Тінь над Іннсмутом

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Тінь над Іннсмутом
Оригінал англ. The Shadow over Innsmouth
Жанр література жахів, роман / повість, містика
Автор Говард Лавкрафт / Говард Лавкрафт
Мова англійська
Написаний 1931
Виданий квітень 1936

Тінь над Іннсмутом (англ. The Shadow over Innsmouth) (Морок над Іннсм(а)утом) — містична повість Говарда Лавкрафта, написана в 1931 році. Вперше була опублікована у квітні 1936.
Повість описує відкриття молодим чоловіком раси невідомих істот, які нагадують суміш риби та жаби, що живе у Іннсмуті — прибережному місті, і водах біля узбережжя, та їній зв'язок з його сім'єю.

Сюжет[ред.ред. код]

Повість починається розповіддю одного чоловіка про масові поліцейські арешти в портовому містечку Інсмаут впродовж зими 1927/28 років. Основною причиною арештів, як зізнається сам оповідач, стало його прохання до влади розібратися в жахливих речах, що відбувалися в містечку, свідком яких він став. Такі заклики, підкріплені практично неймовірними розповідями, справили сильний вплив на уряд, що стало причиною для настільки масштабного розслідування.
Далі оповідач зізнається, що довгий час не відкривав цієї таємниці жодній простій людині, але зараз, коли йому належить зробити дуже важливий і страхітливий крок, він повинен зібратися з силами і заново переосмислити все пережите. Повість переносить читача на кілька років назад, коли ще тільки недавно досягши повноліття оповідач подорожував фамільними місцями свого роду в Новій Англії. Під час перебування в одному з міст він дізнався про таємниче місто Інсмаут. Колись це нібито був процвітаючий морський порт, але після закінчення Першої світової війни став занепадати. До того ж у сусідніх містечках стали поширюватися чутки про якісь неймовірні пригоди, які траплялися в місті і на Рифі Диявола, який знаходиться біля самого порту.
Ця історія сильно заінтригувала оповідача, і він вирішив вирушити в Іннсмаут і пробути там до вечора, попередньо довідавшись якомога більше про містечко. Але з розпитувань місцевих жителів він майже нічого не дізнався. Провівши багато часу в бібліотеці, він також не знайшов потрібних відомостей, але волею випадку познайомився з місцевим клерком, який рекомендував йому відвідати міський музей, але в той же час застеріг оповідача від поїздки до Іннсмаута. У музеї молодій людині попався на очі якийсь незрозумілий експонат — прикраса для носіння на голові, зроблене, імовірно, іннсмутськими майстрами. Оповідача найбільше здивувала незвичайна форма, малопідходяща для людської голови, і вигравіювані незрозумілі істоти, котрі чимось нагадували суміш риби з жабою.
Наступного ранку, потрапивши в Інсмаут, він особисто переконався в причинах негативного ставлення людей до жителів Інсмаута і можливі причини появи страхітливих чуток про це місце. Більшість людей, які проживають в цьому містечку, зовсім не схожі на звичайних людей, причому мова не йде про расову несхожість — відмінності їхнього зовнішнього вигляду більше скидаються на якусь невідому науці хворобу, що вражає всіх жителів. У довколишніх містечках це називають «іннсмаутською зовнішністю». У місті оповідач познайомився з продавцем в бакалійної крамниці, який був не корінним жителем Інсмаута, а всього лише працівником однієї торгової фірми. Від бакалійника оповідач дізнався про дуже великі дивовижі цього міста: тут дуже не люблять приїжджих, про відсутність будь-яких релігійних організацій, крім «Таємного ордена Дагона», служителі якого здійснюють різні жертвопринесення два рази на рік і регулярно поклоняються невідомим богам. Також бакалійник згадав про вічного п'яницю, 96-річного Зейдока Аллені, який, напившись, готовий був розповісти першому зустрічному все, що він знав про Інсмаут. Трохи поблукавшимістечком, оповідач таки зустрів Зейдока, який після випитого віскі став дуже говірким. Під час бесіди старий повідав одну історію, в яку молодий чоловік відразу не повірив.
Один із знатних жителів міста, капітан Óбед Марш, під час одного зі своїх тихоокеанських плавань виявив полінезійский острів, жителі якого ніколи не відчували недостатку ні в рибі, ні в золоті. Капітан встановив торгові відносини з племенем, викуповуючи золото за безцінь, проте через деякий час остров'яни були винищені сусідніми племенами. Тоді капітан Марш вирішив дізнатися секрет колишнього процвітання острова. Секрет виявився у зносинах племені з Глибоководними, безсмертними розумними амфібіями. В обмін на людські жертви і можливість спаровування з людьми Глибоководні приганяли рибу і приносили золото. Також діти людей, які злучитися з Глибоководними, в певний період свого життя починали перетворюватися на таких же істот, йшли в море і ставали безсмертними. У 1838 році капітан Óбед Марш знайшов спосіб укласти з Глибоководними угоду на тих же умовах (або, можливо, Глибоководні самі зажадали цього). З тих пір в сітях інсмутських рибалок риба не переводилася ніколи, навіть якщо в сусідніх районах її не було зовсім. Для поклоніння Глибоководним капітан заснував «Таємний орден Дегона (Дагона)», який маскується під місцеву масонську ложу.
Раптово розповідь обірвалося криком Зейдока «ВОНИ нас помітили», після чого він, вказуючи на Риф Диявола, зірвався з місця і втік геть. Оповідач ж, звернувши свій погляд на риф, помітив там якісь сонячні відблиски, після чого попрямував в центр міста в надії виїхати з Інсмута вечірнім автобусом. Але, зі слів водія, у автобуса був поламаний двигун, а полагодити його не видавалося можливим раніше ранку. Тому молодик вирішив залишитися на ніч у готелі вельми сумнівної репутації, а вранці якомога швидше виїхати з міста.
Повечерявши в ресторані і прикупивши кілька газет у портьє, молодий чоловік вирушив до себе в кімнату. Перед сном він підпер всі двері, що ведуть до його кімнати, балками, і ліг спати.
Через деякий час молодий чоловік прокинувся від скрипу — до його дверей підійшов хтось невідомий і спробував відкрити двері ключем, але балка не дала йому зайти в кімнату, тому він пішов. Незабаром скрип повторився — велика кількість незрозумілих істот оточило кімнату. Герой здійснив спробу втечі, вистрибнувши через вікно, і з великими труднощами йому вдалося відірватися від переслідувачів і вибігти за межу міста.
Пробігаючи біля дороги, оповідач несподівано почув шум натовпу, який біг, і відчув якийсь незрозумілий риб'ячий запах. Він сховався за кущами, боячись відкрити очі, щоб не глянути на тих істот. Все ж зробивши це, він побачив тих напів-риб, напів-жаб, які були зображені в міському музеї. Вони пересувалися стрибками, деякі використовували для цього руки. Частина з них була одягнена в темні чернечі сутани, і деякі носили на головах вже знайомі дивні прикраси. Не витримавши напруги, оповідач знепритомнів.
Прийшов до тями він лише вранці, і, що дивно, ніяких слідів вчорашнього жаху навіть не залишилося. Молодий чоловік продовжив шлях в місто, куди дістався до вечора.
Весь наступний рік молодий чоловік намагався забути побачене, і з головою занурився у навчання на останньому курсі університету, після закінчення якого поїхав в сім'ю своєї померлої бабусі по материнській лінії. Але йому не терпілося дізнатися якомога більше про минуле своєї матері.
Якось одного разу дід виявив бажання показати онукові сімейні цінності і відвів його до спеціального банківського сховища. Перед тим як показувати речі бабусі, він попередив, що вони дещо дивні, але оповідач все одно попросив його зробити це. Дід витягнув з коробки деякі речі незрозумілої форми, серед якої була і та незрозуміла прикраса, яке він бачив у музеї і на одній з тих істот. Даний факт настільки вразив його, він знепритомнів. На портреті ж бабусі чітко впізнавалися риси «іннсмутської зовнішності» …
Тепер він точно знав, куди поділася його бабця, чому покінчив з життям його дядько. Він зрозумів, що є прапраправнуком капітана Обеда Марша і що в його жилах тече кров Глибоководних.
Через деякий час він і справді став змінюватися фізично, ніби якась хвороба вражала його: «іннсмутські риси» все ясніше і ясніше проступали на його обличчі; його стали відвідувати дивні сни про підводний світ; морські глибини почали тягти — все сильніше і сильніше. З часом ці зміни перестали лякати його. Тепер він точно знав, що близький той день, коли він стане одним з НИХ — безсмертних істот, які незабаром стануть правити світом.
Повість закінчується тим, що він вирішує визволити свого двоюрідного брата, поміщеного в психіатричну лікарню, і втекти з ним разом в океан до своєї бабусі.

