах французького кліру 1682 року був серед єпископів, що підписали ґаліканські пункти. Це призвело до протидії зі сторони папи Інокентія XI будь-яким намаганням короля домогтись для де Жансона кардинальської шапки[7]. Та у 1689 він став командором Ордену св. Духа й був наступного, 1690-го, року відправлений послом до Риму замість герцога Шольне[8], де на престолі Інокентія XI змінив схильніший до переговорів із Францією венеційський кардинал Оттобоні, що прийняв ім'я Олександра VIII. На другій, найчисельнішій, консисторії новообраного папи 13 лютого був призначений кардиналом-пресвітером з титулом Сант Ан'єзе фуорі ле Мура. Це призначення, що мало показати готовність Олександра до переговорів та поступок у непринципових питаннях і одночасно дещо послабило вплив імператора Леопольда, призвело до незадоволення імператора[9], який наказав німецьким ті іспанським кардиналам не відвідувати консисторію[10].

Прибувши до Риму у липні, одразу ж був представлений віце-канцлером кардиналом П'єтро Оттобоні папі[11], який особисто одяг на нього кардинальського капелюха вже на консисторії 6 липня[12]. Під час переговорів з папою діяв чітко згідно з королівськими інструкціями і беззастережно відстоював французьку позицію, щодо королівських прав і ґаліканських пунктів. Після смерті папи Олександра був присутній на конклаві, що обрав його наступника Інокентія XII. З Інокентієм кардинал де Жансон продовжив переговори, позначені тепер вимушеним пом'якшенням позиції короля Франції. Вже у кінці 1693 ним, за участю кардинала Сезара д'Естре, був досягнутий компроміс[13]. Того ж року Форбен Жансон став аббатом in commendam Корбі та Марш’єнне. На консисторії 28 вересня 1693 переведений на титул Сан-Каллісто. Був знову послом французької корони при Святому престолі з 1700 по 1706[14] і був присутній на конклаві 1700 року, який обрав Климента XI. Кемерленг кардинальської колегії з січня 1702 по січень 1703 року. Користуючись кардинальською привілегією повернувся у 1706 до Мальтійського ордену, який був вимушений покинути ставши правлячим єпископом. Також, у 1706, після смерті кардинала де Куалена став великим роздавальником милостині[15].

Як правлячий єпископ був твердим противником квієтизму та янсенізму. Скоро після вступу на дінську кафедру засудив «Апологію казуїстів». Після переведення на бовезьку кафедру повернув політику сприяння янсенізму, яку проводив його попередник Ніколя де Бузенваль у протилежний бік.[16] Разом з тим, Сен-Сімон писав у своїх мемуарах про його пастирську діяльність:

Louis de Rouvroy, duc de Saint-Simon (1874). Mémoires, vol. X. :

Він мав… серце чудового єпископа. Як би він не був прив’язаний до справ, скільки би він не знаходив задоволення у світі, де він був загально поважаний і де мав багато друзів, через свої заслуги, скільки би милостей, скільки відзнак він не отримував би завжди при дворі, йому так не подобалось ніде, як у його діоцезі, де його надзвичайно поважали, можна навіть сказати – обожнювали. Головним чином бідняки усіх станів, яким він подавав щедрі милостині.

Оригінальний текст (фр.)

Il avait...le cœur d'un excellent évêque...Quelque accoutumé qu'il fût aux affaires, quelques agréments qu'il trouvât dans le monde, où il était universellement honoré et où il avait beaucoup d'amis, parce qu'il en méritait, quelques faveurs, quelques distinctions qu'il trouvât toujours à la cour, il ne se plaisait nulle part tant que dans son diocèse, où il était singulièrement respecté, et il se peut dire adoré, surtout des pauvres de tous les états à qui il faisait de grandes aumônes.

Помер 24 березня 1713 найстарішим серед французьких єпископів і був похований соборі Сан-П'єр міста Бове. Могилу кардинала прикрашає надгробок роботи братів Кусту, який був закінчений у 1738.

