Тюркологія

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук

Тюркологія — сукупність гуманітарних наук, що вивчають мови, етнографію, історію, літературу, фольклор народів які говорять тюркськими мовами.

Перші описи Османської імперії в європейській літературі належать до XV — XVI століть (баварець Х. Шільбергер, саксонець А. Олеарій, француз Бусіко, австрієць О. Бусбек, веніціанець М. Поло та інші).[1]

Розвиток тюркології в Україні[ред.ред. код]

Перші спроби поставити тюркологію в Україні на той рівень, на якому вона розвивалася в Європі, пов'язуються з іменем всесвітньовідомого орієнталіста Агатангела Кримського (1871—1945 рр.), який почав свою наукову кар'єру в Москві. Одразу ж після повалення царизму він переїжджає в Україну і очолює Тюркологічну комісію Української Академії Наук. У 1918 р. в Києві було відкрито Інститут східних мов, який пізніше перейменували на близькосхідний інститут. З 1925 р. цей інститут стає Всеукраїнським центром наукового сходознавства, а з 1926 р. — Всеукраїнською науковою асоціацією сходознавства у Харкові. Виходив також журнал «Східний світ».

Праці А. Кримського потрапляють під заборону, а деякі рукописи його праць і досі неопубліковані. Після 1930 р. Агатангелу Кримському було заборонено друкувати свої праці, а самого вченого було вивезено до Казахстану, де він і помер у тюрмі. Разом з ним було знищено і все українське сходознавство, в тому числі й тюркологію.

Зі становленням незалежної української держави центром тюркської культури стали факультети сходознавства у Сімферопольському університеті імені Вернадського та Індустріально-педагогічному інституті.

З 1991 р. виникають оптимістичні надії на повноцінний розвиток тюркології в Україні, проте вони справдились лише частково. Активні економічні й торговельні взаємини України з Туреччиною викликали у керівників навчальних закладів бажання відкрити відділення тюркології й набирати студентів на навчання за контрактом. Але відсутність викладачів турецької мови призвело до того, що у вищих школах Одеси, Ізмаїла, Харкова, Дніпропетровська навчання проводили люди, котрі могли навчити студентів розуміти побутову мову, але не давали базових наукових знань.

Сьогодні турецьку мову вивчають у Києві в Київському національному університеті ім. Т. Шевченка, в Київському лінгвістичному університеті, а також у двох приватних інститутах та одній гімназії.

Див. також[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. Українська радянська енциклопедія. В 12-ти томах / За ред. М. Бажана. — 2-ге вид. — К.: Гол. редакція УРЕ, 1974-1985.

Джерела[ред.ред. код]

  • Україна-Туреччина: минуле, сучасне та майбутнє // збірник наукових праць. — Упорядник: Туранли Ф. Г. — К.: «Денеб», 2004 р.


Наука Це незавершена стаття з науки.
Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її.