Тячів

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук


Тячів
Tyachiv herb.png
Герб Тячева
Тячів
Тячів
Основні дані
Країна Україна Україна
Регіон Закарпатська область
Район/міськрада Тячівський район
Рада Тячівська міська рада
Код КОАТУУ 2124410100
Засноване 1329
Статус міста з 1961 року
Населення 9184 (01.01.2011)[1]
Площа 27 км²
Густота населення 183,78 осіб/км²
Поштові індекси 90500
Телефонний код +380-3134
Координати 48°00′58″ пн. ш. 23°34′19″ сх. д. / 48.01611° пн. ш. 23.57194° сх. д. / 48.01611; 23.57194Координати: 48°00′58″ пн. ш. 23°34′19″ сх. д. / 48.01611° пн. ш. 23.57194° сх. д. / 48.01611; 23.57194
Водойма Річка Тиса
Міста-побратими
День міста друга або третя субота-неділя вересня
Відстань
Найближча залізнична станція Тячів
До обл./респ. центру
 - залізницею 140 км
 - автошляхами 130 км
Міська влада
Адреса 90500, Закарпатська обл.
Тячівський р-н, м.Тячів
вул. Незалежності, 30
Веб-сторінка http://tyachiv.org/
Міський голова Ковач Іван Іванович

Тя́чів — місто районного підпорядкування з 1961, районний центр Закарпатської області. Розташований в Мармароській котловині, на правому березі Тиси, за 136 км на південний схід від Ужгорода.

Назва[ред.ред. код]

Українською Тячів, Тячево, рос. Тячев, угор. Técső, чеськ. Tiačevo, Tjačevo, Ťačovo, Tjačev, рум. Teceu, Teceu Mare, нім. Groß-Teutschenau, їдиш Тейч.
Первинну назву міста не встановлено. В документах різних історичних часів трапляється: Thechew (1336), Techew (1406), Teczyo (1453), Thewche (1459), Tetso (1851). Знаходили і інші назви: Tetz, Tehez, Tetzo, Tyacsiv, Tyacsevo, Tecsev.

Населення[ред.ред. код]

Перепис населення у 1908 році свідчить, що в Тячеві було:

За національним складом у самому місті Тячеві записалися:

Станом на 2012 рік чисельність населення становила 9154 осіб (у 2001 році — 9786, 1989 — 11107, 1979 — 9429, 1970 — 8023, 1959 — 9750)

Національний склад населення Тячева за переписом 2001 року:

Економіка[ред.ред. код]

Металозавод і харчова промисловість (серед іншого плодоконсервний завод), фабрика мист. виробів. В околицях Тячева розвинуте садівництво, зокрема вирощування яблук.

Історія[ред.ред. код]

Заснування міста можна віднести на початок другого тисячоліття. Вперше, в літописах, Тячів згадується у 1329 р. в грамоті Мад'ярського короля Карла І, де місто разом з Хустом, Вишковом, Довгим Полем та Сігетом було віднесено до королівських міст з наданням привілеїв. Ці населені пункти звільнялися від податків, а також грошових поборів та повинності на користь місцевих феодалів, але сплачували податок у королівську казну. Пізніше, в 1406 і 1453 рр. , королівські грамоти знову засвідчили приналежність Тячева до коронних міст і підтверджували вольності його жителів. В 1551 р. населення міста одержало право вільно користуватися землею, випасати худобу у королівських лісах, ловити рибу, вести безмитну торгівлю.

Гужовий транспорт в Тячеві

З 1608 р. збереглася найдавніша відома печатка з гербом міста Тячева: на срібному тлі - чорний одноголовий орел.

На початку XVIII ст. тячівці брали участь у національно-визвольній війні мадярського народу проти Габсбургів (1703 — 1711 р.р.). Поблизу Тячева діяли гуцульські опришківські повстанські загони очолювані Г. Пинтею, І. Пискливим, Ф. Бойко та В. Микуляком. Розправившись з дворянством та австрійськими чиновниками в Ясінях та Рахові вони направилися в Солотвино, Тячів, Хуст. Захоплення Солотвина, високо оцінив Ференц Ракоці ІІ — тут видобувалася сіль. Він призначив спеціальних інспекторів, які встановили контроль над видобутком солі і вивезенням її в Угорщину — це приносило значні прибутки повстанцям. У боротьбі за Тячів відзначився загін чисельністю 250 чоловік, серед яких був тячівець Іван Теренчук. У 1705 р. понад 100 чоловік влилося в армію повстанців, а пізніше 45 рекрутів озброїли і виідправили в армію Ракоці. Серед активних учасників боротьби були тячівці: І. Федор, С. Дебрецені, М. Банка, А. Косов, М. Надь, та інші.Після придушення повстання на Тячів було накладено контрибуцію, яку сплачували протягом двох років австрійцям.

На початку XIX ст. в Тячеві працювала тільки одна школа, а в 1875 р. вже були церковно-парафіяльна та початкова школи, де 190 учнів навчали 3 вчителі. В місті була бібліотека, яка налічувала до 600 книжок.

Протягом тривалого часу в Тячеві працював угорський художник Шімон Голлоші. З 1914 року він проживав тут постійно і написав декілька картин, які в наш час експонуються в Національній галереї вБудапешті.

На будинку, де жив Ш. Голлоші встановлена меморіальна дошка з написом на українській та угорський мовах, а 1 травня 1992 року святкували відкриття бронзового бюсту Ш. Голлоші, виготовленого угорським скульптором Еміке Товтом.

У кінці лютого 1919 р. в Тячеві була встановлена Радянська влада, але вже у другій половині квітня місто захопили румунські війська. А після 10 вересня 1919 р. , згідно з Сен-Жерменською мирною конференцією, Підкарпатська Русь відійшла до складу Чехословацької республіки на правах автономії і в Тячеві владу перейняла чеська адміністрація.

