Ужгород

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Ужгород
Uzhgorod-COA.png Uzh prapor.jpg
Герб Ужгорода Прапор Ужгорода
Uzhgorod.jpg
Ужгород
Ужгород на адміністративній мапі Закарпатської області
Ужгород на адміністративній мапі Закарпатської області
Ужгород на мапі України
Ужгород на мапі України
Основні дані
Країна Україна Україна
Регіон Закарпатська область
Район/міськрада Ужгородська міська рада
Код КОАТУУ 2110100000
Засноване 9 століття
Населення 115 947 (01.01.2014)[1]
Площа 40 км²
Густота населення 2899 осіб/км²
Поштові індекси 88000-499
Телефонний код +380-312(2)
Координати 48°37′26″ пн. ш. 22°17′42″ сх. д. / 48.62389° пн. ш. 22.29500° сх. д. / 48.62389; 22.29500Координати: 48°37′26″ пн. ш. 22°17′42″ сх. д. / 48.62389° пн. ш. 22.29500° сх. д. / 48.62389; 22.29500
Висота над рівнем моря 120 м
Водойма Уж
Міста-побратими Ньїредьгаза Угорщина Угорщина

Москва, Росія Росія
Орел Росія Росія
Пула Хорватія Хорватія
Корвалліс, Орегон США США
Дармштадт Німеччина Німеччина
Ярослав Польща Польща
Їглава Чехія Чехія

День міста 6 жовтня
Відстань
Найближча залізнична станція Ужгород
До Києва
 - фізична 631 км
 - залізницею 853 км
 - автошляхами 782 км
Міська влада
Адреса 88000, Закарпатська обл., м. Ужгород, пл. Поштова, 3, 61-70-71
Веб-сторінка Ужгородська міська рада
Міський голова Щадей Віктор Іванович (в.о.)

У́жгород (угор. Ungvár, словац. Užhorod; У́нґвар — до січня 1919, 9 листопада 1938 — жовтень 1944) — місто на ріці Уж, адміністративний центр Закарпатської області та Ужгородського району. Розташоване за 785 км від Києва, на кордоні зі Словаччиною.

Зміст

Етимологія[ред.ред. код]

Повідомлення Аль-Ідрісі у 1154 р. є найдавнішим письмовим джерелом, в якому згадується Ужгород. Як свідчать історичні документи, місто з часу свого першого згадування фактично до кінця Першої світової війни мало тільки одну назву: Унґвар (видозміни Гункбар, Гунґвар, Онґвар). Саме слово складається з двох частин: «Унґ» і «вар». Що стосується другої з них, тут вчені одностайні, так як слово «вар» в угорській мові означає «укріплення, фортеця, замок» (в угорську мову воно потрапило з іранської). Також великі дискусії викликає етимологія слова «Унґ». У 1860 р. один з перших істориків міста Карої Мейсарош (1821–1890) стверджував, що «Унґ» нібито означає «швидкий». Тим часом для визначення вказаного поняття в слов'янських мовах вживаються зовсім інші слова. Один з дослідників Еде Маукс, спираючись на те, що серед кочівних тюркських народів вожді племен називалися «онґ», і оскільки, відповідно до історичних праць угорського автора Аноніма (поч XIII в.) Арпад — один з вождів древніх угрів у кінці IX ст. — на початку X ст. — захопив Ужгород, то і фортеця (місто) отримала назву «Онґвар» («Унґвар»). Однак, як з'ясувалося, Арпад мав титул «юлі» або «Дюли» (з чого пізніше виникло власне ім'я Дюла), а не «онґ». Не підтверджується й припущення Пала Ясої, що ця назва походить від імені посла східно-римського імператора Феодосія Онегеса, спрямованого до короля гунів Аттіли (V ст.). Іван Раковський вважав, що назва Унґвар більш слов'янська, ніж Ужгород, і походить від таких слів, як Уґ (Унґ), що означає Південь (річка Унґ (Уг по-словацьки) сьогоднішній Уж, тече на південь) і слова «твар» (творити, твердиня, фортеця), з якого випала буква «т» і воно отримало форму вар. Борис Яценко, відомий дослідник «Велесової книги» висунув гіпотезу, що в назві міста криється етнічна назва його жителів — українців, яких нібито називали також Унгаро. У першій половині XIX ст. видатний славіст Павел Шафарик (1795–1861) штучно з назви Унґвар утворив назву Угвар. З цієї назви пізніше була зроблена калька «Оуґгород». Паралельно з цим викладач Ужгородської духовної семінарії Андрій Балудянський (1807–1853) створив форму «Унґоград», переклавши угорське слово «вар» (замок, укріплення) на слов'янське «град» однак жодна назва не прижилася. У середині XIX ст. нарешті з'являється і назва Ужгород. Виникло воно під впливом підйому національних рухів руського населення краю, особливо в часи угорської революції 1848–1849 рр.. Кому належить авторство у створенні цієї назви, поки невідомо, проте існують уявлення, яким чином воно утворено. Замість елементу «Унґ» вжито слово «Уж», а угорське «вар» («замок, фортеця») перекладено (до речі — хибно) як «місто». Нова назва міста — «Ужгород» — у той час не прижилася. Нею спорадично користувалися до кінця 1860-х рр.. лише деякі з представників місцевої інтелігенції (наприклад, Олександр Духнович). Населення ж краю, як писав у 1869 р. І. Раковський «з недорозумінням звертається до священіків з питанням. Що це за місто Ужгород, де воно?». Ця назва на той час не прижилася. Про неї згадали лише після Першої світової війни, коли Закарпаття відійшло до Чехословаччини і нова влада вирішила слов'янізувати назви міст та сіл краю. З того часу, за винятком короткого періоду (1938–1944), коли Закарпаття входило до складу Угорщини, офіційно вживається назва Ужгород.

