Угаріт

Угаріт — стародавнє портове місто, розташоване за 11 кілометрів на північ від сирійського міста Латакія. Місто розташовувалося на двадцятиметровому пагорбі, що зараз зветься Рас Шамра, на відстані 1,2 кілометра від затоки, що колись звалася Біла гавань, а зараз Мінет-ель-Бейда. Загальна площа міста досягала 22 гектарів.

Зміст

1 Історія
2 Результати археологічних досліджень
- 2.1 Писемність
- 2.2 Література
3 Галерея
4 Примітки

Історія [ред.]

Поселення, від якого походив Угаріт, виникло ще в добу неоліту в п’ятому тисячолітті до нашої ери. В середині третього тисячоліття до нашої ери в Угаріті з’явилися вихідці зі Східної Анатолії, а на початку другого тисячоліття Угаріт був одним з найважливіших аморейських міст. Амореї в той час були найбільшим народом Східного Середземномор’я. Імена угарітських царів арамейського походження.

Фараони дванадцятої династії (1990–1780 роки до нашої ери) підтримували з Угарітом дипломатичні та торгові зв’язки. Місто згадується в листуванні між царем Ямхада та царем Марі Цимрі-Лімом (близько 1779–1761 років до нашої ери). В XV сторіччі до нашої ери Угарит згадується в табличках з сусіднього Алалаха. Один з фараонів, найвшидше Аменхотеп ІІ (1436–1416 роки до нашої ери), напав на Угаріт, зробив його царя своїм васалом та розмістив у місті єгипетський гарнізон. Спроба антиєгипетськи настроєних угаритців скинути царя та звільнитися від залежності не вдалася. З Амарнського архіву випливає, що в ті часи цар Угаріту залишався єгипетським васалом. Місто згадується в топографічному переліку Аменхотепа ІІІ. В середині XIV століття до нашої ери Угаріт потрапив у васальну залежність від Хатті, до нього були приєднанні значні території анексовані в проєгипетських сусідів. Війська Угаріту разом з хетами придушували підбурене єгиптянами антихетське повстання що сталося біля 1336–1306 років до нашої ери. При фараоні Хоремхебі (приблизно 1335-1309 роки до нашої ери) Угаріт на якийсь час знову став єгипетським васалом. Нове антихетське повстання, в якому певно брав участь Угаріт, було придушене, внаслідок чого царство втратило значні території. Угарітські війська входили до хетської коаліції, що билася проти Рамзеса ІІ в битві при Кадеші в 1285 році до нашої ери. В XIII сторіччі до нашої ери Угаріт був одним з головних економічних центрів Хатті. В середині 13 сторіччя Угаріт надавав сюзерену фінансову допомогу в боротьбі з Ассирією, а в другій половині того ж сторіччя — і безпосередньо військову. Під час вторгнення народів моря угарітські кораблі складали ядро хетського флоту, а сухопутне військо на чолі з останнім царем Нікмадду ІІІ приєдналася до хетської армії. Невдовзі (близько 1200 року до нашої ери) перед нападом народів моря місто було зруйноване сильним землетрусом, а нападники завоювали вже ослаблене цим катаклізмом царство. І хоч на місці Угаріту виникло невеличке поселення народів моря, але місто вже ніколи не мало колишнього значення і не було незалежною державою, тож фактично історія Угаріту закінчилась.

Результати археологічних досліджень [ред.]

Руїни цього міста були випадково знайдені в 1929 році. Тоді ж розпочалися археологічні розкопки, на той час їх очолив француз Шеффер. Дослідження тривають донині, і лише внаслідок Другої світової війни їх переривали на десять років.

