Тірренські мови

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Можливе поширення тірренських мов

Тірренські мови (дав.-гр. Τυρρηνοί - етруски) - гіпотетична мовна сім'я мов, до якої належала зникла етруська мова. Термін запропонував німецький мовознавець, фахівець з етрускології Гельмут Рікс. Серед російських дослідників прихильником цієї гіпотези є С. А. Яцемирський [1] І.. С. Якубовський і ряд інших.

Склад[ред.ред. код]

До складу сім'ї включають такі мови:

З меншим ступенем вірогідності:

Походження тірренських мов[ред.ред. код]

Тіррени (етруски), пеласги, Тевкра і деякі інші народи згадуються як «Народи моря», що примігрували у XII ст. до н. е. з Малої Азії і напали на Єгипет. Припускають, що ці народи були залишки автохтонного населення західного і південно-західного узбережжя Малої Азії, що мешкали в ній до завоювання її хеттами, греками і хурритами. Пеласги також згадуються в ряді джерел як догрецького населення Греції. І. М. Дьяконов, навпаки, за деякими структурними і лексичними показниками зближує етруську мову з хурритською. Незважаючи на майже повну розбіжність етруської і хурритської морфологій, принципи словотворення і фонетики дуже подібні.

Деякі збіги спостерігаються між етруською і хаттською мовами: етр. тупи (борошно, кара), ана (цей) і слова з аналогічними значеннями в хаттскій.

Леонард Палмер та Володимир Георгієв зближували тирренські мови з індоєвропейськими - , зокрема, з лувійською на підставі вказівок стародавніх авторів про походження етрусків з Лідії. Проти даної гіпотези говорять глибокі морфологічні відмінності між етруським мовою і лідійською, в ряді випадків вони навіть глибше, ніж між етруською і гіпотетичною праіндоєвропейською мовою (наприклад, між системою іменних класів етруської мови).

Граматика[ред.ред. код]

Характерні риси всіх тірренських мов:

  • Типологія: аглютинативний лад з вираженою тенденцією до флективності;
  • Словотвір: суфіксальний (відсутні префікси та складання коренів, можливе додавання 2-3 суфіксів);
  • Консонантизм: нерозрізнення на письмі дзвінких і глухих приголосних (у вимові були можливі коливання, які не мали словозмінних значення);
  • Фонологія: багатий консонантизм (особливо спіранти), бідний вокалізм (а, е, я, звуки O / U не розрізнялися);
  • Ім'я: іменники і прикметники мали однакову парадигму відмінювання;
  • Іменні класи: в етруській мові два - живі й неживі (такий поділ мало б сенс у тому випадку, якщо мова-предок мав активний лад, не зазначений у самому етруську мовою); в інших мовах, через упокоренні пам'яток, перевірити наявність іменних класів неможливо;
  • Прийменник: були відсутні, їх замінювали відмінки й описові конструкції;
  • Дієслово: не змінювався по особам, мав кілька часів і способу.
  • Синтаксис: SOV, визначення після обумовленого.
  • Заперечення: досі негативна частка в жодній з тірренських мов достовірно не ідентифікована.

Примітки[ред.ред. код]

  1. Яцемирський, Сергій Олександрович Проблеми морфології тірренських мов: дисертація кандидата філологічних наук: 10.02.20 Москва, 2006

Література[ред.ред. код]

  • Helmut Rix: Rätisch und Etruskisch. Innsbruck 1998.
  • Stefan Schumacher, 'Sprachliche Gemeinsamkeiten zwischen Rätisch und Etruskisch', Der Schlern 72 (1998), 90–114.
  • Stefan Schumacher, Die rätischen Inschriften. Geschichte und heutiger Stand der Forschungen. 2., erweiterte Auflage [= Innsbrucker Beiträge zur Kulturwissenschaft 121 = Archaeolingua 2], Innsbruck: Institut für Sprachen und Literaturen der Universität Innsbruck 2004.
  • Giulio. Facchetti, "Qualche osservazione sulla lingua minoica", Kadmos 40, pp. 1–38.
  • Giulio M. Facchetti, "Appendice sulla questione delle affinità genetiche dell'Etrusco", in 'Appunti di morfologia etrusca pp. 111– 150, Leo S. Olschki Editore, 2002. ISBN 88-222-5138-5.
  • L R Palmer, Mycenaeans and Minoans, Second ed. New York: Alfred A. Knopf. 1965.