Географія та клімат[ред.ред. код]

Рельєф та гідрографія[ред.ред. код]

Місто розташоване на висоті приблизно 120 м в передгір'ях Карпат на річці Уж (105 км в межах України). Територія міста становить 41,56 км². Протяжність міста з півночі на південь — 12 км, зі сходу на захід — 5 км. Найвища точка Ужгорода — гора Велика Дайбовецька — 224 м. Площа зелених масивів і насаджень становить 1574 га, крім цього, Ужгород з усіх боків оточений лісами. Значну частину площі міста становить правобережна частина (Старе Місто), яка дещо більша за лівобережну. Береги річки Уж пов'язують 7 мостів: 6 пішохідно-транспортних і 1 залізничний.

Клімат[ред.ред. код]

Клімат помірно-континентальний, з жарким літом і м'якою зимою. Значно впливає на клімат міста захищеність Карпатами від холодних вітрів з півночі.

Середньорічна температура повітря становить 10,1 ° С, найнижча вона у січні (мінус 1,7 ° С), найвища — в липні (20,9 ° С).

Найнижча середньомісячна температура повітря в січні (мінус 11,1 ° С) зафіксована в 1964 р., найвища (4,1 ° С) — у 1936 р. Найнижча середньомісячна температура в липні (17,6 ° С) спостерігалась у 1902 і 1979 рр., найвища (23,6 ° С) — у 1994 р. Абсолютний мінімум температури повітря (мінус 32,0 ° С) зафіксовано 9-10 лютого 1929 р., абсолютний максимум (38,6 ° С) — 15 липня 1952. В останні 100–120 років температура повітря в Ужгороді, так само як і в цілому на Землі, має тенденцію до підвищення. Протягом цього періоду середньорічна температура повітря підвищилася приблизно на 1,0 ° С. Найбільше підвищення температури в першій половині року.

У середньому за рік в Ужгороді випадає 748 мм атмосферних опадів, найменше їх у лютому і квітні, найбільше — у червні та липні.

Мінімальна річна кількість опадів (443 мм) спостерігалась у 1961 р., максимальна (1134 мм) — у 1980 р. Максимальну добову кількість опадів (75 мм) зафіксовано у червні 1892 р. У середньому за рік у місті спостерігається 156 днів з опадами; найменше їх (9) у жовтні, найбільше (18) — у грудні. Щороку в Ужгороді утворюється сніговий покрив, проте його висота незначна.

Відносна вологість повітря в середньому становить 73%, найменша вона у квітні (63%), найбільша — у грудні (84%).

Клімат Ужгорода
Показник Січ Лют Бер Кві Тра Чер Лип Сер Вер Жов Лис Гру Рік
Абсолютний максимум, °C 13,3 17,2 25,4 29,5 31,4 34,1 38,6 36,5 34,4 26,1 21,1 15,6 38,6
Середній максимум, °C 1,3 3,7 9,8 16,7 22,0 24,6 26,9 26,6 21,2 15,4 8,2 2,7 14,9
Середня температура, °C −1,7 −0,1 5,0 11,0 16,1 18,8 20,9 20,3 15,5 10,3 4,7 −0,2 10,1
Середній мінімум, °C −4,8 −3,7 0,6 5,5 10,4 13,1 15,0 14,5 10,3 5,7 1,4 −3 5,4
Абсолютний мінімум, °C −28,2 −26,3 −17,5 −6,2 −0,9 1,5 5,4 4,4 −2,2 −9,3 −21,8 −24,7 −28,2
Норма опадів, мм 53 50 43 49 74 76 78 73 73 54 57 68 748
Джерело: Погода та клімат

Екологія[ред.ред. код]

Населення[ред.ред. код]

Населення Ужгорода росло нерівномірно. До початку 90-х років XX сторіччя кількість мешканців міста досягло максимального рівня — 120 тисяч чоловік. Проте в подальші роки відзначалася депопуляція населення. У таблиці наведено дані переписів та оцінок дослідників[2].

Основні етнічні групи (за даними перепису 2001року):

Також в місті проживають цигани, німці, євреї та ін. (всього 3,5% населення).