Під час розкопок було знайдено два храми — Ваала та Дагона, розташовані на відстані п’ятдесяти метрів один від одного. Між ними знаходився будинок Великого жерця, в якому знайдена багата бібліотека. В царському палаці був знайдений архів. Також було знайдено кілька приватних архівів з текстами як літературного, так і юридичного характеру. Окрім писемних джерел, було знайдено безліч інших предметів, які свідчать про культуру та торговельні зв’язки давнього міста. Найвищого розквіту культура Угаріту досягла в XVII–ХІІІ століттях до нашої ери. В цей час населення міста складалося з семітів та хуритів.

Писемність [ред.]

Знайдені в Угариті тексти написані різними мовами — угаритською, шумерською, аккадською (міжнародною мовою того часу), хурритською, хетською, египетською. Так само використовувалися різні види писемності — найчастіше акадський клинопис та угаритський алфавітний клинопис, єгипетські та хетські ієрогліфи, кіпро-мінойська писемність. Угаритський алфавітний клинопис був модифікацією месопотамського клинописної складової писемності. Цей алфавіт складався з 30 знаків — 27 для приголосних та 3 додаткових знаків самеха та двох алефів, які служили для розрізнення трьох базових семітських голосних в сполученні з самехом, тобто «a», «i», «u». Однак спостерігається тенденція до використання лише 22 приголосних, як в ханаанському та єврейському алфавітах.

Література [ред.]

Серед знайдених текстів є чимало літературних та релігійних, які цінні як самі по собі, так і для біблеїстики. Було знайдено твори релігійно-міфологічного змісту — «Ваал», «Ваал та Анат», «Шлюб Нікаал та Ава» та інші, історико-епічні — «Історія [царя] Керет», «Історія [судді] Дані-Іла» та інші, численні молитви, гімни, закляття та інше. Ці тексти — це перші відомі подібні твори одним з західно-семітських діалектів, причому вони належать добіблійному періоду, що дозволяє використовувати їх для вивчення не лише давньої літератури Ханаану, але й того тла, на якому чи навіть з якого виникла Біблія. Хоч з мовної точки зору угарітські тексти займають проміжне положення між ханаанською та арамейською^[1], але в літературно-стилістичному сенсі це частина ханаанської літератури, причому схожість між нею та біблійною очевидна. Значення угарітської літератури для історичного вивчення Біблії особливо значна через те, що література сусідніх Ізраїлю фінікійських міст фактично не збереглася.

З самого початку публікації угарітських текстів дослідники звертали увагу на мовну та стилістичну подібність до Біблії. Вже в 30-і роки ХХ сторіччя Х. Л. Гінзберг та У. Кассуто почали порівняльне дослідження угарітської та біблійної літератур. Кассуто дійшов висновку, що Біблія є безпосереднім продовженням та розвитком ханаанської літературної традиції. Ця концепція стала основною в ізраїльській школі історичного вивчення Біблії. Дехто йде навіть далі, стверджуючи, що ханаанський вплив настільки великий, що саму Біблію слід розглядати як частину ханаанської літератури. Навпаки, є й дослідники, які вважають, що цей вплив відносно незначний. Зараз у світовій науці переважає позиція ізраїльської школи.

За своєю ритмічною структурою біблійна поезія схожа на угарітську. Обидві використовують такі вірші з двох, трьох, чотирьох чи п’яти рядків, в обох використовуються рівні (2/2, 3/3, 4/4, 5/5) та нерівні (3/2, 4/3, 5/4 і подібні) ритми. Для обох характерне широке використання різноманітних стилістичних паралелізмів. Багато стійких зворотів (епічних формул) угарітського епоса зустрічаються в найдавніших прозових оповідях Біблії, перш за все в Книзі Буття та в книзі Самуїловій. В Біблії зустрічається багато мовних зворотів, ідіом, тропів, характерних для угарітської літератури. Також існує певна подібність релігійних та культових понять, термінів та образотворчих засобів. Наприклад, усі боги угарітського пантеону — нащадки одного бога-творця на ім’я Ель, а частина епітетів, які застосовуються щодо нього та його сина Ваала, зустрічаються і в Біблії.