Ужвій Наталія Михайлівна

Ужвій Наталія Михайлівна
Зображення
Народилася	27 серпня (8 вересня) 1898 Любомль, Любомльський повіт, Волинська губернія, Російська імперія
Померла	22 липня 1986(1986-07-22) (87 років) Київ, Українська РСР, СРСР
Поховання	Байкове кладовище
Національність	українка
Громадянство	Російська імперія→  УНР→  СРСР
Діяльність	акторка театру і кіно
Заклад	Березіль
Чоловік	Григорій Дробницький, Михайль Семенко, Євген Пономаренко
Діти	Михайло Ужвій
Звання
IMDb	ID 0882715
Нагороди та премії
Ужвій Наталія Михайлівна у Вікісховищі
Висловлювання у Вікіцитатах

Наталія Ужвій у фільмі «Райдуга» 1943 р.

Ювілейна монета «Наталія Ужвій»: 2 гривні 2008 року

Іменна марка України з портретом Наталії Ужвій

Ната́лія Миха́йлівна Ужві́й (27 серпня (8 вересня) 1898, Любомль, Любомльський повіт, Волинська губернія, Російська імперія — 22 липня 1986(1986-07-22), Київ) — українська радянська акторка театру і кіно. Лауреатка державної премії імені Тараса Шевченка (1984), народна артистка СРСР (1944), Герой соціалістичної праці (1974), лауреатка чотирьох Сталінських премій (1946, 1949, 1951).

Біографія

Народилася 27 серпня [8 вересня] 1898(18980908) року в Любомлі, тепер Волинська область, Україна, у багатодітній селянській родині (старша з семи дітей). Сестра Ксеня (1902—1990) стала дружиною громадсько-політичного діяча Андрія Братуня, брати Євген, Назар і Михайло загинули в УРСР під час сталінського терору.

У 1899 р. батько став робітником на Привіславській залізниці. До 1912 р. родина жила у робітничому селищі Брудно (нині у складі Варшави). Там Наталія навчалась спершу у залізничному училищі, потім — у міському двокласному училищі. Згодом через матеріальні нестатки була вимушена залишити навчання. Працю­вала швачкою, знання продовжувала набувати самостійно. В 1914 р. екстерном склала іспити на звання сільської вчительки та розпочала вчительську діяльність.

Була у шлюбі (1926—1936) з поетом Михайлом Семенко. Народила сина Михайла (1927—1951), що теж писав вірші. Розлучилася 1936 року. Син залишився з матір'ю, навчався в Київському університеті на факультеті міжнародних відносин. Помер від менінгіту 13 грудня 1951 року. В 1936 році одружилася з українським актором Євгеном Пономаренком (1909—1994).

Померла у Києві, похована на Байковому кладовищі (ділянка № 7).

Творчість

Брала участь в аматорському гуртку у місті Золотоноша (перша роль — у п'єсі Г. Запольської «Мораль пані Дульської»). На початку 1920 р. гурток було реорганізовано на пересувний театр у складі агітбригади при Наркомосі УСРР. Агітаційно-художня бригада театру виступала перед солдатами Червоної армії. У грудні 1921 р керівник Золотоніського відділу народної освіти І. Мойся (псевдонім — Іван Ле) направив Ужвій до Києва на інструкторсько-режисерські курси.

У 1922—1925 рр. навчалася в Драматичній студії при Першому державному драматичному театрі УРСР ім. Тараса Шевченка в Києві (наставник — І. Мар'яненко) і виступала на його сцені у допоміжній трупі. У 1925—1926 рр. працювала в Одеському Державному українському драматичному театрі В Одесі зіграла першу роль у кіно — Галі Домбровської у фільмі «ПКП». У 1926—1934 рр. — працювала у Харкові у «Березолі», далі в Харківському українському драматичному театрі ім. Т. Шевченка. Після закриття театру «Березіль», з 1936 р. — у Київському Державному Академічному Українському Драматичному Театрі ім. І. Франка.

Знялася в багатьох фільмах, авторка книги спогадів «Фильмы, друзья, годы» (М., 1977).

У 1954—1973 рр. очолювала Українське відділення Театрального товариства.