Історична динаміка національного складу за даними переписів:

1959[3] 1989[4] 2001[4]
українці  50,2%  69,8%  77,8%
росіяни  17,3%  14,9%  9,6%
угорці  12,2%  7,9%  6,9%
словаки  12,0%  3,3%  2,2%
цигани  1,0%  1,7%  1,5%
євреї  3,8%  0,8%  0,2%

Історія[ред.ред. код]

Рання історія[ред.ред. код]

Закарпатська обласна філармонія, колишня синагога


На території Ужгорода виявлено залишки поселень, найдавніші з яких налічують понад сто тисяч років. Упродовж давніх віків через територію сучасного міста пройшло чимало племен і народів: авари, бургунди даки, кельти, сармати. Одними з перших відомих засновників ужгородського поселення були білі хорвати, які у другій половині 1 тисячоліття заселили територію сучасного Ужгорода. Поселення називалося Онґвар (або Унґвар, чи Гунґвар, чи Унґювар).

Протягом століть історично склалися три центри міста: Горяни, Замкова гора і Радванка.

Горяни — село, нині в складі міста Ужгород. Див. основну статтю: Горяни

У складі Угорського королівства (903–1526)[ред.ред. код]

У IX столітті більш укріплене городище-замок на Замковій горі перетворилося у ранньофеодальне місто-поселення, яке стало центром новоутвореного слов'янського князівства очолюваного князем Лаборцем. На заході князівство Лаборця межувало з Великоморавським князівством, а на півдні — з Першим Болгарським царством. Можливо, що Ужгородське городище в якийсь час входило до їх складу. У 894 році угорські племена під керівництвом сакрального вождя Алмоша та військового вождя Арпад, а протягом чотирьох днів штурмували фортецю міста, у якій оборонявся князь Лаборець зі своїми воїнами. Але сили були нерівними, і князь та його військо були перебиті. Саме городище було спалено, та через деякий час знову відбудовано вже новими господарями. Після приходу угорців навколо замку починає розбудовуватися і розширюватися містечко. У 1086 році Ужгород був атакований половцями хана Кутеска та взяти його вони не змогли.

У 12411242 роках татаро-монгольські племена під керівництвом хана Батия спалили місто. Нове місто (Унгуйвар) — Новий Ужгород за наказом угорського короля Бели IV, 1248 року будують на новому місці, у сучасному мікрорайоні Горяни. Тут також збудували нову фортецю і поруч з нею церкву (Горянська ротонда).

1290 року новим господарем міста стає канцлер Угорського королівства — Омодей Аба. Під час феодальних міжусобних війн на початку XIV століття, значних руйнувань зазнав і Ужгород. У 1312 році новим господарем міста-фортеці став Петро Пете, який вже 1315 року піднімає повстання проти короля, яке за два роки було придушене.

Епоха графів Другетів[ред.ред. код]

У 1318 році місто отримало нових господарів — італійських графів Другетів, які володіли ним протягом 360 років. Філіп Другет будує нову кам'яну фортецю на місці сучасного замку.

Ужгородський замок[ред.ред. код]
Див. основну статтю: Ужгородський замок

Історія власне середньовічного замку налічує понад тисячу років. Упродовж століть замок неодноразово перебудовувався згідно з вимогами фортифікації середньовіччя. До наших днів од найдревніших споруд його збереглась лише частина фундаменту, сліди якого можна бачити в підземеллях, а також фрагменти карнизів з романським орнаментом. Основна споруда належить до XIV ст. Наприкінці Х — на початку ХІ століття, коли рівнинна частина Закарпаття підпала під владу Угорського королівства, в Ужгороді будується кам'яний замок як адміністративний центр комітату Унг. Це вже була могутня оборонна споруда, про силу якої свідчить той факт, що 1086 року під час набігу половецької орди під верховодством хана Кутеска, яка прорвалась через Карпатські перевали до Дунайської низовини, Ужгородський замок кочівники взяти не змогли.

У період, коли замок перебував у володінні роду Другетів (1322–1691 роки), у фортифікаційному мистецтві відбувалися великі зміни, викликані головним чином появою нових видів зброї, насамперед вогнепальної зброї. Це все вимагало докорінної реконструкції замку, яка була здійснена наприкінці XVI століття з використанням найновітніших досягнень фортифікаційного мистецтва Європи. В Ужгородському замку за проектом італійських інженерів було проведено певну реконструкцію з метою посилення його обороноздатності — було вимурувано міцніші стіни на певній відстані від палацу, на кожному розі споруджено ромбоподібний бастіон, висунутий за лінію квадрата стін, які ми бачимо ще й сьогодні, що значно посилювало ефективність оборони замку з допомогою артилерії, встановленої на майданчиках бастіонів. Над входом у замковий палац у вигляді барельєфа витиснено на кам'яній плиті чотири дрозди — герб Другетів.

Замок має форму неправильного чотирикутника з бастіоном на кожному розі. Бастіони виступають трохи вперед, що дало можливість успішно вести фланговий бій. На бастіонах, висота яких досягає 10-15 м, розміщувалися гармати, які тримали під обстрілом підступи до замку. Для посилення міцності бастіонів роги їх викладено квадратами з білого каменю. Замок здається майже неприступним. Неприступність його особливо підкреслено з північної сторони масивною гладдю високих стін, позбавлених навіть бійниць. Стіни побудовано в основному з каменю. Північну частину замку захищав кільоподібний бастіон. З трьох сторін замок оточує глибокий рів (8-10 м), через який було перекинуто підйомний міст. До наших днів збереглися створи для ланцюгів, за допомогою яких міст піднімався.

