Удмуртія

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Удмуртська Республіка
Удмуртская Республика
Удмурт Республика
Flag of Udmurtia.svg Coat of arms of Udmurtia.svg
Прапор Удмуртії Герб Удмуртії
Удмуртська Республіка на карті Росії
Удмуртська Республіка на карті Росії
Столиця Іжевськ
Площа

- Усього
- % водн. пов.

57-а

42 061[1] км²
0,6

Населення

- Усього
- Густота

29-а

1 517 969 (01.01.2013) [2] (2011)
36,2 осіб/км²

Федеральний округ Приволзький
Економічний район Уральський
Автомобільний код 18
Державна мова російська, удмуртська
Часовий пояс MSK (UTC+4)

Удму́ртська Респу́бліка (рос. Удмуртская Республіка, удм. Удмурт Республика) — демократична [Джерело?] республіка в складі Російської Федерації, є її невід'ємним суб'єктом, входить до складу Приволзького федерального округу. За Конституцією Удмуртії назви Удмуртія та Удмуртська Республіка є рівнозначними, в народі республіка отримала назви Республіка Удмуртія та Джерельний край. Країна розташована в західному Передураллі, в межиріччі Ками та її правої притоки В'ятки.

Утворена 4 листопада 1920 року. Нагороджена орденами Леніна1958 році), Жовтневої Революції1970 році) та Дружби народів1972 році). У 2008 році Банком Росії була випущена пам'ятна монета, присвячена Удмуртській Республіці.

Площа Удмуртії становить 42 061 км², що за величиною перевищує такі країни як Бельгія, Нідерланди та Швейцарія. За площею в межах Російської Федерації республіка займає 57-е місце. Столиця країни — місто Іжевськ, від якого до Москви 1 129 км. Населення становить 1 522 700 осіб (на 2010 рік), і за цим показником республіка займає 26 місце.

Географія[ред.ред. код]

Географічне положення[ред.ред. код]

Удмуртія розташована на заході Передуралля, в межиріччі Ками та В'ятки. Протяжність території з півночі на південь становить 298 км, а із заходу на схід — 200 км. Республіка межує з Кіровською областю на півночі та заході, з Пермським краєм на сході, з Республікою Башкортостаном на південному сході та з Республікою Татарстаном — на півдні та південному заході. Загальна протяжність кордонів — 1 800 км.

Становлення Удмуртії як промислово розвиненої республіки в значній мірі визначене її географічним положенням. Велика судноплавна річка Кама та прилегла до неї територія здавна приваблювала уральських промисловців. Вже в середині XVIII століття тут були засновані перші залізоробні заводи, річка давала можливість привозити чавун з уральських заводів і відправляти продукцію до центральної Росії. Після будівництва залізничних магістралей республіка отримала ширший вихід як до центральної Росії, так і до Сибіру.

Крайні точки:

Рельєф[ред.ред. код]

Докладніше: Рельєф Удмуртії

Територія Удмуртії розташована у східній частині Східно-Європейської рівнини, на заході Передуралля, і складається з декількох височин та рівнин. Найбільша з них — Верхньокамська височина — розчленована на 3 частини. Північна частина, яка займає правобережжя річки Чепца, належить безпосередньо до Верхньокамської височини. Біля витоків річки Пизеп, за 10 км на північ від села Карсовай, знаходиться найвища точка республіки висотою 332 м. Лівобережжя Чепци розділяється на 2 частини. У верхній течії починається Тиловайська (або Лозинська) височина, яка простягається на захід до села Сюмсі, знижуючись від 321 м біля села Зюзино до 230 м. В лівобережній частині Чепци розташована і Красногорська височина. За межами Удмуртії, у верхів'ях Лобані, вона з'єднується з В'ятськими увалами. Найвища точка у верхів'ї річки Убить має відмітку 290 м. Тиловайська та Красногорська височини розділяються східною частиною Кільмезької низовини, висоти якої, за виключенням окремих останцевих пагорбів, не перевищують 200 м. Західну частина південної половини республіки займає Можгинська височина з найвищою точкою 262 м. В межиріччі Іжа та Ками розташована Сарапульська височина з максимальною висотою 248 м. Високі орографічні елементи північної та південної частин Удмуртії відокремлені один від одного Центрально-Удмуртською депресією, вузьким зниженням, яке перетинає республіку майже навпіл. Висоти тут не перевищують 200 м, а на окремих останцевих пагорбах сягають 230 м.

