Угай тихоокеанський
| Угай тихоокеанський | ||||||||||||||||||||||||||
|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|
 © Kanagawa Prefectural Museum of Natural History (photo by H. Senou)
| ||||||||||||||||||||||||||
| Біологічна класифікація | ||||||||||||||||||||||||||
| ||||||||||||||||||||||||||
| Tribolodon brandtii (Dybowski, 1872)[1][2] | ||||||||||||||||||||||||||
Посилання
| ||||||||||||||||||||||||||
|
Угай тихоокеанський, також краснопірка-угай тихоокеанська, дрібнолускова краснопірка-угай, (Tribolodon brandtii) — вид риб родини Cyprinidae. Солонуватоводна анадромна риба[3].
Є одним з трьох видів краснопірок (дрібнолускова, великолускова, сахалінська краснопірка-угай) які, єдині з родини карпоподібних, здатні нагулюватись протягом тривалого часу в водах з океанічною солоністю.
Класифікація[ред. | ред. код]
Вперше угай тихоокеанський був описаний Бенедиктом Дибовським у 1872 році як Telestes brandti. Російські , а потім і радянські іхтіологи аж до початку 1960-х років визнавали існування лише одного роду Leuciscus brandti, до якого належали Leuciscus brandti, Leuciscus hakonensis, Leuciscus sachalinensis. Здатність цих трьох видів нагулюватись протягом тривалого часу в воді океанічної солоності, область розповсюдження (Далекий Схід), а також особливості нерестового забарвлення свідчать про те, що ця група близько споріднених видів далеко відхилилася від попередника, що належав до роду Leuciscus[4]. На основі генетичних досліджень (швидкість еволюції гена, що кодує синтез цитохрома b) було доведено, що дивергенція далекосхідних краснопірок від спільного попередника Leuciscinae відбулася 10-15 мільйонів років тому[5]. У зв'язку з цим їх було виділено як окремий рід Tribolodon (по первинному написанню Sauvage, 1883).
Загальний опис[ред. | ред. код]
Максимальна зареєстрована довжина тіла — 50 см, вага — до 1.5 кг, максимальна тривалість життя — 10 років[6]. Тіло витягнуте, з дрібною лускою. Головною видовою ознакою є кількість лусок в боковій лінії (80-95 для даного виду). Верхня щелепа трохи видається вперед (рот нижній). Спина чорна, боки та черевце світлі. Спинний та хвостовий плавці в темних дрібних плямах. Однією з діагностичних ознак виду є плавальний міхур із загостреним заднім кінцем[7]. Як у всіх карпових,в цього виду шлунок відсутній.
Найбільш чітко міжвидові розбіжності виявляються протягом нересту, коли риби набувають шлюбного забарвлення. У тихоокеанського угая з'являється одна червона смуга нижче бокової лінії та червона пляма на кінці жаберної кришки, яке заходить на початок бокової лінії[8]. У обох статей з'являється перлисте висипання у вигляді слабо помітних білих плям на голові, а в самців — ще на спині та на грудних плавцях. Черево та губи, анальний, грудні та черевні плавці набувають червоного кольору. Луска вростає в шкіру. З'являється слиз на нижній частині тіла[9].
Розповсюдження[ред. | ред. код]
Ареал охоплює північно-західну Пацифіку від Шантарських островів до Кореї, на південь до 34°N, у річках Сахаліну й Японії, також на островах Ітуруп і Кунашир. У радянські часи його було занесено до Азовського моря, а саме до дельти річки Кубані[10], помічено й вздовж азовських берегів України.
Розмноження та життєвий цикл[ред. | ред. код]
Нерестовий хід в південних районах ареалу продовжується з травня по червень-липень, в північних районах може затримуватись до серпня-вересня. Дорослі особини проти течії, наче горбуша проти течії заходять до прісних річок, де відкладають від 2 до 42 тисяч ікринок діаметром від 1.8 до 2.3 мм. Забарвлення ікринок від безкольорового до зеленуватого. Ікра клейка, міцно кріпиться до каменів та гальки[9]. Деякі автори спостерігали закопування цим видом риб ікри до прибережного річкового ґрунту[8]. Після нересту дорослі риби повертаються до моря.
У відносно великих річках молодь затримується в прісній воді на рік, але з малих (коротких) річок личинки майже відразу мігрують до моря або лагунних озер[8]. Описана деякими дослідниками[11] затримка молоді на нагул в пониззях річок часто пояснюється тим, що статево незрілі та дорослі краснопірки можуть неодноразово протягом року заходити з моря до гирла річок, а на зимування підійматись до річок та лагунних озер[8].