Вплив[ред.ред. код]

Екранізації[ред.ред. код]

  • Innsmouth Wo Oou Kage (1992) — японська кіноадаптація «Тіні над Іннсмутом»[1].
  • Дагон (фільм) (2001 рік) — фільм жахів режисера Стюарта Гордона, створений за мотивами повісті.
  • Ктулху (фільм) (2007 рік) — знятий у США фільм жахів за мотивами повісті.

Радіоп'єси[ред.ред. код]

Товариство H. P. Lovecraft Historical Society створило 77-хвилинну радіоп'єсу, адаптацію повісті під назвою Dark Adventure Radio Theatre: The Shadow over Innsmouth[2].

Література[ред.ред. код]

  • Повість Брайана Ламлі «Псування» є продовженням «Тіні над Іннсмутом» і розповідає про те, що сталося в Іннсмуті після урядової операції.

Відеоігри[ред.ред. код]

  • В 1995 році в Японії була випущена гра, 3D-шутер Innsmouth no Yakata для Virtual Boy, заснована на фільмі Insmus wo Oou Kage.
  • Багато чого з цієї повісті лягло в сюжетну лінію комп'ютерної гри Call of Cthulhu: Dark Corners of the Earth (2005).
  • У комп'ютерній грі The Elder Scrolls IV: Oblivion квест «Тінь над Хакдіртом» (англ. A Shadow over Hackdirt) є явною відсилкою до повісті.

Музика[ред.ред. код]

  • На цю повість група Metallica написала пісню The Thing That Should Not Be.
  • Канадська панк-група Darkest of the Hillside Thickets посилається на повість в своїй пісні «The Innsmouth Look».
  • Група Король і Шут написала пісню «Дагон» за цією повістю, яка входить до альбому Тень Клоуна.

Цікаві факти[ред.ред. код]

  • До 6 листопада 2005 столицею М'янми (Бірми) було місто Янгон, засноване на місці морського поселення Дагон, виникнення якого датується близько 500 н. е.. Це було невелика рибальське село навколо пагоди Шведагон. Шве, на місцевій мові означає золотий.
  • Ім'я Дагон так само зустрічається в західносемітській міфології.

Примітки[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]