Геологія[ред.ред. код]

Докладніше: Геологія Удмуртії
Схема геологічних структур:
1 — Верхньокамська западина, 2 — Татарське склепіння (2а — Немський виступ, 2б — Кільмезький грабен, 2в — Удмуртський виступ, 2г — Марі-Турекська сідловина, 2д — Нижньокамська зона лінійних дислокацій), 3 — Бірська сідловина

Територія Удмуртії розташована в межах Волзько-Камської антеклізи, однієї з найбільших структур Російської платформи. Вона складається з декількох дрібніших структур. В межах республіки це — Татарське склепіння, Калтасинський авлакоген та Верхньокамська западина.

Татарське склепіння охоплює західну частину Удмуртії, глибина залягання фундаменту становить 1500–2000 м. Поділяється на Північну вершину, Нижньокамську зону лінійних дислокацій та північно-східний схил Південної (Альметьєвської) вершини. Північна вершина в свою чергу складається з Немського, Удмуртського та Кукморського виступів, розділених грабенами по фундаменту і відповідають прогинам в чохлі. Удмуртська система глибинних розломів відділяє Татарське склепіння від Калтасинського авлакогена. Вона представлена системою ярусних скидів і простягається у вигляді плавної дуги. Загальна ширина зони розломів становить 15-20 км, амплітуда — 1-2 км. Калтасинський авлакоген охоплює східну частину Удмуртії і характеризується поступовим зануренням фундаменту на південний схід. Глибина залягання фундаменту становить 3-5 км, у западині на схід від Сарапула — до 7-8 км. Заповнений потужним шаром рифейських піщаників. Верхньокамська западина охоплює східну та північну частину Удмуртії і виражена в осадовому чохлі. Поділяється на Бородулінсько-Фокінську, Верхньообвінську частини, Чепецьку та Кільмезько-Немську зони. На півдні западина переходить в Бірську сідловину.

Структури, виділені по фундаменту, розбиті на численні блоки розломами субмеридіонального та північно-східного напрямків. В осадовому чохлі структурні зони розрізняються за наявністю і орієнтації локальних прогинів та валів, загальна кількість яких досягає багатьох десятків. Найзначніші вали — Зуринський, Дебьоський, Кулигінський, Кіонгопський, найбільші прогини — Кільмезький та Мамадисько-Кокарський. Будова осадового чохла тісно пов'язана з будовою фундаменту. Складні поєднання його порухів визначило хід накопичення осаду і формування в осадовому чохлі 3 структурних поверхів — рифейського, вендського та палеозойського.

Корисні копалини[ред.ред. код]

На території Удмуртії відкриті поклади нафти, азотного газу, бурого та кам'яного вугілля, мінералізованої води та розсолів з вмістом йоду та брому. Відмічені рудопрояви міді, заліза, марганцю, мінеральних фарб, повсюди поширені родовища будівельних матеріалів.

Найбільшого значення для економіки республіки відіграють паливні корисні копалини, а саме нафта, торф та вугілля. Нафтопошукові роботи в республіці розпочались в 1945 році і продовжуються сьогодні. У наш час[Коли?] виявлено 86 родовищ, більша частина запасів яких розробляється. Промислові поклади нафти виявлені в основному в девонських та кам'яновугільних відкладах і приурочені до плікативних антиклінальних, брахіантиклінальних складок та рифогенних масивів. За даними на 1 січня 1997 року загальна кількість видобутою нафти в Удмуртії становить 221,4 млн тон, видобуті запаси промислових категорій (А+В+С) становлять 369,1 млн тон, видобуті перспективні та прогнозовані запаси категорій С2+С3+Д — 280 млн тон. В цілому поклади важкі, смолисті, з абсолютною глибиною залягання від 680 до 2000 м. Густота коливається від 0,87 до 0,91 г/см³, колір від чорного смолистого у вендських та нижньокамських покладах до темно-коричневої та коричневої в девонських та середньокам'яновугільних відкладах. Геологорозвідувальні роботи різних років підтвердили наявність в Удмуртії покладів вугілля. Найбільше воно поширене в Козаковському та Камбарському вугленосних районах.

Клімат[ред.ред. код]

Клімат Удмуртії помірно континентальний з довгою холодною та багатосніжною зимою, теплим літом та добре вираженими перехідними сезонами — весною та осінню. Найбільші величини сумарної сонячної радіації припадають на червень. Найменші — на грудень. В середньому за рік сумарна сонячна радіація збільшується по території від 87,7 ккал/см² на півночі до 93,3 ккал/см² на півдні. Відбита від земної поверхні частина сонячної радіації велика (80%) взимку над засніженими ділянками. Влітку вона становить 15-25% та суттєво не змінюється по території. Характерна для Удмуртії велика тривалість сонячного сяяння (1839 годин) значно знижується через хмарність. В найбільш сонячний місяць (червень) суми сяяння становлять 62% від можливого.