Примітки[ред.ред. код]

  1. З диспенсацією від досягнення канонічного віку.
  2. http://www.catholic-hierarchy.org/bishop/bfoja.html
  3. Герцог Сен-Сімон пише у своїх мемуарах, що своєю активністю та контролем за усіма справами де Жансон «засмучував» генерал-лейтенанта Провансу графа де Гріньяна (Duc de Saint-Simon, Mémoires, Librairie Hachette et Cie, Paris, 1874, p.9).
  4. Маркіз де Помпонн писав єпископу, що королю потрібна людина, на чию мудрість він поже покластись настільки, щоби самому усунутись («відпочивати»), а його посол міг діяти повністю на свій розсуд («souvent à agir de luymesme») (Jean Célestin Douais, «Forbin Janson, évêque de Marseille et l'élection de Jean Sobieski, roi de Pologne», Revue d'histoire de l'Église de France, Tome 1. N°3, 1910, pp. 258—259).
  5. Новообраний польський король у знак вдячності обіцяв де Жансону та Людовикові просити про призначення папою першим кардиналом корони від себе саме марсельського єпископа. Таке прохання було надіслане вже 21 жовтня 1676 (Pastor, Ludwig von, History of the Popes From the Close of the Middle Ages, vol. XXXII, 1940, p. 119).
  6. Серед інших він збільшив французьку пенсію воєводі руському Станіславові Яблоновському до 12 тисяч франків, в обмін на обіцянку з боку того при будь яких обставинах підтримувати французьку політику (Charles Gérin, «Le pape Innocent XI et le Siège de Vienne en 1683», Revue des questions historiques, Tome XXXIX, 1er janvier 1886, p. 112). У першу чергу малась на увазі можливість застосувати вето проти рішення сейму на користь антитурецького союзу.
  7. Інокентій XI також називав де Жансона «турецьким прелатом» (Sigismund von Bischoffshausen. Papst Alexander VIII und der Wiener Hof (1689—1691). Stuttgart-Wien, 1900. S. 73).
  8. Як король, так і кардинал де Жансон вважали, що герцог Шольне був надто м'яким і дав себе ввести в оману куріальним красномовством (Charles Gérin, Le pape Alexandre VIII et Louis XIV, d'après les documents inédits, Revue des questions historiques, Tome XXII, 1er juillet 1877, p. 183).
  9. Pastor, vol. XXXII, 1940, p. 543. Бішофхаузен пише, що призначення де Жансона було особливо неприємне імператору також через те, що той перебуваючи у Польщі мав фінансово допомагати антигабсбурзьким силам в Угорщині (Bischoffshausen. S. 72).
  10. Pastor, Op. cit., 1940, p.544
  11. Попри те, що він прибув уночі (Gérin, Le pape Alexandre VIII, p. 183).
  12. Pastor, vol. XXXII, 1940, p. 547
  13. Pastor, vol. XXXII, 1940, pp. 600—601
  14. Duc de Saint-Simon, Mémoires, p.10
  15. Русский дипломат во Франции (Записки Андрея Матвеева). Л.: Наука, 1972. Стр. 103
  16. Відразу після вступу на кафедру він змінив керівництво дієцезіальної семінарії. Також для управління недільними школами були запрошені сестри-барретистки, заради «знищення єресі» (Anne Bonzon, Entre le monde et la clôture : un projet pour l'éducation religieuse des filles du peuple au XVIIe siècle, Histoire, économie et société. 2005, 24e année, n°3. (La femme dans la ville : clôtures choisies, clôtures imposées), p. 353).