У роки війни Ужвій разом з театром перебувала в евакуації, спочатку в Тамбові, а згодом у Семипалатинську і Ташкенті. З концертними бригадами побувала на багатьох фронтах, виступаючи і на передових позиціях, і в санчастинах, і в ар'єргардних військах.

Влітку 1943 року знімається у кінофільмі Райдуга (за однойменною повістю В. Василевської), що приніс їй славу. У повоєнні роки акторка плідно працює над образами своїх сучасниць у п'єсах О. Корнійчука, А. Якобсона, О. Васильєва, В. Собка.

Про особливості власної творчої лабораторії Ужвій писала: «Образ може бути лише тоді щирим і переконливим, коли актор, творець його, поріднився з ним, злився, „увібрав“ його в себе і всіма своїми почуттями і поведінкою втілився в образ». «Не вважайте ніколи свою роботу завершеною. Ніколи не заспокоюйтесь на тому, що вже досягнуто. Де настає спокій — там кінець творчості і мистецтву».

Роль Шевченкової Катерини, за спогадами, навіть увижалася їй, і дала можливість здійснити мрію, втіливши улюблений образ по-особливому для всіх і назавжди. Скульптурний портрет героїні Ужвій увінчив скульптор Матвій Манізер, для якого вона позувала. «Моя участь у роботі по створенню пам'ятника — значний етап мого творчого зростання. З радістю віддала все своє вміння і майстерність на створення образу Катерини. У цьому образі мені хотілося відобразити безвихідну долю жінки кріпосної України. Прагнучи повніше втілити образ Катерини, я жила нею». Пам'ятник Шевченку в Харкові є одним з найцікавіших у творчому вирішенні.

Репетуар

У репертуарі Ужвій близько 213 ролей у театрі і 20 в кінофільмах. Найкращі з них:

• Фруманс («Золоте черево» Ф. Кроммелінка, 1926),
• Маґельон («Король бавиться» В. Гюґо, 1927),
• Джулія («Змова Фієско…» Ф. Шіллера, 1928),
• Тьотя Мотя («Мина Мазайло» М. Куліша, 1929),
• Череда («Кадри» І. Микитенка, 1931),
• Тугіна («Остання жертва» О. Островського, 1939),
• Беатріче («Багато галасу даремно» В. Шекспіра, 1940) та ін.

Пізніше — в ролях героїнь майже в усіх драмах О. Корнійчука, О. Левади, М. Зарудного й інших радянських драматургів.

У кіно:

• Ярина («Тарас Шевченко», 1951),
• Марина («Тарас Трясило», 1927),
• Настя («Прометей», 1936),
• Анна («Украдене щастя», 1952),
• Марія («Земля», 1954, за однойменною повістю О. Кобилянської) та ін.

Померла 22 липня 1986 року. Похована на Байковому кладовищі (ділянка № 7) в Києві.

Фільмографія

• 1925 — «П. К. П.»
• 1927 — «Тарас Трясило»
• 1935 — Прометей
• 1936 — Я люблю
• 1937 — «Назар Стодоля», Стеха
• 1938 — Митька Лелюк
• 1938 — Виборзька сторона
• 1938 — Кармелюк — Оляна
• 1940 — Травнева ніч
• 1943 — Райдуга — Олена Костюк
• 1943 — Партизани в степах України
• 1951 — Тарас Шевченко
• 1952 — Украдене щастя — Анна
• 1953 — Калиновий гай
• 1956 — Земля — Марія
• 1956 — 300 років тому… — Варвара
• 1956 — Полум'я гніву
• 1956 — Безвісти зниклий
• 1961 — Українська рапсодія
• 1971 — Співай пісню, поете...

