Тячів

Тячів
Герб Тячева
Тячів
Основні дані
Країна	Україна
Регіон	Закарпатська область
Район/міськрада	Тячівський район
Рада	Тячівська міська рада
Код КОАТУУ	2124410100
Засноване	1329
Статус міста	з 1961 року
Населення	▼9184 (01.01.2011)
Площа	27 км²
Густота населення	183,78 осіб/км²
Поштові індекси	90500
Телефонний код	+380-3134
Координати	048.016 0023.57248°00′58″ пн. ш. 23°34′19″ сх. д.48.016111° пн. ш. 23.571944° сх. д. 48.016111, 23.571944
Водойма	Річка Тиса
Міста-побратими	Україна: Буча  Угорщина: Нодькалло  Угорщина: Ясберень  Угорщина: Боктоловрантгазо  Румунія: Негрешть-Оаш  Словаччина: Бардієво
День міста	друга або третя субота-неділя вересня
Відстань
Найближча залізнична станція	Тячів
До обл./респ. центру
- залізницею	140 км
- автошляхами	130 км
Міська влада
Адреса	90500, Закарпатська обл. Тячівський р-н, м.Тячів вул. Незалежності, 30
Веб-сторінка	http://tyachiv.org/
Міський голова	Ковач Іван Іванович

Тя́чів — місто районного підпорядкування з 1961, районний центр Закарпатської області. Розташований в Мармароській котловині, на правому березі Тиси, за 136 км. на південний схід від Ужгорода.

Назва

Українською Тячів, Тячево, рос. Тячев, угор. Técső, чеськ. Tiačevo, Tjačevo, Ťačovo, Tjačev, рум. Teceu, Teceu Mare, нім. Groß-Teutschenau, їдиш Тейч.
Первинну назву міста не встановлено. В документах різних історичних часів трапляється: Thechew (1336), Techew (1406), Teczyo (1453), Thewche (1459), Tetso (1851). Знаходили і інші назви: Tetz, Tehez, Tetzo, Tyacsiv, Tyacsevo, Tecsev.

Населення

Перепис населення у 1908 році свідчить, що у Тячеві було:

• греко-католиків - 1758;
• римо-католиків - 447;
• реформатів - 1757;
• іудеїв - 591 (в будівлі синагоги зараз розташований спортзал);
• лютеранців було 7;
• православних - 0;

За національним складом в самому місті Тячеві записались:

• українцями (русинами) - біля 2-х тисяч;
• мадярами - більше 2-х тисяч;
• іудеїв налічувалось більше шістсот.

• 8 500 меш. (1971)
• 9 519 меш. (2001)

Економіка

Металозавод і харчова промисловість (серед іншого плодоконсервний завод), фабрика мист. виробів. В околицях Тячева розвинуте садівництво, зокрема вирощування яблук.

Історія

Заснування міста можна віднести на початок другого тисячоліття. Вперше, в літописах, Тячів згадується у 1329 р. в грамоті Мад'ярського короля Карла І, де місто разом з Хустом, Вишковом, Довгим Полем та Сігетом було віднесено до королівських міст з наданням привілеїв. Ці населені пункти звільнялися від податків, а також грошових поборів та повинності на користь місцевих феодалів, але сплачували податок у королівську казну. Пізніше, в 1406 і 1453 рр. , королівські грамоти знову засвідчили приналежність Тячева до коронних міст і підтверджували вольності його жителів. В 1551 р. населення міста одержало право вільно користуватися землею, випасати худобу у королівських лісах, ловити рибу, вести безмитну торгівлю.

Гужовий транспорт в Тячеві

З 1608 р. збереглася найдавніша відома печатка з гербом міста Тячева: на срібному тлі - чорний одноголовий орел.

