Уділ

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку

Уді́л або удільне князівство — адміністративно-територіальна одиниця у Давній Русі, яка виникла внаслідок поділу більших князівств — Галицько-Волинського, Чернігівського та ін., що було узаконено на княжому з'їзді в Любечі 1097. Удільні князівства, відповідно, поділялись на менші уділи. Територія удільного князівства являла собою територіальне володіння під управлінням князя. Удільні князівства часто вели між собою війни.

На теперішніх українсько-білоруських землях у складі Великого князівства Литовського удільні князівства існували до XVI ст.

На теренах сучасної Росії удільні князівства були ліквідовані у XV ст. і станом на 1480-й рік залишилися три державних утворення: Велике князівство Тверське, Велике князівство Московське і Велике князівство Рязанське, які невдовзі були об'єднані під владою Москви.

Історія удільних князівств[ред. | ред. код]

Удільні князівства утворилися внаслідок розпаду Київської держави. Перші уділи з'явилися в середині XI ст. після смерті Ярослава Мудрого. Землі Київської Русі були поділені між його синами, чим фактично покладено початок існуванню Київської, Чернігівської і Переяславської земель як окремих уділів. У 1070 роках князі-ізгої Ростиславичі захопили галицькі землі й утворили ряд удільних князівств. Любецький з'їзд 1097, маючи на меті припинення княжих міжусобиць, узаконив поділ на уділи, тим самим юридично закріпив політичне роздрібнення Русі. Процес поділу єдиної держави на удільні князівства був призупинений у часи правління Володимира Мономаха і його сина Мстислава Володимировича, однак незабаром відокремлення земель від Києва набуло невідворотного характеру.

Удільні князівства являли собою майже самостійні держави на зразок західноєвропейських королівств. Кожен удільний князь мав власний адміністративний апарат, монету, військо, судові установи тощо. З часом відбувалось подальше роздрібнення уділів, в зв'язку з чим зростала їхня кількість, а їх розміри зменшувалися. В удільний період складається характерна для феодалізму система сюзеренно-васальних відносин. Удільні князі знаходилися у васальній залежності від великого князя, однак ця залежність нерідко була лише номінальною.

Політична роздрібненість руських земель призвела до частих міжусобних війн між удільними князівствами і ослаблення Київської Русі. Одночасно з процесом роздрібнення в XII—XIII ст. на українських землях проявилася і тенденція до об'єднання, внаслідок якої виникла Галицько-Волинська держава. Залежність від Золотої Орди, а пізніше від Литви і Польщі, стримувала об'єднавчі тенденції в українських землях, сприяла збереженню удільної системи. У першій половині XV ст. уділи були ліквідовані на галицьких землях, що входили до складу Польщі, у другій половині XV ст. — на більшій частині українських земель, що входила до складу Великого князівства Литовського. У 1471 було ліквідовано останнє українське удільне князівство — Київське.

Див. також[ред. | ред. код]

Література[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]