Нагороди

• Лауреатка Сталінських премій:
  • 1946 — за роль Олени Костюк у фільмі «Райдуга»
  • 1949 — за театральну роботу
  • 1951 — за театральну роботу
• 1974 — Герой Соціалістичної праці
• 1984 — Лауреатка Державної премії Української РСР ім. Т. Г. Шевченка — за театральну роботу
• 1944 — Народний артист СРСР

Пам'ять

• Меморіальну дошку встановлено а будинку по вул. Архітектора Городецького, 17 у Києві, де актриса мешкала в останні роки.
• Іменем Наталії Ужвій названо Будинок ветеранів сцени Спілки театральних діячів у Пущі-Водиці.
• У містах України є вулиця Наталії Ужвій.
• Названо пасажирський теплохід в Київському річковому порту.
• У 1998 році Укрпошта випустила марку «Наталія Ужвій».
• Національний банк України, продовжуючи серію «Видатні особистості України», 9 вересня 2008 р. ввів у обіг ювілейну монету «Наталія Ужвій» номіналом 2 грн., що виготовлена з нейзильберу, масою 12,8 м, діаметром 31 мм.
• В журналі «Перець» № 23 за 1973 р. розміщено дружній шарж А. Арутюнянца з нагоди присвоєння Н. Ужвій звання Герой Соціалістичної Праці.
• У 1957 році на Київській кіностудії імені О. П. Довженка Сергій Параджанов зняв короткометражний документальний фільм «Наталія Ужвій».
• У Харкові Наталія Ужвій була залучена до створення скульптурної групи пам'ятника Тарасові Шевченку (образ Катерини)

Зображення

• 
  Будинок у Любомлі, в якому 1898 року народилась Ужвій Наталія Михайлівна (зруйнований 2015 року)
• 
  Руїни будинку Ужвій в Любомлі (2015)
• 
  Руїни будинку родини Ужвій в Любомлі (2015)
• 
  Надгробок Наталії Ужвій на Байковому цвинтарі в Києві
• 
  Меморіальна дошка Наталії Ужвій у Києві

Посилання

• Ужвій Наталія Михайлівна // Шевченківська енциклопедія : у 6 т. / Гол. ред. М. Г. Жулинський. — Київ : Ін-т літератури ім. Т. Г. Шевченка, 2015. — Т. 6: Т—Я. — С. 361-362.
• Ужвій Наталія Михайлівна. // Сайт «Герои страны» (рос.).
• «Від королеви до партизанки» стаття до 110 з дня народження в газеті «День» № 159, 6 вересня 2008
• «Остання жертва. „Перша українська радянська актриса“ Наталя Ужвій — сценарій прихованої долі» стаття до 110 з дня народження в газеті «Дзеркало тижня» № 33 (712) 6 — 12 вересня 2008
• «…Вона була Актрисою» стаття з нагоди відкриття меморіальної дошки в газеті «День» № 53, 28 березня 2007
• Введення в обіг з 9 вересня ювілейної монети «Наталія Ужвій»
• [1]
• Центральний державний архів-музей літератури і мистецтва України. Ужвій Наталія Михайлівна (1898—1986). Українська актриса театру та кіно. Фонд № 1147, опис № 1.

Джерела

• С. В. Герегова. Ужвій Наталія Михайлівна // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2013. — Т. 10 : Т — Я. — С. 211. — 784 с. : іл. — ISBN 978-966-00-1359-9.
• Універсальна енциклопедія «Черкащина» / Упорядник Віктор Жадько. — К., 2010. — С. 880.
• Жадько Віктор. Некрополь на Байковій горі. — К., 2008. — С. 67, 116, 221, 271.
• Жадько Віктор. Український некрополь. — К., 2005. — С. 315.
• Жадько Віктор. Байковий некрополь. — К., 2004. — С. 48, 189.
• Енциклопедія українознавства : Словникова частина : [в 11 т.] / Наукове товариство імені Шевченка ; гол. ред. проф., д-р Володимир Кубійович. — Париж — Нью-Йорк : Молоде життя, 1955—1995. — ISBN 5-7707-4049-3.
• Кисельов Й. Театральні портрети. — К., 1955;
• Бернацька Р. Наталія Михайлівна Ужвій. — К., 1958;
• Кисельов Й. Поетеса української сцени. — К., 1978.
• Мартич Ю. Н. М. Ужвій. Народна артистка СРСР / Ю. Мартич ; П. Нестеровський. — Київ: Мистецтво, 1947. — 23 с. : фот. — (Майстри мистецтва України).
• Історія вокального мистецтва / О. Д. Шуляр: [монографія]: Ч.ІІ. — Івано-Франківськ, «Плай» 2012. — С.281
• Ужвій Натаія Михайлівна // Провідники духовності в Україні: Довідник. К., 2003.