На початку XVIII ст. тячівці брали участь у національно-визвольній війні мадярського народу проти Габсбургів (1703 — 1711 р.р.). Поблизу Тячева діяли гуцульські опришківські повстанські загони очолювані Г. Пинтею, І. Пискливим, Ф. Бойко та В. Микуляком. Розправившись з дворянством та австрійськими чиновниками в Ясінях та Рахові вони направилися в Солотвино, Тячів, Хуст. Захоплення Солотвина, високо оцінив Ференц Ракоці ІІ — тут видобувалася сіль. Він призначив спеціальних інспекторів, які встановили контроль над видобутком солі і вивезенням її в Угорщину — це приносило значні прибутки повстанцям. У боротьбі за Тячів відзначився загін чисельністю 250 чоловік, серед яких був тячівець Іван Теренчук. У 1705 р. понад 100 чоловік влилося в армію повстанців, а пізніше 45 рекрутів озброїли і виідправили в армію Ракоці. Серед активних учасників боротьби були тячівці: І. Федор, С. Дебрецені, М. Банка, А. Косов, М. Надь, та інші.Після придушення повстання на Тячів було накладено контрибуцію, яку сплачували протягом двох років австрійцям.

На початку ХІХ ст. в Тячеві працювала тільки одна школа, а в 1875 р. вже були церковно-парафіяльна та початкова школи, де 190 учнів навчали 3 вчителі. В місті була бібліотека, яка налічувала до 600 книжок.

Протягом тривалого часу в Тячеві працював угорський художник Шімон Голлоші. З 1914 року він проживав тут постійно і написав декілька картин, які в наш час експонуються в Національній галереї вБудапешті.

На будинку, де жив Ш. Голлоші встановлена меморіальна дошка з написом на українській та угорський мовах, а 1 травня 1992 року святкували відкриття бронзового бюсту Ш. Голлоші, виготовленого угорським скульптором Еміке Товтом.

У кінці лютого 1919 р. в Тячеві була встановлена Радянська влада, але вже у другій половині квітня місто захопили румунські війська. А після 10 вересня 1919 р. , згідно з Сен-Жерменською мирною конференцією, Підкарпатська Русь відійшла до складу Чехословацької республіки на правах автономії і в Тячеві владу перейняла чеська адміністрація.

В роки панування чехів у місті почала діяти горожанська школа для русинів та чехів. В 1929 р. тут були чотири початкові школи.

У місті з 1910 по 1939 рр. жив і працював закарпатський письменник і педагог Олександр Маркуш. Він писав підручники та читанки для русинських шкіл, редагував молодіжний журнал «Наш родний край». В березні 1939 р., коли Тячів окупували угорські війська, О. І. Маркуш та ще більше 70 чоловік було репресовано. Відомо, що до Росії тоді виїхали 25 тячівців. У жовтні 1944 р. Тячів відвоювали Радянські війська, а в 1945 р. Підкарпатська Русь була приєднана до України і перейменована в Закарпатську область.

У роки існування СРСР в Тячеві діяло декілька промислових підприємств: консервний завод, молокозавод, метало-завод, фабрика художніх виробів, авто-підприємство, пром-комбінат, оборонний завод «Зеніт» радіотехнічного профілю та інші, які забезпечували робочими місцями не тільки тячівців, але і жителів навколишніх сіл. Зараз більшість працездатного населення, принаймні чоловіки виїжджають на заробітки за кордон та в східні області України.

Повені

Багато шкоди принесли жителям краю руйнівні повені. На пам'яті сторожилів, Потисся сильно заливало у травні 1913 р., восени 1937 р. В травні 1970 р. вода прорвала дамбу і ринула в центр міста. За дві години Тячів був весь у воді. Багато будинків було знесено водою, особливо ті, що були збудовані з вальків. Тодішній рівень води відмічений на пам'ятнику з кам'яних брил неподалік від районної лікарні. Держава прийшла на допомогу. В Тячеві людей рятували військові на амфібіях та гелікоптерах. Потерпілим видавалася грошова допомога, будівельні матеріали, а для найбідніших побудували «фінські» будиночки. Був побудований житловий масив з двоповерхівок на новій вулиці Комсомольській. Через 23 роки, 20-21 грудня 1993 р. тривалі дощі підняли рівень Тиси і Тячів знову був у воді.