Відмічено існування гібридів між даним видом та двома іншими видами роду: краснопірками великолусковою та сахалінською[12].
Харчування[ред. | ред. код]
Молодь живиться личинками комарів, дрібними молюсками та ракоподібними. Дорослі риби в прісноводний період життя є всеїдними: споживають нитчасті водорості, вищі водні рослини, насіння суходольних рослин, які потрапили до води, личинок комах, молюсків, ікру та молодь риб. Зі збільшенням розмірів спостерігається зсув до хижого типу харчування[13]. Активно виїдають молодь лососевих, яку випускають з риборозплідних заводів. У морі дорослі особини живляться, переважно, зоопланктоном. У період нерестового ходу живлення не припиняється, хоча його інтенсивність знижується.
Господарське використання[ред. | ред. код]
Промисел здійснюється неводами різних типів, переважно, в період нерестового ходу. В середині 1970-х років улови складали кілька тисяч тон, в 1990-ті роки знизились до 300–500 тон[8]. Риба продається в свіжому або свіжомороженому вигляді. Є популярним об'єктом аматорського риболовства. На Сахаліні вилов рибаками-аматорами перевищує промисловий[8]. М'ясо смачне, хоча, як у більшості коропових, містить велику кількість дрібних міжм'язових кісток.
Джерела[ред. | ред. код]
- ↑ BioLib
- ↑ Sauvage H. E. 1883. Sur une collection de poissons recuellie dans le lac Biwako (Japon) par M. F. Steenackers. Bull. Soc. Philomath. Paris (Ser. 7) v. 7. 144–150.
- ↑ Riede, K., 2004. Global register of migratory species — from global to regional scales. Final Report of the R&D-Projekt 808 05 081. Federal Agency for Nature Conservation, Bonn, Germany. 329 p.
- ↑ Гриценко О. Ф. Систематика дальневосточных краснопёрок рода Tribolodon Sauvage 1883 (-Leuciscus brandti (Dybowski).(Cyprinidae)// Вопросы ихтиологии. — 1974. — Том 14, вып. 5(88). — с. 782–795.
- ↑ Sasaki T., Kartavtsev Y. P., Chiba S. N., Uematsu T., Sviridov V. V., Hanzawa N. Genetic divergence and phylogenetic independence of Far Eastern species in subfamily Leuciscinae (Pisces: Cyprinidae) inferred from mitochondrial DNA analyses// Genes Genet. Syst. — 2007. — v. 82. — P. 329–340.
- ↑ Froese R., Pauly D. (eds.) (2023). Tribolodon brandtii'Tribolodon brandtii=Tribolodon brandtii' на FishBase. Версія за жовтень 2023 року.
- ↑ Чуриков А. А., Сабитов Э. Х. 1982. Дополнение к диагнозу дальневосточных красноперок рода Tribolodon (Cyprinidae)// Вопросы ихтиологии. — 1982. — Т.22. — Вып. 4. — С.881-883.
- ↑ а б в г д е Гриценко О. Ф. Проходные рыбы острова Сахалин (систематика, экология, промысел). — М.: ВНИРО, 2003. — 248 с. — 300 экз. — ISBN 5-85382-258-6
- ↑ а б Гавренков Ю. И., Свиридов В. В. Экология размножения дальневосточных краснопёрок рода Tribolodon в бассейнах рек Приморья// Чтения памяти Владимира Яковлевича Леванидова. Вып.1. — 2001. — С.296 — 304.
- ↑ Дирипаско О. А., Извергин Л. В., Демьяненко К. В. Рыбы Азовского моря. — Бердянск, 2011. — 288 с.
- ↑ Атлас пресноводных рыб России / под ред. Ю. С. Решетникова. — М.: Наука, 2003. — 1030 экз. — ISBN 5-02-002873-8}
- ↑ Sakai H., Hamada K. Electrophoretic discrimination of Tribolodon species (Cyprinidae) and the occurrence of their hybrids// Japanese journal of ichthyology. — 1985. — Vol. 32. — № 2. — P.216 — 224.
- ↑ Лабай В. С., Ни Н. К., Роготнёв М. Г. Некоторые аспекты питания мелкочешуйной красноперки Tribolodon brandti (Dybowski) озера Тунайча (остров Сахалин)// Чтения памяти Владимира Яковлевича Леванидова. Вып.2. — 2003. — С.444 — 453.
Література[ред. | ред. код]
- Froese R., Pauly D. (eds.) (2013). Tribolodon brandtii на FishBase. Версія за January 2013 року.
- Catalogue of Life