Бібліографія[ред.ред. код]

  • Pastor, Ludwig von. History of the Popes From the Close of the Middle Ages, vol. XXXII. Translated by Ernest Graf. London: Kegan Paul, Trench, Trübner & Co., Ltd, 1940. (англ.)
  • Sigismund von Bischoffshausen. Papst Alexander VIII und der Wiener Hof (1689—1691). Stuttgart-Wien, 1900 (нім.)
  • Charles Gérin, Recherches historiques sur I'Assemblee du Clerge de France de 1682, Paris: Lecoffre, 1869. (фр.)
  • Duc de Saint-Simon, Mémoires, volume X, Librairie Hachette et Cie, Paris, 1874 (фр.)
Релігійні посади
Попередник:
Федеріко IV Борромео
Cardinalcrest.gif
Кардинал з титулом Сант Ан'єзе фуорі ле Мура

13 лютого 1690 - 28 вересня 1693
Наступник:
Джамбаттиста Спінола
Попередник:
Ніколо Аччайолі
Кардинал з титулом Сан-Каллісто
28 вересня 1693 - 24 березня 1713
Наступник:
Джанантоніо де Віа
Попередник:
Джакомо Кантельмі
Камерленг Священної колегії кардиналів
23 січня 1702 - 15 січня 1703
Наступник:
Джамбаттиста Рубіні
Попередник:
Георг Реш
Archbishop CoA PioM.svg
єпископ in partibus Філадельфійський
коад'ютор єпископа Діньського

1653 - 14 травня 1664
Наступник:
Домінік де Ліньї
Попередник:
Рафаель де Болонь
єпископ Діньський
14 травня 1664 - 27 січня 1668
Наступник:
Жан де Вінтіміль дю Люк
Попередник:
Ет'єн де Пюже
єпископ Марсельський
27 січня 1668 - 14 серпня 1679
Наступник:
Жан-Батист д'Етамп
Попередник:
Ніколя Шоар де Бузневаль
єпископ Бовезький
25 вересня 1679 - 24 вересня 1713
Наступник:
Франсуа-Оноре-Антуан де Бовільє де Сент-Ен'ян
Попередник:
П'єр дю Камбу, кардинал де Куален
Coat of arms of Grand Aumonier de France.png
Великий роздавальник милостині Франції

1706 - 1713
Наступник:
Арман Гастон Максимільєн, кардинал де Роган
Дипломатичні посади
Попередник:
Александр Фабрі
Посланець короля Франції до князя-єпископа Мюнстерського
1661
Наступник:
Шарль де Ліонне де Лоссен
Попередник:
Герцог де Крекі
(як посланець)
Надзвичайний посол короля Франції до Великого герцога Тосканського
березень - травень 1673
Наступник:
Роланд Дюпре
як резидент
Попередник:
Юг, граф де Ліонне
(як посланець)
Посол короля Франції у Речі Посполитій
1674
Наступник:
Франсуа-Гастон де Бетюн
Попередник:
Рене-Мартель, маркіз д'Арсі
Повірений короля Франції до князів Браунвейзьких
1680
Наступник:
Жан Ерольд Гурвіль
Попередник:
Франсуа-Гастон де Бетюн
Надзвичайний посол короля Франції у Речі Посполитій
разом із Луї-Ніколя де Вітрі

1680 - 1682
Наступник:
Рене-Мартель, маркіз д'Арсі
(як резидент)
Попередник:
Шарль д'Альбер д'Айі, герцог Шольне
Посол короля Франції при Святому Престолі
разом із Емануелем-Теодозом де Латур д'Овернь, кардиналом де Бульон
(у ранзі повіреного у справах)
1691 - 1699

1690 - 1697
Наступник:
Емануель-Теодоз де Латур д'Овернь
Попередник:
Франсуа де Па де Фек'єр, граф де Ребнак
(як посланець)
Посланець короля Франції при дворі герцога Пармського
1697
Наступник:
Жан-Батист д'Одіффре
(як надзвичайний посланець)
Попередник:
Князь Монако
(як посол)
Повірений у справах короля Франції при Святому Престолі
разом із кардиналом де Ноай
(посол на конклав)
1700

1700 - 1706
Наступник:
Жозеф-Емануель де Ла Тремуй