Уборевич Ієронім Петрович
| Уборевич Ієронім Петрович | ||||
 |
||||
| Народився | 2 (14) січня 1896 с. Антандрія Ковенська губернія Російська імперія |
|||
| Помер | 12 червня 1937 (41 рік) СРСР, Москва |
|||
| Приналежність |  Радянська армія |
|||
| Роки служби | 1916 - 1937 | |||
| Звання |  Командарм першого рангу |
|||
| Командування | Командувач військами Білоруського військового округу | |||
| Війни/битви | Перша світова війна Громадянська війна в Росії |
|||
| Нагороди |
|
|||
Уборе́вич Ієроні́м Петро́вич (повне прізвище: Уборевич-Губоревич; лит. Jeronimas Uborevičius 2 (14) січня 1896, с. Антандрія, Ковенська губернія — 12 червня 1937, Москва) — радянський військовий і політичний діяч, командарм 1-го рангу (1935). Розстріляний у «справі Тухачевського» (1937). Посмертно реабілітований у 1957.
Народився 2.01.1896, Ковенська губернія, командарм 1-го рангу (1935), литовець, з селян, член ВКП(б) з 1917, освіта вища (Константіновське артилерійське училище), підпоручник царської армії.
У 1918 — командував батареєю, бригадою і 18 стрілецькою дивізією на Північному фронті.
Командував 14 армією (6.Х.19 р.— 24.II.20 р., 17.IV—7.VII.20 р., 10.XI—15.XII.20 р.), 9 армією (1.III— 5.IV.20 р.), 13 армією (10.VII—12.XI.20р.), 1921 помічник командувача Збройними Силами України і Криму, 1921-1922 командувач 5 армією, Східно-Сибірським ВО, 1922-1924 військовий міністр ДВР – головком НРА ДВР, 1924-1925 заступник командувача – начальник штабу Українського ВО, 1925-1928 командувач Північно-Кавказьким ВО, 1928-1930 командувач Московським ВО, 1930-1931 заступник голови РВР СРСР і начальник озброєнь РСЧА, 1931-1937 командувач військами Білоруського ВО, член Військової Ради при наркомові оборони СРСР, кандидат у члени ЦК ВКП(б). В складі вищого командування брав участь в спільних військових навчаннях з рейхсвером Німеччини (рішення Політбюро від липня 1928).
Нагороджений трьома орденами Червоного Прапора (1919, 1920, 1922), Почесною революційною зброєю (1920).
Арештований 29 травня 1937, засуджений спеціальною судовою присутністю Верховного суду СРСР 11 червня 1937, обвинувачений: участь в “військовій змові” в Червоній Армії і підготовка скинення радянської влади шляхом збройного повстання і поразки СРСР у майбутній війні.
Розстріляний 12 червня 1937. Визначенням ВКВС від 31.01.1957 реабілітований.
Література [ред.]
Посилання [ред.]
- Уборевич Иероним Петрович
- інститут історії України[1]
