Тіамат

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Мардук (праворуч) б'ється з Тіамат.

Тіамат – в вавилонській міфології монстр, перша богиня океану, що злившись разом з своїм чоловіком Абсу ( бог прісної води ) породила космос та богів. Міф про Тіамат можна розділити на дві частини. В першій богиня виступає у ролі творця, через «Священне злиття» солоною та прісної води створює світ. В другій частині Тіамат монстр – втілення первинного хаосу. Такий перехід можливий через перехід до більш вираженого патріархального устрою, з монархом «люгалом» ( Лю – чоловік, Гал – великий ), що стався при періоді Ранньої династії історії Шумеру, та інституалізації воїн. Від деяких джерел можемо дізнатись, що Тіамат зображалась у вигляді морського змія чи дракона. В Енума Еліш, вавилонській поемі про створення світу вона створює перші божества, однак потім воює з ними і бог грому Мардук вбиває її. Небеса та земля сформовані з її розділеного тіла.

Тіамат також була відома як Талатте в першому томі вавилонянської історії всесвіту. Ім’я Тіамат могло бути сформоване як помилка при перекладі, через те що у ассирійських перекладах Енума Еліш воно означає море.

Хоча багато сучасних авторів описують Тіамат як морського змія чи дракона, це не підтверджується оригінальними текстам, і тому це спірне питання. Сьогоднішній образ Тіамат походить з 1970 років з ролевої настільної гри Dungeons & Dragons. Образ спричинила пізніша міфічна істота Лотан. В Енума Еліш сказано, що Тіамат породила драконів та змій, однак також включені в список чудовиська серед яких є і люди-скорпіони та русалки. Причому ніякі з дітей не подібний до своєї божественної матері, чи навіть не є суто морськими монстрами. Опис в поемі Енума Еліш дуже розпливчасте, Тіамат має хвіст, стегна, живіт, груди, ребра плечі, шию, голову, череп, очі, вуха, рот, губи, серце, вени, артерії, кров.


Тіамат на вавилонській печатці


Міфологія[ред.ред. код]

Апсу та Тіамат породили Лахму та Лахаму богів – чудовиськ, що в свою чергу були батьками божества неба Аншара та богині матері - землі Кішар. Коли Аншар та Кішар зустрілись зливаючись на горизонті, то за міфологією породили Ану та Кі.

Тіамат була персоніфікацією солоної води, стихії хаосу, що ревіло і зносило все на своєму шляху. Вона та Апсу заповнювали «ніщо» своїми водами. Це були два первинні боги що створили все.

В міфі що був записаний клинописом на глиняних табличках бог Енкі думав, що Апсу незадоволений своїми дітьми – молодшими богами і збирається їх знищити. Тому молодний бог ув’язнив та вбив Апсу. Це розлютило Кінгу, сина Тіамат та Апсу, який відразу розказав все матері, яка створила монстрів щоб перемогти божеств, щоб помститись за Апсу. Це були гіганські морські змії, демони бурі, люди – риби, люди –скорпіони та багато інших.

Тіамат володіла Плитками Долі, і в першій битві вона дала їх до Кінгу, якого вона вибрала собі за коханця та генерала армії монстрів. Молоді боги вжахнулись, однак Ану ( потім його замінили на Енліля, а за часів Першої Династії Вавилону на Мардука ) взявши обіцянку, що стане головним серед богів, переміг її озброївшись стрілами вітру, сітями, палицею, та списом.

Розкроївши Тіамат надвоє він зробив з її ребер світ небесний і земний. Плачучі очі Тіамат стали Тігром та Євфратом, її хвіст став Чумацьким Шляхом. При згоді інших богів Ану відібрав Плитки Долі у Кінгу і став головою вавилонсього пантеону. Самого Кінгу було вбито, його кров змішали з червоним багном, і створили людство, для служіння молодшим божествам Ігігі.

Інтерпретації[ред.ред. код]

Міф про Тіамат один з ранніх міфів про хаос: битва героя з морським чудовиськом, змієм чи драконом. Подібні міфи: хеттський міф про Іллуянка, та грецький міф про Апполона, який вбиває Пітона щоб стати Дельфійським Оракулом, чи скандинавський міф про битву Тора з Ермунганд.

Література[ред.ред. код]

1. Ладыгин М. Б., Ладыгина О. М. Краткий мифологический словарь — М.: Издательство НОУ «Полярная звезда», 2003.

2. Palmer, Abram Smythe .Babylonian influence on the Bible and popular beliefs : «Tĕhôm and Tiâmat», «Hades and Satan» : a comparative study of Genesis I. 2 (London, 1897)

3. Steinkeller, Piotr. «On Rulers, Priests and Sacred Marriage: tracing the evolution of early Sumerian kingship» in Wanatabe, K. (ed.), Priests and Officials in the Ancient Near East (Heidelberg 1999) pp.103-38.