Повінь 4-5 листопада 1998 р. — ще свіжа в пам'яті. Область Указом президента була оголошена зоною стихійного лиха. До Тячева з усієї України та з-за кордону надходила гуманітарна допомога, продукти харчування, одяг, ліки, будівельні матеріали. В редакцію районної газети надходили листи, в яких на помешкання запрошували потерпілих, пропонувалиось безкоштовне житло. В Угорщину, Словаччину, Румунію та інші держави запрошувалися діти на відпочинок безкоштовно. В санаторії Закарпаття, Криму та Херсона також було запрошено багато дітей. В березні 2000 року місто знову опинился у воді. На порятунок селянам, дорогу до яких затопило, було надано амфібію, але вона виявилася несправною, і рятівників довелося рятувати. Після повені держава надала кошти для укріплення дамб. 27-28 липня 2008 року рівень води в Тисі знову піднявся до небезпечного, але завдяки шлюзу, збудованому після 2000 року, вдалося уникнути значних ушкоджень.

Герб Тячева

Перший існуючий запис про герб міста датовано 28 червня 1701 року. 28 червня 1991 року рішенням сесії міської ради, Тячеву повернено історичний герб. Отже, у 2001 році гербу міста виповнилося 300 років.

Релігія

В місті з давніх часів діють три церкви: реформатська, римо-католицька та греко-католицька.

Реформатська церква заснована у ХІІ ст. Королем Лодіславом Великим, як римо-католицька. Та після поділу церкв у 1556 р. стала Реформатською. До 1944 р. у храмі знаходилася найбагатша бібліотека Мараморощини. На стінах у середині церкви є дві стелли, де записані імена вірників, що загинули у першій та другій світових війнах. Серед загиблих зустрічаються і русинські та гуцульськи прізвища.

Римо-католицька церква збудована у 1780 році.

Греко-католицька церква була збудована у 1852 р. на честь успення Пречистої Діви Марії. У 1948 р., після заборони греко-католицької віри радянською владою, церква була передана православній громаді. Зараз у цьому храмі знов відправляють богослужіння греко-католики.

Будується православний храм. Вже піднятий цокольний поверх, де тепер відбувається служба.

В місті є Молитовний будинок ЄХБ та храм ХВЄ (Церква Живого Бога), адвентисти сьомого дня, Зал Царства Свідків Єгови, діють релігійні громади інших конфесій та напрямків.

Пам'ятники

По вулиці Кошута встановлені два пам'ятники: Тарасу Шевченку та погруддя угорському революціонеру Лойошу Кошуту. В центрі міста - погруддя С. М. Вайді, який загинув під час боїв за визволення міста в 1944 році. Біля Реформатської церкви  погруддя Шімону Голлоші, обеліск воїнам визволителям у міському парку, відновлюється пам'ятник загиблим тячівцям у першій та другій світових війнах, виділено місце для пам'ятника воїнам-афганцям. Пам'ятник Леніну нині знятий з постаменту.

Спорт

Спортивні споруди м.Тячів: міський стадіон ім.Л.Бийреша, міські тенісні корти на пять ліній (кращі в області та одні з кращих в Україні), міні-футбольне поле зі штучним покриттям, баскетбольний майданчик (відкритий), волейбольний майданчик (відкритий), футбольне поле травяне (при ЗОШ №1), футбольне поле асфальтоване (при ЗОШ №1), спортивні зали загальноосвітніх шкіл, спортивний зал ДЮСШ, будується критий басейн, заплановано будівництво критого комплексного спортивного залу.

Посилання

• Енциклопедія українознавства. У 10-х т. / Гол. ред. Володимир Кубійович. — Париж; Нью-Йорк: Молоде Життя, 1954—1989.
• Облікова картка на офіційному веб-сайті Верховної Ради України
• http://www.tyachiv.org.ua/about2.html