Тушкан великий

Тушкан великий, або земляний заєць (Allactaga major ((Kerr 1792)) — гризун, вид роду тушкан (Allactaga) з підродини тушканові (Allactaginae) родини стрибакові (Dipodidae).

Таксономічна характеристика: Один з 11 видів роду; єдиний вид роду у фауні України.

Поширення

Ареал охоплює смугу від р. Інгулу (Причорноморська низовина) до передгір'їв Алтаю.

Скелет дорослого тушканчика

Поширення в Україні. Головним чином у піденних, центральних, i східних регіонах - Миколаївській, Херсонській, Запорізькій, Київській, Дніпропетровській, Черкаській, Чернігівській, Луганській, Харківській, Сумській та Донецькій областях, Криму.

В Україні останніми десятиліттями відбувається розселення роду в лісостепову зону (Чернігівська область), що спричинене зменшенням вологості ґрунту на великих площах цієї зони внаслідок інтенсивної меліорації, знищення старих лісів і наступної ксерифікації екосистем. Охороняється у заповідниках Асканія-Нова та Чорноморському — біосферних заповідниках; Луганському, Карадазькому й Українському степовому — природних заповідниках, та Азово-Сиваському національному природному парку.

Місця перебування

Степові та сухостепові ландшафти, перелогові землі, солончакові приморські ділянки з твердим ґрунтом і розрідженим травостоєм, а також балки і береги річок. Останніми десятиліттями відбувається розселення виду в лісостепову зону (Чернігівська обл.), що спричинене зменшенням вологості ґрунту на великих площах цієї зони внаслідок інтенсивної меліорації, знищення старих лісів і наступної ксерифікації екосистем.

Чисельність

Невідома. Ймовірно, загальна кількість особин досягає кількох тисяч. У 1979 р. на правому березі Молочного лиману щільність місцями становила 2,8 звірка на 1 км маршруту, на лівому березі - від 1,2 до 4,3. Восени 1992 у Криму (околиці с. Цілинного Джанкойського р-ну) цей показник становив пересічно 0,55, а на окремих ділянках 1,6. У Черкаській обл. (заплава р. Сули) щільність виду досягала 1,6 особини на 1 га (1982 р.), у Харківській області - 0,3 особини (1987 р.).

Зменшення кількості

Причини зміни чисельності: знищення біотопів виду. Зменшення кількості тушканчиків сприяє меліорація степу, полювання на хутро^{[Джерело?]} та винищення їх тваринами-хижаками.

Територія, де була проведена статистика	Кількість особин на 1км²	рік проведення статистики[Джерело?]
На правому березі Молочного лиману	2,8 ос.	У 1979 р.
На лівому березі Молочного лиману	від 1,2 до 4,3 ос.	1979 р.
У Черкаській обл. (заплава р. Сули)	1,6 ос.	1982 р.
у Харківській області	0,3 ос.	1987 р.
Крим, околиці с. Цілинного Джанкойського р-ну	від 0,55 до 1,6 ос.	Осінь, 1992 р.

Особливості біології

Активний у сутінках і вночі. Живе в поодиноких норах з овальним входом. Літні нори мають просту будову, довжина 1-4 м; зимові значно довші, ведуть до гніздової камери, розташованої на глибині 0,3 - 2,5 м. На відміну від інших видів родини, тушканчик великий рідко закриває на день вхід до нори земляною пробкою. Найчастіше він її розміщує перед гніздовою камерою. У сплячку в пд. районах залягає протягом кінця жовтня - 1-ї декади листопада, пробуджується в кін. березня - на поч. квітня (іноді 18 - 20 квітня). Живиться цибулинами тюльпанів та ін. лілійних, вегетативними частинами дикорослих і культурних злаків, їхнім насінням, іноді - комахами. Викопує навесні насіння динь, гарбузів та кавунів і псує сходи цих рослин. Період розмноження триває всю весну та 1-у половину літа. Самка раз на рік народжує від 2 до 8 малят (найчастіше 3-4).

Розмноження у неволі. Розмножується в лабораторних умовах.

Заходи охорони

Включено до Червоної книги України. Охороняється у заповідниках Асканія-Нова та Чорноморському - біосферні, Луганському, Карадазькому й Українському степовому - природні, та Азово-Сиваському національному природному парку. Слід зберегти цілинні ділянки степу у місцях перебування виду.

Джерела інформації

• Браунер А. А., 1923
• Мигулін О. О., 1927
• Флеров К. К., 1929
• Фокин И. М., 1978
• Крыжановский В. И., Жежерин В. П., 1979
• Гирин В. К., Выскушенко А. П., 1986.