Середньорічна температура повітря на території Удмуртії позитивна. В липні температура змінюється в межах 18-19 °C. Абсолютний максимум на півночі становить 37 °C, а на півдні 38 °C. Найхолодніший місяць — січень. Середньомісячні температури на північному сході −15,2 °C, на півдні −14,2 °C. Під впливом Атлантичного океану січневі ізотерми спрямовані з північного заходу на південний схід, тому найхолоднішим районом є північний схід, найтеплішим — південний захід. Морози в січні можуть сягати −35-40 °C й нижче. 31 грудня 1978 року температура знижувалась до −50 °C. Великі морози пов'язані із вторгненням арктичного повітря із півночі. Стійкий сніговий покрив встановлюється в середині листопада і зникає через 160–175 днів. Максимальної висоти він досягає в березні і становить 60-70 см.

Гідрографія[ред.ред. код]

Докладніше: Річки Удмуртії

Територія Удмуртії відноситься до басейну річки Кама і має густу, добре розвинену річкову мережу. Загальна протяжність усіх річок республіки становить приблизно 30 тисяч км. Найбільшими річка є Кама та її притока В'ятка, які беруть початок на півночі Удмуртії, але одразу через декілька кілометрів покидають її. Пройшовши сотні кілометрів вони знову повертаються на південному сході та південному заході відповідно.

Більшість річок республіки мають довжину до 10 км, їхня кількість перевищує 7 тисяч. Кількість річок довжиною 10-100 км становить 368, середніх (100–500 км) та великих (понад 500 км) — всього 17. Річки мають переважно снігове живлення. Середній час встановлення льодоставу — середина листопаду, льодохід — середина квітня. Паводки починаються приблизно в середині квітня і продовжуються 30-45 днів. Серед усіх річок республіки судноплавними є лише Кама та В'ятка.

Чепца біля Глазова
Іж в Іжевську
Сіва у Воткінському районі
Назва річки Довжина
загальна,
км
Довжина
в Удмуртії,
км
Площа
басейну,
км²
1 Чепца 501 304 20400
2 Кама 1805 260 507000
3 Вала 196 192 7360
4 Іж 259 190 8510
5 Кільмезь 270 186 17200
6 Лоза 127 127 3030
7 Лекма 127 127 1580
8 Убить 120 120 683
9 Ува 112 112 1230
10 Іта 108 108 1160
11 Уть 107 107 1190
12 Лумпун 158 94 1550
13 Кирикмас 108 85 2100
14 Сіва 206 72 4870
15 Тойма 124 52 1450
16 В'ятка 1314 33 129000
17 Буй 228 16 6530


В Удмуртії нараховується понад 600 ставків, серед яких найбільшими є Іжевський, Воткінський, Камбарський та Пудемський. З північного сходу на південь республіка омивається Воткінський та Нижньокамським водосховищами, утвореними на Камі в результаті будівництва гребель ГЕС.

Важливу роль в Удмуртії відіграють підземні водні джерела, завдяки великій кількості яких республіка отримала неофіційну назву «Джерельний край». Щорічно із них видобувається більш як 60 млн м³ для господарських, технічних та сільськогосподарських потреб. Більшість підземних водних джерел мають мінеральні якості та використовуються в лікувально-оздоровчих закладах і розливаються у пляшки. Найзначнішими мінеральними джерелами є Варзі-Ятчинське (сульфатно-калцієві води), Ново-Іжевське, Кізнерське та Увинське (йодо-бромисті води).

Флора та фауна[ред.ред. код]

Докладніше у статті Рослинний світ Удмуртії
Докладніше у статті Тваринний світ Удмуртії

Історія[ред.ред. код]

 Історія Удмуртії
Герб Удмуртії
Доісторична Удмуртія
Новоільїнська культура
Гарінська культура
Юртиковська культура
Приказанська культура
Ананьїнська культура
П'яноборська культура
Мазунинська культура
Поломська культура
Єманаєвська культура
Верхньоутчанська культура
Чепецька культура
Чумойтлинська культура
Кочергинська культура
Середньовічна Удмуртія
Арська земля
Московське царство
Російська імперія
Радянський Союз
Вотська АО
Удмуртська АО
Удмуртська АРСР
Російська Федерація
Удмуртська Республіка

Портал «Удмуртія»

Рання історія[ред.ред. код]

Основною проблемою дослідження ранньої історії Удмуртії є майже відсутність письмових джерел. В тих, що були вивчені, удмурти зустрічаються епізодично, окрім того додаткову важкість додає термінологія. Так, під арянами (або арськими людьми) окрім удмуртів розуміли і інші народи, які населяли Арську дорогу. Тому важливе значення в дослідженні історії удмуртів отримали лише порівняльні вивчення.

