Тютюнник Юрій Йосипович

Тютюнник Юрій Йосипович
Прізвисько	Юрко
Народився	20 квітня 1891 року село Будище, Російська імперія
Помер	20 жовтня 1930 Москва, РРФСР, СРСР
Роки життя	1891 — 1929
Країна	Російська імперія, УНР, УРСР
Звання	Генерал-хорунжий армії УНР
Війни/битви	Перша світова війна Українсько-більшовицька війна
Нагороди

Юрко́ (Ю́рій Йо́сипович) Тютю́нник (*20 квітня 1891, с. Будище, нині Звенигородський район — †20 жовтня 1930, Москва) — український військовий діяч, генерал-хорунжий армії УНР.

Біографія

Народився 20 квітня 1891 року в селі Будище Пединівської волості Звенигородського повіту Київської губернії у селянській родині колишніх кріпаків Йосипа і Марини. За материнською лінією був онуком сестри Тараса Шевченка — Ярини.

У сім'ї було 9 дітей, але дорослого віку досягли 5 (4 сини і дочка). Старші брати Юрка належали до партії соціалістів-революціонерів.

Навчався у сільській школі, закінчив агрошколу в Умані.

Був одружений (дружина — Віра Андріївна). Мав двох доньок.

Військова діяльність

На військовій службі з 1913 року. Спочатку служив у 6-му Сибірському полку в Владивостоці.

Перша світова війна

З 1914 року брав участь у Першій світової війни в чині унтер-офіцера.

У жовтні 1914 року був тяжко поранений в голову в боях під Лодзем. Після лікування на короткий час отримав відпустку, після чого потрапив в запасний полк в Кременчук, а звідти знову до 6-го Сибірського полку, який тоді бився біля озера Нароч.

Командування полку запропонувалю Юрію, який на той час читав багато військової літератури, навчатися в військовому училищі. Після двомісячної підготовки він був скерований до Києва, де успішно склав іспити до 1-ї Київської гімназії. Потім був посланий на Кавказ, де в 2-й половині 1915 року закінчив військову школу в місті Ґорі Тіфліської губернії. Зі школи знову відбув у 6-й Сибірський полк. Був знову поранений — в руку. Після лікування потрапив до Сімферополя в 32-й запасний полк, де прослужив до Лютневої революції.

Українська революція

Після утворення Української Центральної Ради взяв активну участь в українізації частин російської армії. У березні-квітні 1917 року організатор «Першого Сімферопільського полку імені Гетьмана Дорошенка».

У середині травня 1917 року в Крим прибув Олександр Керенський, який запропонував Юрію перехід в Штаб Одеського Воєнного Округу на високу посаду, але Тютюнник тоді не поділяв поглядів Тимчасового Уряду і відмовився.

Робота серед українських мас не сподобалася сімферопольським меншовикам і вони надіслали донос на Тютюнника Керенському. Той видав наказ про переведення його в місто Катеринослав в 228-й запасний полк. Але на той час Тютюнник вже був обраний делегатом на Другий Всеукраїнський військовий з'їзд, куди і виїхав, не зважаючи на заборону з'їзду Керенським. На з'їзді був обраний членом Центральної Ради, залишився в Києві і почав працювати як член Українського революційного центру і, залишаючись безпартійним, завжди підтримував найбільш радикальні течії у Центральній Раді. В цей час сформувався його політичний світогляд. Він починає дивитися на революцію в Україні як на революцію національну.

Восени 1917 року організував у Звенигородці Кіш вільного козацтва, став його отаманом.

Юрко Тютюнник з родинної світлини

Після захоплення Києва більшовиками у лютому 1918 року розгорнув Звенигородський кіш до 20 тисяч повстанців. У запеклих боях розгромив збільшовичену 8-у армію, зайняв Бірзулу і Вапнярку, роззброїв частину 2-го російського корпусу, кінну бригаду, розгромив у Бобринську 8-тисячну групу Михайла Муравйова.

До травня 1918 року контролював великі території Київщини і Херсонщини. Влітку і восени повстанці під командуванням Тютюнника вели бої з німцями і гетьманцями.

У лютому 1919 року частини Тютюнника об'єдналися з загонами Матвія Григор'єва, утворивши могутню військову групу (23 тисяч багнетів і шабель, 52 гармати, 20 бронепоїздів). Командування повстанською армією перебрав на себе М.Григор'єв, начальником штабу став Тютюнник. Повстанці разом з Червоною армією повели бойові дії проти денікінців та військ Антанти, зайняли у березні 1919 року Херсон і Одесу.

У травні 1919 року, зрозумівши суть більшовицької політики в Україні, Тютюнник і Григор'єв повернули зброю проти більшовиків. Після загибелі командувача армії у липні 1919 року Тютюнник на чолі частини Повстанської армії прибув до Жмеринки і приєднався до Армії УНР. Влітку 1919 року очолював групу в запеклих боях на більшовицькому фронті. Спільно із 3-ю Залізною, 2-ю Волинською дивізіями і 2-ю Галицькою бригадою частини під командуванням Тютюнника визволяли Житомир, а потім через Брацлав, Гайсин, Христинівку, Умань вийшли в район Шполи.

У кінці серпня 1919 року частини Тютюнника протистояли Південній групі Йона Якіра, а в жовтні-листопаді — денікінському корпусу генерала Якова Слащова.

