Тячів

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.

Перейти до: навігація, пошук
Тячів
Герб Тячева
Основні дані
Країна Україна Україна
Регіон Закарпатська область
Район/міськрада Тячівський район
Рада Тячівська міська рада
Код КОАТУУ 2124410100
Засноване 1329
Статус міста з 1961 року
Населення 9 519 (2001)
Густота населення 1839,780 осіб/км²
Поштові індекси 90500
Телефонний код +380-3134
Координати 48°0′58″ пн. ш. 23°34′19″ сх. д.
Водойма Річка Тиса
Міста-побратими Україна Україна: Буча
Відстань
Найближча залізнична станція Тячів
До обл./респ. центру
 - залізницею 140 км
 - автошляхами 130 км
Міська влада
Адреса 90500, Закарпатська обл., Тячівський р-н, м.Тячів, вул. Леніна, 30
Тячівська міська рада

Тячів — місто районного підпорядкування з 1961 р, районний центр Закарпатської області. Знаходиться в Хустській (Мармароській) котловині, на правому березі Тиси, за 136 км. на південний схід від Ужгорода.

Зміст

[ред.] Назва

Українською Тячів', "Тячево", російською Тячев, угорською Técső, чеською Tiačevo (Tjačevo), Ťačovo, Tjačev, румунською Teceu, Teceu Mare, німецькою Groß-Teutschenau, на їдиш Тейч. Первинну назву міста не встановлено. В документах різних історичних часів трапляється: Thechew (1336), Techew (1406), Teczyo (1453), Thewche (1459), Tetso (1851). Знаходили і інші назви: Tetz, Tehez, Tetzo, Tyacsiv, Tyacsevo, Tecsev.

[ред.] Населення

Перепис населення у 1908 році свідчить, що у Тячеві було:

  • греко-католиків - 1758;
  • римо-католиків - 447;
  • реформатів - 1757;
  • іудеїв - 591 (синагога знаходилась у нинішньому спортзалі).
  • лютеранців було 7 і жодного православного.

За національним складом в самому місті Тячеві записались:

  • українцями (русинами) - біля 2-х тисяч;
  • мадярами - більше 2-х тисяч;
  • іудеїв налічувалось більше шістсот.
  • 8 500 меш. (1971)
  • 9 519 меш. (2001)

[ред.] Економіка

Металозавод і харчова промисловість (серед іншого плодоконсервний завод), фабрика мист. виробів. В околицях Тячева розвинуте садівництво, зокрема вирощування яблук.

[ред.] Історія

Заснування міста можна віднести на початок другого тисячоліття. Вперше, в літописах, Тячів згадується у 1329 р. в грамоті Мад'ярського короля Карла І, де місто разом з Хустом, Вишковом, Довгим Полем та Сігетом було віднесено до королівських міст з наданням привілеїв. Ці населені пункти звільнялися від податків, а також грошових поборів та повинності на користь місцевих феодалів. але сплачували податок у королівську казну. Пізніше, в 1406 і 1453 рр. , королівські грамоти знову засвідчили приналежність Тячева до коронних міст і підтверджували вольності його жителів. В 1551 р. населення міста одержало право вільно користуватися землею, випасати худобу у королівських лісах, ловити рибу, вести безмитну торгівлю.

На початку XVIII ст тячівці брали участь у національно-визвольній війні мад'ярського народу проти Габсбургів (1703 — 1711 р.р.). Поблизу Тячева діяли гуцульські опришківські повстанські загони очолювані І. Пинтею, І. Пискливим, Ф. Бойко та В. Микуляком. Розправившись з дворянством та австрійськими чиновниками в Ясінях та Рахові вони направилися в Солотвино, Тячів, Хуст. Захоплення Солотвина, високо оцінив Ференц Ракоці ІІ — тут видобувалася сіль. Він призначив спеціальних інспекторів, які встановили контроль над видобутком солі і вивезенням її в Мад'ярщину — це приносило значні прибутки повстанцям. У боротьбі за Тячів відзначився загін чисельністю 250 чоловік, серед яких був Тячівець Іван Теренчук. У 1705 р. понад 100 чоловік влилося в армію повстанців, а пізніше 45 рекрутів озброїли і відправили в армію Ракоці.Серед активних учасників боротьби були тячівці: І. Федор, С. Дебрецені, М. Банка, А. Косов, М. Надь, та інші.Після придушення повстання на Тячів було накладено контрибуцію, яку сплачували протягом двох років австрійцям.