Навпроти головних в'їзних воріт, на північно-східній частині Замкової гори, на краю крутого схилу, стоїть замковий палац — сувора двоповерхова будова прямокутної форми з XVI століття, на кожному розі якої квадратна вежа. На верхньому поверсі веж, товщина стін яких сягає 2,5-3 м, видно темні отвори бійниць. У фортифікаційній системі замку палац, він же цитадель, займав домінуюче становище. У разі проникнення ворога на подвір'я замку, захисники його могли успішно продовжувати оборону з палацу, в якого була добре продумана система оборони — з трьох боків палац був оточений глибоким ровом, через який у східній частині було перекинуто підйомний міст, який у разі підйому зачиняв отвір воріт. При спорудженні замкового палацу будівельники врахували рельєф місцевості, якому в фортифікаційній системі палацу відводилась важлива роль — сам палац є ніби продовженням схилу Замкової гори, на якому він стоїть.

Північну частину палацу споруджено прямо над прірвою, схил настільки стрімкий, що ворог жодного разу не насмілювався штурмувати замок з північного боку. В замковому палаці є просторі підземні каземати, які в мирний час служили коморами, а під час облоги замку — сховом. У підземеллі була також в'язниця та камера катувань. Фасади декоровано білокам'яним ренесансним обрамленням, що частково збереглось до наших днів. Палац має внутрішній затишний дворик, де розміщувався колодязь, видовбаний у скелі, воду якого захисники замку вживали під час тривалих облог. У товстих стінах палацу є таємні ходи, якими можна було потрапити з одного поверху на інший непоміченим. Легенда розповідає і про таємний хід, який з'єднував замок із зовнішнім світом.

1775 року замок передано імператрицею Марією-Терезією Мукачівській єпархії. У цей період триває незначна перебудова замку, внаслідок якої знищують лицарський зал. Нині у замку розміщується краєзнавчий музей.

Разом із замком розбудовувалось і місто. У 1384 році  завершилося будівництво нового замку, а також відкрито першу в місті школу. Уже 1430 року Ужгород отримує привілеї від короля і офіційно пишеться як «Привілейоване місто Ужгород».

У 1514 році під час великого повстання під проводом Дєрдя Дожі місто було повністю зруйновано.

Після поразки угорців у битві з турками в 1526 році біля Могача Угорське королівство було розділено на три частини одна з яких Трансільванське князівство, друга — центральна Угорщина під владою турків, третя західна та північна Угорщина під владою австрійських Габсбургів. Місто Ужгород на тривалий час стає ареною міжусобних боїв. Так, 1538 року Ужгород відійшов до Трансільванії, а вже 1540 року його захопили австрійські війська. У 1564 році місто знову було атаковано трансільванськими військами.

Нові господарі графи Другети зміцнили роль міста, як економічного та торговельного центру. У цей час відбуваються перебудова замку та будівництво нових церков. Збереглася з того часу і печатка з написом «Печатка міста Ужгорода. 1675 рік», на якій зображено герб міста: щит із двома виноградними лозами, а на них три листки і два ґрона винограду, що вказувало на основне заняття його мешканців. Цей герб існував майже без змін до 1918 року. (мінялася лише барва щитового тла — у XVII–XVIII століттях щит герба був блакитним, у XIX столітті — червоним; на початку XX століття було відновлено давніший варіант із блакитним щитом).

У 1631 році у місті було 10 вулиць, 206 кріпосницьких дворів, 32 дворянські маєтки; а загальна кількість жителів — 1200 осіб. Протягом XVI–XVII століть в Ужгороді існувало багато ремісничих цехів: шевський, гончарний, столярний, бондарний. У цей період місто було втягнуто в релігійну боротьбу між реформатською Трансільванією і католицькою Австрією. У 1610 році в місті домінувала католицька церква. У 1619 році Ужгород знову захоплюють протестантські війська Трансільванії. Після десятилітнього правління реформатської влади в місто повернулися католики на чолі з графом Другетом. Саме в цьому році, 1646, в Ужгородському замку було зібрано 63 православних священників і під егідою Ватикану проголошено Ужгородську Унію та утворено греко-католицьку церкву на Закарпатті.

Визвольна війна під проводом Ференца II Ракоці[ред.ред. код]

У 1707 році Ужгород був резиденцією керівника національно-визвольної війни угорського народу Ференца II Ракоці. Взагалі, Ужгород XVIII століття славився своїми ярмарками. Сюди приїжджали купці зі Словаччини, Німеччини, Угорщини, Молдови, Польщі, Греції, Росії. У цей час було збудовано цілу низку винних підвалів і складів у районі Замкової та Дайбовецької гір. У кінці XVIII століття починає розбудовуватися і лівобережна частина міста, де селилися бідняки.

А ось для початку XIX століття характерний економічний розмах. На Закарпатті почав розвиватися капіталізм, хоча і в рамках феодалізму, з'явилися перші фабрики, внаслідок чого площа міста значно збільшилась. У 1837 році в Ужгороді налічувалося 36 вулиць.