Удмуртська мова відноситься до пермської гілки фіно-угорських мов. Виділення її із прапермської мовної спільноти в результаті булгарського впливу пройшло в VIIXIII століттях. В дослідженні історії удмуртської мови виділяють декілька періодів: ранній праудмуртський, пізній праудмуртський та сучасний удмуртський. На початок 2 тисячоліття на території Удмуртії єдиною археологічної культури не було. На основі аналізу археологічних матеріалів виділяються декілька локальних варіантів:

Середньовіччя[ред.ред. код]

В 11351136 роках у Волзькій Булгарії, до складу якої входила і територія сучасної Удмуртії, побував арабський мандрівник Абу Хамід аль-Гарнаті, який так описав країну:

« …у Булгар есть области Вису и Ару, которые платят харадж…  »

Першою письмовою згадкою удмуртів в російських літописах стала «Повість про країну Вятську», де Удмуртія описується так:

« и узревше… град чудской,… называемый Чудью Болванский городок… той град взяша воинским промыслом в лето 6689 (1181) месяца июля в 21 день… и побиша ту множество Чуди и Отяков, а ини по лесам разбегошася,… и нарекоша той град Никулицын…  »

З XV століття північні удмурти увійшли в склад Московської держави, а південні — в склад Казанського ханства, де вони утворили Арську землю. В арабських джерелах IXXII століття вона згадується як Арсанія, в російських літописах відома з 1379 року. В складі Казанського ханства Арська земля утворювала окремий податковий округ — Арську дорогу. 1552 року край був майже повністю спустошений в період розгрому Казанського ханства, а також внаслідок придушення повстань 15531554 та 1556 років. Населення, що вціліло, перейшло в основному на північ та в Башкирію.

Удмуртія в складі Росії[ред.ред. код]

В 1552 році, після завоювання Москвою Казанського ханства, обидві групи удмуртів опинились в межах однієї держави. В XVII–XVIII століттях було почате засвоєння території росіянами, були збудовані перші підприємства, найбільшого розвитку досягли металургія та виробництво зброї. В кінці 1750-их років та на початку 1760-их були збудовані найбільші промислові підприємства — Іжевський та Воткінський заводи, біля яких виросли робітничі селища, що пізніше перетворились на великі міста. В кінці XIX століття на півдні Удмуртії були прокладені перші залізниці.

Радянська Удмуртія[ред.ред. код]

Як державне утворення Удмуртія виникла одразу після Жовтневої революції, коли 4 листопада 1920 року Ленін підписав постанову ВЦВК і РНК РРФСР про створення ряду нових автономних областей, в якому, зокрема, говорилося:

« «утворити… автономні області трудових народів — калмицького, марійського і вотяцького»  »

1 січня 1932 року постановою ВЦВК СРСР назву області було змінено:

«Через те, що корінне населення Вотської автономної області… є удмуртським народом, …перейменувати Вотську автономну область в Удмуртську автономну область».

28 грудня 1934 року ВЦВК СРСР приймає постанову «Про перетворення Удмуртської автономної області в Удмуртську Автономну Радянську Соціалістичну Республіку».

Сучасність[ред.ред. код]

У 1990 році Верховна Рада Удмуртської АРСР затвердила нову назву — Удмуртська Республіка.

Населення[ред.ред. код]

Чисельність населення — 1 552 000 осіб (2005). Щільність населення — 36,9 осіб/км² (2005), питома вага міського населення — 69,4% (2005).

Згідно зі Всеросійським переписом населення 2010, національний склад населення Республіки був наступним:

Народ Чисельність, 2010, %.
Росіяни 62,2%
Удмурти 28,0%
Татари 6,7%
Українці 0,6%
Інші 3%

Татари[ред.ред. код]

У Республіці Удмуртія татари проживають в основному в Іжевську, Сарапулi, Можгі, Глазовi, Воткінськi і компактно в Алнашському, Балезінському, Юкаменському районах. В Удмуртії 20 населених пунктів з переважанням татарського населення. Є 20 татарських класів і 13 дошкільних установ (на 1995), також татарські відділення існують в Удмуртському університеті та Іжевському педагогічному училищі. Працюють Татарський суспільний центр (з 1991), об'єднання татарської молоді «Іман», Центр татарської культури (Юкаменський район), Татарська бібліотека Іжевська. Виходять газета «Яңарыш» (Іжевськ, з 1991), радіо і телепередачі: «Очрашу», «Хәерле кич». Виступає народний ансамбль «Шаян йодизлар» (Іжевськ).