З 6 грудня 1919 року — по 5 травня 1920 року Тютюнник брав участь у Першому зимовому поході як помічник генерала Михайла Омеляновича-Павленка на чолі Київської (Стрілецької) дивізії, з якою воював проти більшовиків до осені 1920 року.

Після інтернування українських частин у Польщі Тютюнник не склав зброї. Влітку і восени 1921 року підготував план Другого зимового походу на територію України з метою підняти антибільшовицьке повстання. Операція була проведена у листопаді 1921 року, але закінчилася трагічно: групу розбили більшовицькі війська, 359 полонених козаків було розстріляно поблизу Базара на Житомирщині.

Останні роки життя

Юрко Тютюнник 1929

Влітку 1922-го співробітниками Державного політичного управління було створено фіктивний орган «Вищу військову раду» (ВВР), неіснуючу повстанську організацію, з метою вербування людей з оточення Тютюнника, дезінформацію та захоплення повстанського генерала. 26 березня 1923-го голова ВВР Михайло Дорошенко закликав Тютюнника очолити революційне повстання в Україні. Тютюнник зволікав з приїздом і 12 травня 1923 року Дорошенко пригрозив розірванням стосунків із генералом і звинуватив його у зраді революційним ідеям.

16 червня 1923 року після переправи через Дністер генерал-хорунжого Юрка Тютюнника заарештовано. Для широкої публіки повідомлено, що він здався добровільно. Уряд УСРР запропонував співпрацю, з чим генерал погодився. Поселився у Харкові. Спочатку викладав у Харківській школі червоних старшин і працював у ВУФКУ сценаристом (сценарій фільму «Звенигора», спільно з Майком Йогансеном і Олександром Довженком). У художньо-документальному фільмі «П. К. П.» («Пілсудський купив Петлюру») Юрій Тютюнник зіграв самого себе.

12 лютого 1929 року заарештований в Харкові і висланий до Москви. Смертний вирок поставила колегія ОГПУ 3 грудня 1929 року. Розстріляний 20 жовтня 1930 року.

Агенти ДПУ в оточенні Тютюнника

На підставі розсекречених документів Галузевого державного архіву Служби Зовнішньої Розвідки України вчені встановили коло осіб в середовищі генерала Ю. Тютюнника, які співпрацювали з радянськими спецслужбами:

• Добротворський Йосип
• Заярний Григорій
• Очеретько Митрофан
• Пирогів Юрій

Родина

Дружина Ю.Тютюнника з двома дочками до 1932 року проживала на станції Кущевка Північно-Кавказького краю.

Дружина: Тютюнник Віра Андріївна Старша донька: Тютюнник Ольга Юріївна (1918 р.н.)

Твори

Ю.Тютюнник — автор низки спогадів (під псевдонімом Г.Юртик), друкованих у Літературно-науковому віснику і «Заграві»:

• політико-військовий нарис «Зимовий похід 1919—1920 років»
• політико-військовий нарис «Коломия» 1923
• політико-військовий нарис «Революційна стихія», Львів 1923.

а також -

• памфлету «З поляками проти Вкраїни», Харків 1924;

Співавтор сценарію фільму О.Довженка «Звенигора» (1927). Грав себе у ряді українських фільмів («П. К. П.», у першому варіанті «Звенигори» тощо).

Джерела

• „Юрій Тютюнник: від «Двійки» до ҐПУ. Документи і матеріали“ /Інститут історії України НАН України; Упоряд.: В. Ф. Верстюк, В. В. Скальський, Я. М. Файзулін. — К.: «Дух і літера», 2011 — 616 с.

Література

• „Юрій Тютюнник: від «Двійки» до ҐПУ. Документи і матеріали“ /Інститут історії України НАН України; Упоряд.: В. Ф. Верстюк, В. В. Скальський, Я. М. Файзулін. — К.: «Дух і літера», 2011 — 616 с.
• Енциклопедія українознавства. У 10-х т. / Гол. ред. Володимир Кубійович. — Париж; Нью-Йорк: Молоде Життя, 1954—1989.
• Малий словник історії України / Відповідальний редактор Валерій Смолій. — К.: Либідь, 1997.
• Юрко Тютюнник. Революційна стихія. Зимовий похід 1919—1920 рр. — Львів: Універсум, 2004. — 192 с.; ISBN 9666660954
• Ю.Тютюнник. Автобіографія // З архівів ВЧК — ГПУ — НКВД — КГБ, № 1/2. — 1998. — С. 12-35.
• Роман Коваль. Коли кулі співали. Київ — Вінниця, 2006, с. 301—315; ISBN 966-7151-71-9;
• Середа М. Отаман Юрко Тютюнник. // ?, Львів. 1930, ч. 10, стор. 17.
• Шатайло О. Генерал Юрко Тютюнник. — Львів: Світ, 2000. — 144 с.
• Шатайло О. Спадкоємці козацької слави. Біографії генералів Армії УНР — уродженців Черкащини. — Дрогобич: Видавнича фірма «Відродження», 2009. — 192 с.

Посилання

У Родоводі є дерево пращурів та нащадків цієї людини

Тютюнник Юрій Йосипович

• Український мартиролог ХХ ст. // Сайт Держкомархіву України
• Володимир Кравцевич-Рожнецький. Дорога до Базара // Дзеркало тижня, №46, 24.11.2001
• Віктор Шпак. Майстер народних повстань // Урядовий кур'єр, 23.04.2011
• Ярослав Файзулін. Знаряддя провокації