У складі Австро-Угорщини (1867–1918)[ред.ред. код]

Найбільший вплив на Ужгород із політичних подій XIX століття справила угорська революція 1848–1849 років. 27 березня 1848 року в місті офіційно було відзначено повалення монархії в Угорщині. Для придушення революції Габсбурзький абсолютизм покликав на допомогу армію царської Росії. Будучи не в силах протистояти їм, визвольна війна зазнала поразки. Монархія була знову відновлена. 1849 року Ужгород став центром Руського округу, нового територіального утворення в Австрійській імперії, але вже 1850 року воно було ліквідовано. У 1863 році — була відкрита перша друкарня з українським шрифтом. У 1869 році в Ужгороді діяв перший на Закарпатті лісопильний завод, у 1872 році почала працювати перша залізниця: Ужгород-Чоп. 1886 року побудована меблева фабрика «Мундус». 1897 року з'явився перший телеграфний зв'язок Ужгород-Будапешт, а в 1902 році було здано в експлуатацію першу Ужгородську електростанцію.

У складі Чехословацької республіки (1920–1939)[ред.ред. код]

Перша світова війна сповільнила темп розвитку міста. 12 січня 1919 року полк чехословацьких легіонерів зайняв правобережну частину міста, лівобережна ж залишилася під владою Угорщини. А 10 вересня 1919 року Закарпаття офіційно увійшло до складу Чехословацької республіки, а Ужгород став адміністративним центром краю. Саме в часи Чехословацької республіки місто отримало сучасну архітектурну довершеність. Але за Віденським арбітражем від 2 листопада 1938 року Ужгород передано Угорщині.

У складі Угорщини (1939–1944)[ред.ред. код]

У 1941 році Угорська держава, до складу якої входило і Закарпаття, вступила у другу світову війну. До кінця 1944 року бої підійшли до Ужгорода. Війна не принесла місту якихось істотних руйнувань, хоча призвела до значних змін у населенні міста. У визвольних боях за місто брали участь частини Четвертого Українського фронту, а 27 жовтня 1944 року Ужгород було визволено.

Радянський період (1945–1991)[ред.ред. код]

Новий період приніс у життя краю значні зміни. На околицях Ужгорода будувалися нові підприємства і поновлювалися старі. Нові житлові райони змінили обличчя міста.

Період незалежної України (1991—)[ред.ред. код]

Символіка[ред.ред. код]

Герб Ужгорода
Докладніше: Герб Ужгорода

Герб Ужгорода — офіційний герб міста, затверджений рішенням Ужгородської міської ради від 14 червня 1990 року. Являє собою німецький щит на синьому полі якого зображено, як із землі ростуть три золоті виноградні лози, що перетинають одна одну, з трьома листочками і двома гронами винограду на них.

Виноградна лоза в символіці міста відома з 1635 року, коли місто використовувало печатку з малюнком виноградного куща з трьома лозами та двома гронами. Герб на печатці обрамлював напис: «Sigillum civitatis Ungvariensis». Кольорове зображення герба Ужгорода відоме з 1701 року.

Водночас австрійські геральдисти XIX століття (К.Лінд, Г. Ґ. Штрель) подають герб Ужгорода в іншій кольоровій гамі: на червоному тлі з зеленої землі ростуть три зелені виноградні лози з двома золотими ґронами. Цікаво, що 1939 р. (користуючись, очевидно, працею Г. Ґ. Штреля як першоджерелом) саме в таких барвах герб Ужгорода (як один з елементів) відтворив у своєму проекті «великого державного герба УНР» український геральдист у Празі М.Битинський.

12 грудня 1905 року Міністерство внутрішніх справ Угорщини у своєму листі переслало в Ужгород офіційний опис герба: «Щит в стилі бароко, синього кольору, на якому із зеленої землі росте виноградний кущ з трьома виноградними лозами, з яких крайні посередині щита перетинають одна одну і з них звисає по одному грону, а з кожної з трьох лоз звисає по одному зеленому листку».

На будівлі міської лікарні в 1913 році був зображений герб, де лози і листя винограду були вилиті із золота. Саме така кольорова гама вважається «справжньою», тобто такою, яка відповідає первинному вигляду герба.

Економіка[ред.ред. код]

Ужгород є важливим економічним центром області, володіє розвиненою бізнес-інфраструктурою підтримки підприємництва. У місті зосереджено 4358 об'єктів господарювання (25,4% загальної кількості об'єктів області). Розвинуте підприємництво. На 10 тис. населення в місті припадає 164 малих підприємства при середньому показнику по області та по Україні — 60 одиниць. Зареєстровано 9,6 тис. підприємців — фізичних осіб. Найбільша кількість суб'єктів підприємницької діяльності юридичних осіб здійснюють діяльність у торгівлі — 525 од, в промисловості — 453, у будівництві — 128, операціями з нерухомістю займаються 327, транспортні послуги надають 79 підприємств. У готельному та ресторанному бізнесі здійснюють діяльність 69 суб'єктів підприємницької діяльності.