Населені пункти[ред.ред. код]

Населені пункти з кількістю мешканців понад 5 тис.
Іжевськ 628 116 (2010) Зав'ялово 7 810 (2003)
Сарапул 101 390 (2010) Якшур-Бодья 6 900 (2003)
Воткінськ 100 034 (2010) Шаркан 6 598 (2003)
Глазов 95 835 (2010) Яр 6 596 (2010)
Можга 47 959 (2010) Алнаші 6 512 (2008)
Ігра 20 747 (2010) Дебьоси 6 076 (2009)
Ува 19 987 (2010) Селти 5 910 (2007)
Балезино 16 120 (2010) Сігаєво 5 775 (2008)
Камбарка 11 028 (2010) Новий 5 719 (2010)
Кез 10 706 (2008) Сюмсі 5 700 (2009)
Кізнер 9 100 (2008) Вавож 5 631 (2002)
Мала Пурга 8 245 (2011) Каракуліно 5 134 (2007)

Релігія[ред.ред. код]

Докладніше у статті Церкви Удмуртії

Культура[ред.ред. код]

Докладніше у статті Культура Удмуртії

Адміністративний поділ Удмуртії[ред.ред. код]

№ п/п Район (йорос) Площа,
км²
Населення,
осіб (1959)
Населення,
осіб (1979)
Населення,
осіб (1989)
Населення,
осіб (1998)
1 Алнаський район 896,0 31300 23400 21900 22500
2 Балезінський район 2587,0 56400 45400 43600 41100
3 Вавозький район 1545,5 29700 19900 18100 18300
4 Воткінський район 1917,6 31200 20500 22800 24200
5 Глазовський район 2036,8 34800 23300 19200 21100
6 Граховський район 970,6 20200 13800 11700 12000
7 Дебьоський район 1033,0 21600 15000 14000 14000
8 Зав'яловський район 2219,9 44500 49200 53400 53800
9 Ігринський район 2267,4 55300 44800 45900 47400
10 Камбарський район 618,4 27100 23100 22700 23000
11 Каракулінський район 1192,5 18800 14400 14600 14800
12 Кезький район 2321,0 45700 32000 29200 29700
13 Кізнерський район 2264,5 45400 28400 26000 26200
14 Кіясовський район 821,3 15300 13600 12600 12500
15 Красногорський район 1860,0 22000 15500 14200 14100
16 Малопургинський район 1223,2 36100 31800 30800 32400
17 Можгинський район 2004,0 40700 30600 30200 29100
18 Сарапульський район 1970,2 24400 22600 25800 26900
19 Селтинський район 1884,4 25400 16900 15000 15100
20 Сюмсинський район 1789,0 28000 19100 17900 18200
21 Увинський район 2448,8 50400 37900 40900 41900
22 Шарканський район 1404,5 32000 22800 21500 22500
23 Юкаменський район 1019,7 19200 14300 13200 12800
24 Якшур-Бодьїнський район 1778,4 33700 22500 23000 23100
25 Ярський район 1524,3 31200 22300 20600 20300

Економіка[ред.ред. код]

Промисловість[ред.ред. код]

Машинобудування і металообробка: легкові автомобілі, магнітофони, пральні машини, легкові автомобілі, мотоцикли, тепловози, верстати, нафтопромислове устаткування, редуктори, оборонна продукція, спортивно-мисливські рушниці. Чорна металургія, лісова і деревообробна промисловість. Розвинуті також хімічна, скляна, легка промисловість. Видобуток нафти, газу, торфу.

Сільське господарство[ред.ред. код]

Докладніше у статті Сільське господарство Удмуртії

Провідна галузь сільського господарства — тваринництво, переважно м'ясомолочне скотарство, свинарство. Розводять птахів, овець. Бджільництво. Вирощують: зернові — жито, ячмінь, овес, гречка; кормові культури, картоплю, льон-довгунець, овочі.

Транспорт[ред.ред. код]

Дивись також: Залізничний транспорт Удмуртії

Медицина[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]