Тушкан великий

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Тушкан великий
Allactaga major.jpg
Охоронний статус
Біологічна класифікація
Домен: Ядерні (Eukaryota)
Царство: Тварини (Metazoa)
Тип: Хордові (Chordata)
Інфратип: Хребетні (Vertebrata)
Клас: Ссавці (Mammalia)
Підклас: Звірі (Theria)
Інфраклас: Плацентарні (Eutheria)
Надряд: Гризуни (Rodentia)
Ряд: Мишоподібні (Muriformes)
Підряд: Мишовиді (Myomorpha)
Родина: Стрибакові (Dipodidae)
Підродина: Тушканові (Allactaginae)
Рід: тушкан Allactaga
Вид: Тушкан великий
Біноміальна назва
Allactaga major
(Kerr, 1792)
Синоніми
Allactaga jaculus (Pallas, 1779)
Посилання
Commons-logo.svg Вікісховище: Allactaga major
ITIS logo.jpg ITIS: 609739
Redlist logo v1223290225.gif МСОП: 857/0
US-NLM-NCBI-Logo.svg NCBI: 233182
Wikispecies-logo.svg Віківиди: Allactaga major

Тушкан або Тушканчик великий (Allactaga major (Kerr, 1792)) — гризун, вид роду тушкан (Allactaga) з підродини тушканові (Allactaginae) родини стрибакові (Dipodidae).

Таксономія[ред.ред. код]

Тушкан великий (Allactaga major) — один з 11 видів роду Тушканів (Allactaga); єдиний вид цього роду у фауні Європи загалом та фауні України зокрема.

Поширення[ред.ред. код]

Ареал охоплює смугу від р. Інгулу (Причорноморська низовина) до передгір'їв Алтаю.

Скелет дорослого Allactaga major

Поширення в Україні[ред.ред. код]

Головним чином у південних, центральних, i східних регіонах — Миколаївській, Херсонській, Запорізькій, Київській, Дніпропетровській, Черкаській, Чернігівській, Луганській, Харківській, Сумській та Донецькій областях, Криму.

В Україні останніми десятиліттями відбувається розселення цього виду в лісостепову зону (Чернігівська область), що спричинене зменшенням вологості ґрунту на великих площах цієї зони внаслідок інтенсивної меліорації, знищення старих лісів і наступної ксерифікації екосистем.[Джерело?]

Охорона[ред.ред. код]

Занесений до Червоного списку МСОП та Червоної книги України.

Охороняється у заповідниках Асканія-Нова та Чорноморському — біосферних заповідниках; Луганському, Карадазькому й Українському степовому — природних заповідниках, та Азово-Сиваському національному природному парку.

Місця перебування[ред.ред. код]

Степові та сухостепові ландшафти, перелогові землі, солончакові приморські ділянки з твердим ґрунтом і розрідженим травостоєм, а також балки і береги річок. Останніми десятиліттями відбувається розселення виду в лісостепову зону (Чернігівська обл.), що спричинене зменшенням вологості ґрунту на великих площах цієї зони внаслідок інтенсивної меліорації, знищення старих лісів і наступної ксерифікації екосистем.

Чисельність[ред.ред. код]

Невідома. Ймовірно, загальна кількість особин досягає кількох тисяч. У 1979 р. на правому березі Молочного лиману щільність місцями становила 2,8 звірка на 1 км маршруту, на лівому березі — від 1,2 до 4,3. Восени 1992 у Криму (околиці с. Цілинного Джанкойського району) цей показник становив пересічно 0,55, а на окремих ділянках 1,6. У Черкаській області (заплава р. Сули) щільність виду досягала 1,6 особини на 1 га (1982 р.), у Харківській області — 0,3 особини (1987 р.).

Зменшення кількості[ред.ред. код]

Причини зміни чисельності: знищення біотопів виду. Зменшення кількості тушканчиків сприяє меліорація степу, полювання на хутро[Джерело?] та винищення їх тваринами-хижаками.

Територія, де була проведена статистика Кількість особин на 1км² рік проведення статистики[Джерело?]
На правому березі Молочного лиману 2,8 ос. У 1979 р.
На лівому березі Молочного лиману від 1,2 до 4,3 ос. 1979 р.
У Черкаській обл. (заплава р. Сули) 1,6 ос. 1982 р.
у Харківській області 0,3 ос. 1987 р.
Крим, околиці с. Цілинного Джанкойського р-ну від 0,55 до 1,6 ос. Осінь, 1992 р.

Особливості біології[ред.ред. код]

Активний у сутінках і вночі. Живе в поодиноких норах з овальним входом. Літні нори мають просту будову, довжина 1-4 м; зимові значно довші, ведуть до гніздової камери, розташованої на глибині 0,3 — 2,5 м. На відміну від інших видів родини, тушканчик великий рідко закриває на день вхід до нори земляною пробкою. Найчастіше він її розміщує перед гніздовою камерою. У сплячку в пд. районах залягає протягом кінця жовтня — 1-ї декади листопада, пробуджується в кін. березня — на поч. квітня (іноді 18 — 20 квітня). Живиться цибулинами тюльпанів та ін. лілійних, вегетативними частинами дикорослих і культурних злаків, їхнім насінням, іноді — комахами. Викопує навесні насіння динь, гарбузів та кавунів і псує сходи цих рослин. Період розмноження триває всю весну та 1-у половину літа. Самка раз на рік народжує від 2 до 8 малят (найчастіше 3-4).

Розмноження у неволі. Розмножується в лабораторних умовах.

Заходи охорони[ред.ред. код]

Включено до Червоної книги України. Охороняється у заповідниках Асканія-Нова та Чорноморському — біосферні, Луганському, Карадазькому й Українському степовому — природні, та Азово-Сиваському національному природному парку. Слід зберегти цілинні ділянки степу у місцях перебування виду.

Джерела[ред.ред. код]