Найбільшу питому вагу в загальному обсязі реалізованої продукції, робіт та послуг займає оптова і роздрібна торгівля, торгівля транспортними засобами та послуги з їх ремонту — 75,2%, промисловість −14,5%, будівництво — 4,4%, транспорт — 2, 3% операції з нерухомістю — 1,5%, готельний та ресторанний бізнес — 0,6%, фінансова діяльність — 0,3%. 3а три останні роки активізувалося іноземне інвестування. Надходження прямих іноземних інвестицій дозволили створити нові спільні підприємства, а на ряді діючих провести модернізацію виробництва. За видами економічної діяльності найбільше інвестицій спрямовано у розвиток обробної промисловості (35,3 млн. $), торгівлю і побут (8,8 млн. $), готелі та ресторани (2,3 млн. $) і будівництво (1,4 млн. $). Інвестиційну діяльність в місті здійснюють інвестори з 28 іноземних держав.

Промисловість[ред.ред. код]

Ужгород є найважливішим економічним центром Закарпаття, тут знаходиться понад 5 тис. суб'єктів господарської діяльності, з них 90% — приватної або колективної власності. Основними галузями промисловості є харчова, легка, деревообробна, меблева, виробництво машин та устаткування. Провідні підприємства міста, залучивши внутрішні резерви та іноземні інвестиції, провели реконструкцію і модернізацію виробництв, випускають на сьогодні конкурентоспроможну продукцію на внутрішньому та зовнішньому ринках.

Лідерами у харчовій промисловості є:

  • Ужгородський коньячний завод;
  • ТОВ «Скілур» — виробництво вин;
  • ТОВ «Ріо-Кола»;
  • ТОВ «Кристал-Лкжс» — випуск мінеральної води та безалкогольних напоїв;
  • ВАТ «Геліос» — виробництво майонезів, кетчупів.

У легкій промисловості:

  • ЗАТ «Ужгородська швейна фабрика»;
  • ТОВ «Фабрика швейних виробів Мірей» — швейні вироби в асортименті;
  • ЗАТ «Ужгородська взуттєва фабрика».

У лісовій та деревообробній:

  • ТОВ «ЕНО-Ужгород ЛТД» — виробництво меблів;
  • ТОВ «Тріо-Транс»;
  • СП ТОВ «Рейн»;
  • СП ТОВ «Захисник» — виробництво столярно-теслярських виробів та виробів з деревини.

У машинобудуванні та металообробці:

  • ПАТ «Ужгородський Турбогаз» — виробництво обладнання для газоперекачувальних станцій, запірної арматури для транспортування газу;
  • ТОВ «Гал ЛТД» — виробництво електродвигунів;
  • ТОВ «Матяш і Матяш» — випуск джгутів автомобільних для головних складальних конвеєрів «Ауді» та «Фольксваген»;
  • СП «Техніка» — газові конвектори.

У хімічній промисловості:

  • ТОВ «Хенкель-Ужгород» — випуск нових видів пральних порошків та інших товарів побутової хімії.

Сфера послуг[ред.ред. код]

Сільське господарство[ред.ред. код]

Інфраструктура[ред.ред. код]

Комунальне господарство[ред.ред. код]

Транспорт[ред.ред. код]

Ужгород є найбільшим транспортним вузлом Закарпатської області, через який проходить низка європейських автошляхів — E50, E58, E573, а також міжнародні автошляхи М06, М08 та автомобільний шлях національного значення Н13. Діють залізнична станція Ужгород та аеропорт Ужгород. У місті розташований пункт пропуску на кордоні із Словаччиною УжгородВишнє Німецьке. Зовнішні зв'язки міста та його приміської зони забезпечуються повітряним, залізничним та автомобільним транспортом.

Перший автобус по Ужгороду почав здійснювати перевезення в лютому 1923 року. Довжина маршруту була близько 3 км (його маршрут проходив через нинішній пішохідний міст і Театральну площу). Автобус зупинявся на цьому шляху в найбільш важливих місцях. Автобус міг перевозити 30 осіб. Сьогодні транспортна мережа міста об'єднує 25 автобусних маршрутів та розгалужену мережу таксомоторних перевезень. На автобусних маршрутах працюють мікроавтобуси в режимі «маршрутне таксі». Щоденно перевозиться біля 38 тис.пасажирів. Місто Ужгород і його приміська зона зв'язані з загальною мережею автомобільних доріг України, дорогами державного значення — магістральними і регіональними, а також дорогами місцевого значення — територіальними та районними.

Авіаційні перевезення здійснює Закарпатське обласне КП "Міжнародний аеропорт «Ужгород». Роком народження аеропорту вважається 1924 рік. Аеропорт інтенсивно використовувався у 19871990 роках, коли приймав 18 літаків на добу та щорічно перевозилось 146 тис. пасажирів. З 1992 року аеропорт відкритий для міжнародного сполучення. Загальна площа льотного поля — 97,12 га. Злітно-посадкова смуга з капітальним покриттям має довжину 2040 метрів і може приймати літаки Ан-24, Ан-26, Як-40, Як-42, Л-410, Cessna, Falcon. На даний час аеропорт виконує регулярні рейси Ужгород-Київ, а також чартерні рейси на замовлення.