На початку ХІХ ст. в Тячеві працювала тільки одна школа, а в 1875 р. вже були церковно-парафіяльна та початкова школи, де 190 учнів навчали 3 вчителі. В місті була бібліотека, яка налічувала до 600 книжок.

Протягом тривалого часу в Тячеві працював угорський художник Шімон Голлоші. З 1914 року він проживав тут постійно и написав декілька картин, які в наші часи експонуються в Національній галереї Будапешта.

На будинку, де жив Ш. Голлоші встановлена меморіальна дошка з написом на українській та угорський мовах, а 1 травня 1992 року святкували відкриття бронзового бюсту Ш. Голлоші, виготовленого угорським скульптором Еміке Товтом.

У кінці лютого 1919 р. в Тячеві була встановлена Радянська влада, але вже у другій половині квітня місто захопили румунські війська. А після 10 вересня 1919 р. , згідно з світовою Сен-Жерменською конференцією, Підкарпатська Русь відійшла до складу Чехословацької республіки на правах автономії і в Тячеві владу перейняла чеська адміністрація.

В роки панування чехів у місті почала діяти горожанська школа для русинів та чехів. В 1929 р. тут були чотири початкові школи.

У місті з 1910 по 1939 рр. жив і працював закарпатський письменник і педагог Олександр Маркуш. Він писав підручники та читанки для русинських шкіл, редагував молодіжний журнал «Наш родний край». В березні 1939 р., коли Тячів окупували угорські війська, О. І. Маркуш та ще більше 70 чоловік було репресовано. Відомо, що до Росії тоді виїхали 25 тячівців. У жовтні 1944 р. Тячів визволили Радянські війська, а в 1945 р. Підкарпатська Русь була приєднана до України і переіменована в Закарпатську область.

У роки існування СРСР в Тячеві діяло декілька промислових підприємств: консервний завод, молокозавод, металозавод, фабрика художніх виробів, автопідприємство, промкомбинат, оборонний завод «Зеніт» радіотехнічного профілю та інші, які забезпечували робочими місцями не тільки тячівців, але і жителів навколишніх сіл. Зараз більшість працездатного населення, принаймні чоловіки виїжджають на заробітки за кордон та в східні області України.

[ред.] Повені

Багато шкоди принесли жителям краю руйнівні повені. На пам'яті сторожилів, Потисся сильно заливало у травні 1913 р., восени 1937 р. В травні 1970 р. вода прорвала дамбу і ринула в центр міста. За дві години Тячів був весь у воді.Був зруйнованим міст, який сполучав Тячів з Румунією. Багато будинків було знесено водою, особливо ті, що були збудовані з вальків. Тодішній рівень води відмічений на пам'ятнику з кам'яних брил неподалік від районної лікарні. Держава прийшла на допомогу. В Тячеві людей спасали військові на амфібіях та вертольотах. Потерпілим видавалася грошова допомога, будівельні матеріали, а для найбідніших побудували «фінські» будиночки. Був побудований житловий масив з двоповерхівок на новій вулиці Комсомольській. Через 23 роки, 20-21 грудня 1993 р. тривалі дощі підняли рівень Тиси і Тячів знову був у воді.