В роки панування чехів у місті почала діяти горожанська школа для русинів та чехів. В 1929 р. тут були чотири початкові школи.

У місті з 1910 по 1939 рр. жив і працював закарпатський письменник і педагог Олександр Маркуш. Він писав підручники та читанки для русинських шкіл, редагував молодіжний журнал «Наш родний край». В березні 1939 р., коли Тячів окупували угорські війська, О. І. Маркуш та ще більше 70 чоловік було репресовано. Відомо, що до Росії тоді виїхали 25 тячівців. У жовтні 1944 р. Тячів відвоювали Радянські війська, а в 1945 р. Підкарпатська Русь була приєднана до України і перейменована в Закарпатську область.

У роки існування СРСР в Тячеві діяло декілька промислових підприємств: консервний завод, молокозавод, метало-завод, фабрика художніх виробів, авто-підприємство, пром-комбінат, оборонний завод «Зеніт» радіотехнічного профілю та інші, які забезпечували робочими місцями не тільки тячівців, але і жителів навколишніх сіл. Зараз більшість працездатного населення, принаймні чоловіки виїжджають на заробітки за кордон та в східні області України.

Повені[ред.ред. код]

Багато шкоди принесли жителям краю руйнівні повені. На пам'яті сторожилів, Потисся сильно заливало у травні 1913 р., восени 1937 р. В травні 1970 р. вода прорвала дамбу і ринула в центр міста. За дві години Тячів був весь у воді. Багато будинків було знесено водою, особливо ті, що були збудовані з вальків. Тодішній рівень води відмічений на пам'ятнику з кам'яних брил неподалік від районної лікарні. Держава прийшла на допомогу. В Тячеві людей рятували військові на амфібіях та гелікоптерах. Потерпілим видавалася грошова допомога, будівельні матеріали, а для найбідніших побудували «фінські» будиночки. Був побудований житловий масив з двоповерхівок на новій вулиці Комсомольській. Через 23 роки, 20-21 грудня 1993 р. тривалі дощі підняли рівень Тиси і Тячів знову був у воді.

Повінь 4-5 листопада 1998 р. — ще свіжа в пам'яті. Область Указом президента була оголошена зоною стихійного лиха. До Тячева з усієї України та з-за кордону надходила гуманітарна допомога, продукти харчування, одяг, ліки, будівельні матеріали. В редакцію районної газети надходили листи, в яких на помешкання запрошували потерпілих, пропонувалиось безкоштовне житло. В Угорщину, Словаччину, Румунію та інші держави запрошувалися діти на відпочинок безкоштовно. В санаторії Закарпаття, Криму та Херсона також було запрошено багато дітей. В березні 2000 року місто знову опинился у воді. На порятунок селянам, дорогу до яких затопило, було надано амфібію, але вона виявилася несправною, і рятівників довелося рятувати. Після повені держава надала кошти для укріплення дамб. 27-28 липня 2008 року рівень води в Тисі знову піднявся до небезпечного, але завдяки шлюзу, збудованому після 2000 року, вдалося уникнути значних ушкоджень.

Герб Тячева[ред.ред. код]

Перший існуючий запис про герб міста датовано 28 червня 1701 року. 28 червня 1991 року рішенням сесії міської ради, Тячеву повернено історичний герб. Отже, у 2001 році гербу міста виповнилося 300 років.

Релігія[ред.ред. код]

В місті з давніх часів діють три церкви: реформатська, римо-католицька та греко-католицька.

Реформатська церква заснована у ХІІ ст. Королем Лодіславом Великим, як римо-католицька. Та після поділу церкв у 1556 р. стала Реформатською. До 1944 р. у храмі знаходилася найбагатша бібліотека Мараморощини. На стінах у середині церкви є дві стелли, де записані імена вірників, що загинули у першій та другій світових війнах. Серед загиблих зустрічаються і русинські та гуцульськи прізвища.

Римо-католицька церква збудована у 1780 році.

Греко-католицька церква була збудована у 1852 р. на честь успення Пречистої Діви Марії. У 1948 р., після заборони греко-католицької віри радянською владою, церква була передана православній громаді. Зараз у цьому храмі знов відправляють богослужіння греко-католики.

Будується православний храм. Вже піднятий цокольний поверх, де тепер відбувається служба.

В місті є Молитовний будинок ЄХБ та храм ХВЄ (Церква Живого Бога), адвентисти сьомого дня, Зал Царства Свідків Єгови, діють релігійні громади інших конфесій та напрямків.

Пам'ятники[ред.ред. код]

По вулиці Кошута встановлені два пам'ятники: Тарасу Шевченку та погруддя угорському революціонеру Лойошу Кошуту. В центрі міста - погруддя С. М. Вайді, який загинув під час боїв за визволення міста в 1944 році. Біля Реформатської церкви  погруддя Шімону Голлоші, обеліск воїнам визволителям у міському парку, відновлюється пам'ятник загиблим тячівцям у першій та другій світових війнах, виділено місце для пам'ятника воїнам-афганцям. Пам'ятник Леніну нині знятий з постаменту.

Спорт[ред.ред. код]

Спортивні споруди м.Тячів: міський стадіон ім.Л.Бийреша, міські тенісні корти на пять ліній (кращі в області та одні з найкращих в Україні), міні-футбольне поле зі штучним покриттям, баскетбольний майданчик (відкритий), волейбольний майданчик (відкритий), футбольне поле травяне (при ЗОШ №1), футбольне поле асфальтоване (при ЗОШ №1), спортивні зали загальноосвітніх шкіл, спортивний зал ДЮСШ, будується критий басейн, заплановано будівництво критого комплексного спортивного залу.

Примітки[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]