Залізничний рух розпочався у другій половині XIX ст. Перша залізнична лінія вела до м.Чоп. Її будівництво було розпочато в 1870 році на основі закону № XXVIII в напрямку Ужгород — Ньїредьхаза. І вже в 1872 році запущено в дію перший відрізок цієї залізниці Ужгород — Чоп. Протягом 19151916 рр.. побудовано першу вузькоколійну залізницю в напрямку Ужгород — Анталовці. Сьогодні залізниця забезпечує надійний зв'язок Ужгорода з іншими регіонами країни, а також з сусідніми країнми. На південь відходить одноколійна електрифікована лінія на Чоп, по якій ходять пасажирські поїзди на Львів через головний карпатський хід, а також електропоїзди на Мукачево і дизельні поїзди на Королево/Солотвино. На північ відходить одноколійна електрифікована лінія на Львів через Сянки/Самбір, по ній ходять електропоїзди на Сянки/Волосянку, а також потяг Солотвино-Львів. Існує також одноколійна електрифікована лінія широкої колії через кордон на Кошице, але по ній здійснюються тільки вантажні перевезення. В Ужгороді в 2004 році запрацював новий сучасний вокзал європейського рівня. Ужгородським відділенням Львівської залізниці щорічно перевозиться 3,5 млн тонн вантажів та відправляється понад 10 млн пасажирів, включаючи приміські перевезення.

Ужгород — єдиний обласний центр України, в якому відсутній електротранспорт.

Крім цього, в місті діє мала вузькоколійна дитяча залізниця, побудована в 1947 році, яка з'єднує центральну частину міста (пл. Театральна) з Підзамковим парком.

Медицина[ред.ред. код]

Освіта і наука[ред.ред. код]

Гімназії[ред.ред. код]

Вищі навчальні заклади[ред.ред. код]

Засоби масової інформації[ред.ред. код]

В Ужгороді веде свою діяльність абсолютна більшість обласних засобів масової інформації. Відмінною рисою функціонування ЗМІ є багатомовність друкованих, теле, радіо-та електронних ЗМІ.

Друковані ЗМІ[ред.ред. код]

  • «Новини Закарпаття»
  • «Ужгород»
  • «РІО»
  • «Закарпатська правда»
  • «Європа-центр»
  • «Трибуна»
  • «ФЕСТ»
  • «Подкарпатская Русь» (рос.)
  • «Підкарпатський словак» (слов.)
  • «Kárpáti Igaz Szó» (угор.)
  • «Романі яг» (ром.)

Телебачення[ред.ред. код]

  • ОДТРК «Тиса-1» (супутникове, ефірне та кабельне мовлення)
  • ТРК «Даніо» (ефірне та кабельне мовлення)
  • ТРК «Перший кабельний» (кабельне мовлення в межах Ужгорода та прилеглих сіл)

Радіо[ред.ред. код]

  • «Тиса-FM»
  • «Версія»
  • «Русское радио»
  • «Kiss-FM»
  • «Хіт-FM»
  • РК «Громадське мовлення»
  • «Шансон»
  • «Super Radio»
  • «Наше радіо»
  • «Gala radio»
  • «Ера FM»
  • «Світ»
  • «Ретро FM»

Електронні ЗМІ[ред.ред. код]

  • Закарпаття-онлайн (www.zakarpattya.net.ua)
  • Нове Закарпаття (http://novezakarpattya.com)
  • Новини Ужгорода (www.uzhgorod.in)
  • Заголовок (www.zaholovok.com.ua)
  • Час Закарпаття (www.chas-z.com.ua)
  • Вся Закарпатська правда (www.vsapravda.info)
  • РІО (www.rionews.com.ua)
  • Varosh (www.varosh.com.ua)
  • Reporter (www.ua-reporter.com)

Культура[ред.ред. код]

Театри, музика та кіно[ред.ред. код]

В Ужгороді діють такі театри:

Відомими музичними колективами Ужгорода є:

  • Заслужений академічний Закарпатський народний хор — заснований 25 вересня 1945 року у м. Ужгороді як Закарпатський ансамбль пісні і танцю. У 1947 реорганізований у народний хор. У 1959 році, Указом Президії Верховної Ради УРСР, Закарпатському народному хору присвоєно почесне звання «Заслужений колектив УРСР». Візитками уславленого колективу є відомі хорові твори, такі як «Верховино, світку ти наш», «Ой, на плаю вівці пасуть», «Гей, на високій полонині», хореографічні картинки «Вівчарі на полонині», «Березнянка», «Тропотянка» та багато інших. Заслужений Закарпатський народний хор — єдиний в Україні професійний колектив, який пропагує і збагачує не тільки українську пісенну й хореографічну культуру, а й мистецтво всіх національних меншин Закарпаття.
  • Камерний хор «Cantus» Створений у 1986 році. У репертуарі колективу духовна музика, музика Ренесансу, українські народні пісні, твори українських та зарубіжних сучасних композиторів, спірічуелсі і джазові композиції. «Cantus» — лауреат міжнародних конкурсів, учасник багатьох національних хорових форумів і фестивалів в Угорщині, Словаччині, Польщі, Словенії, Австрії, Італії, Німеччини, Британії, Франції та Швейцарії. За роки плідної творчої діяльності колективом підготовлено і показаний близько вісімдесяти високохудожніх концертних програм. З 1992 року камерний хор «Cantus» реорганізовано в професійний колектив Управління культури Закарпатської обласної державної адміністрації. Еміль Сокач — організатор і художній керівник камерного хору «Cantus», нині заслужений артист України, в 1983 році закінчив Київську державну консерваторію ім. П. І. Чайковського по класу професора, народного артиста України Г.Кречка.