Повінь 4-5 листопада 1998 р. — ще свіжа в пам'яті. Область Указом президента була оголошена зоною стихійного лиха. До Тячева з усієї України та з-за кордону надходила гуманітарна допомога, продукти харчування, одяг, ліки, будівельні матеріали. В редакцію районної газети надходили листи, в яких на помешкання запрошували потерпілих, пропонувалиось безкоштовне житло. В Угорщину, Словаччину, Румунію та інші держави запрошувалися діти на відпочинок безкоштовно. В санаторії Закарпаття, Криму та Херсона також було запрошено багато дітей. В березні 2000 року місто знову опинился у воді. На порятунок селянам, дорогу до яких затопило, було надано амфібію, але вона зазнала краху, і рятівників довелося рятувати.Після повені держава надала кошти для укріплення дамб. 27-28 липня 2008 року рівень води в Тисі знову піднявся до небезпесного, але завдяка шлюзам, збудованим після 2000 року, місту вдалося уникнути значних ушкоджень.

[ред.] Герб Тячева

Перший існуючий запис про герб міста датовано 28 червня 1701 року. 28 червня 1991 року рішенням сесії міської ради, Тячеву повернено історичний герб. Отже, у 2001 році гербу міста виповнилося 300 років.

[ред.] Релігія

В місті з давніх часів діють три церкви: реформатська, римо-католицька та греко-католицька.

Реформатська заснована у ХІІ ст. Королем Лодіславом Великим, як римо-католицька. Та після поділу церкв у 1556 р. стала Реформатською. До 1944 р. у храмі знаходилася найбагатша бібліотека Мараморощини. На стінах у середині церкви є дві стелли, де записані імена вірників, що загинули у першій та другій світових війнах. Серед загиблих зустрічаються і русинські та гуцульськи прізвища.

Римо-католицька церква збудована у 1780 році.

Греко-католицька церква була збудована у 1852 р. на честь успення Пречистої Діви Марії. У 1948 р., після заборони греко-католицької віри радянською владою, церква була передана православній громаді.Зараз у цьому храмі знов відправляють богослужіння греко-католики.

Будується православний храм. Вже піднятий цокольний поверх, де тепер відбувається служба.

В місті є Молитовний будинок адвентистів сьомого дня, Зал Царства свідків Ієови, діють релігійні громади інших конфесій та напрямків.

[ред.] Пам'ятники

По вулиці Кошута встановлені два пам'ятники: Тарасу Шевченку та погруддя Лойошу Кошуту. В центрі міста, — погруддя танкисту Вайді, який загинув під час боїв за визволення міста в 1944 році. Біля Реформатської церкви — погруддя Шімону Голлоші. Пам'ятник Леніну нині знятий з постаменту.

Гордість Тячіва - місцевий стадіон імені Л. Бейриша. Тут проводять матчі клуб СК "Тячів".Це їх стадіон.

[ред.] Посилання

п • о • р
Населені пункти Тячівського району
Міста: Тячів
Смт: Буштино · Дубове · Солотвино · Тересва · Усть-Чорна
Села: Бедевля · Біловарці · Бобове · Велика Уголька · Вишній Дубовець · Вишоватий · Вільхівці · Вільхівці-Лази · Вільхівчик · Вонігове · Ганичі · Глиняний · Глибокий Потік · Груники · Грушово · Дібрівка · Добрянське · Дулово · Калини · Колодне · Комсомольськ · Красна · Крива · Кричово · Лази · Лопухів · Мала Уголька · Нересниця · Нижній Дубовець · Нижня Апша · Новобарово · Новоселиця · Округла · Петрушів · Пещера · Підплеша · Подішор · Пригідь · Ракове · Рівне · Росош · Руня · Руська Мокра · Руське Поле · Сасово · Солоне · Тарасівка · Теребля · Терново · Тисалово · Топчино · Тячівка · Угля · Фонтиняси · Чумальово · Широкий Луг
п • о • р
  Міста і смт Закарпатської області
Міста: Берегове · Виноградів · Іршава · Мукачеве · Перечин · Рахів · Свалява · Тячів · Ужгород · Хуст · Чоп
Смт: Батьово · Буштино · Великий Березний · Великий Бичків · Вилок · Вишково · Воловець · Дубове · Жденієво · Кобилецька Поляна · Кольчино · Королево · Міжгір'я · Середнє · Солотвино · Тересва · Усть-Чорна · Чинадійово · Ясіня
Отримано з http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A2%D1%8F%D1%87%D1%96%D0%B2
Особисті інструменти