Оркестр брав участь у фестивалях «Музичне сузір'я Закарпаття», другий Фестиваль музики Є.Станковича, Міжнародний мистецький конкурс-фестиваль «Гран-прі Карпатського регіону».

Музеї та картинні галереї[ред.ред. код]

Бібліотеки[ред.ред. код]

Релігія[ред.ред. код]

Ужгородський кафедральний собор

Релігійне життя міста є поліконфесійним та представленим як традиційними, так і нетрадиційними релігійними напрямками. В місті зареєстровано 65 релігійних громад. Серед них 23 православні громади (УПЦ МП — 16, УПЦ КП — 5, УАПСЦ — 2), 11 — греко-католицькі, 2 — римо-католицькі, 12 — протестанські громади. Зареєстровано 8 неохристиянських течій (Церква Живого бога, християнська євангельська церква, мормони), течія православного коріння (Православна церква Божої Матері), течія християнського коріння (Церква Зібрання Нового Заповіту), 2 — східні релігійні течії (буддизм, Свідомості Крішни), 3 — ісламські громади, 3 — іудаїзму та громада Вірменської Апостольської церкви. Крім того, діють без реєстрації ще близько 10 громад (Діанетика, Рун-віра, віра Бахаї та ін.). На сьогодні із 65 громад 20 забезпечені культовими спорудами, 14 — орендують приміщення, 17 — ведуть будівництво споруд.

Традиції[ред.ред. код]

Фестивалі[ред.ред. код]

Архітектура та пам'ятки[ред.ред. код]

Ужгород відноситься до категорії міст зі значною архітектурною спадщиною. Збереглися ансамблі, окремі унікальні будинки — пам'ятки архітектури державного та місцевого значення. Історично сформована забудова центральної частини міста — це житлові квартали розчленовані господарськими спорудами на вузькі ділянки. Ця забудова відноситься в основному до XIX століття. Переважна більшість будинків малоповерхові (до трьох поверхів). Якісно іншим етапом містобудівного розвиту міста є забудова 30-х років XX століття. Це яскравий приклад чеського функціоналізму, зразок вдалого використання відкритих просторів у плануванні та формуванні масштабного міського середовища. Післявоєнна забудова міста велася в основному за межами історичної частини міста. Нове будівництво в радянський період велося переважно у південній частині міста. Ця забудова дещо одноманітна, по характеру архітектури та відрізняється іншими підходами в плануванні. Великі за розміром площі, ширина вулиць та типові житлові будинки контрастують з історично сформованим характером забудови міста.

Символи міста
Uzhgorod castle bastions.jpg
Cathedral of the Exaltation of the Holy Cross Uzhhorod 2009.jpg
Uschhorod synagoge.jpg
Panoramio - V&A Dudush - Пешеходный мост через реку Уж.jpg
Ужгородський замок
Кафедральний собор
Хоральна синагога
Пішохідний міст через Уж

Історичні та архітектурні пам'ятки[ред.ред. код]

Унікальними пам'ятками архітектури є: Горянська ротонда — храм св. Анни ХІ ст., Ужгородський замок (ХІІ-ХУІІІ ст.) — найстаріший пам'ятник фортифікаційного мистецтва та архітектури, Хрестовоздвиженський собор (1644 р.), оформлений у стилі пізнього барокко, Шелестівська церква Святого Михайла (побудована в 1777 р. без єдиного цвяха), Цегольнянська церква (1802 р.), обласна філармонія — колишня синагога (1902 р.), Покровська церква, побудована російськими емігрантами, як храм-пам'ятник полеглим у І світовій війні (1930 р.).

Пам'ятники[ред.ред. код]

Цвинтарі[ред.ред. код]

2 цвинтарі

Спорт[ред.ред. код]

Міжнародна співпраця[ред.ред. код]

Відомі ужгородці[ред.ред. код]

Жили і працювали[ред.ред. код]

  • В Ужгороді народився український радянський футболіст і тренер угорського походження Йожеф Сабо.


Галерея[ред.ред. код]

Бастіон Ужгородського замку з боку вулиці Капітульної  
Вхід до замкового палацу Ужгородського замку  
Пам'ятник художникам Й. Бокшаю та А. Ерделі  
Погруддя Томашу Масарику  
Погруддя Євгену Фенцику  
Костел святого Юрія (Ужгород) (Римо-католицька церква по вул. А.Волошина)  
Музичне училище  
Вид на Театральну площу з пішохідного мосту  
Вид на річку вгору за течією з південного транспортного мосту  
Макет Ужгородського кафедрального собору та плита-путівник по Ужгороду, написана мовою Брайля. Пасаж.  
Вид на вул. Бращайків  
Фонтан по вул. Гойди, 11  
Фонтан у сквері на розі вулиць Довженка, Крилова та Ракоці  

Примітки[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]