Ужгородський кафедральний собор

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук

Ужгородський Хрестовоздвиженський кафедральний греко-католицький собор — головний греко-католицький храм міста Ужгород і резиденція мукачівських єпископів. Храм приурочений Воздвиженню Хреста.

Ужгородський Хрестовоздвиженський кафедральний греко-католицький собор
Іконостас в кафедральному соборі

Історична довідка[ред.ред. код]

Закладка собору відбулася у 1640 році. Дарчу грамоту на велику ділянку Замкової гори видав тодішній ужгородський господар — граф Іван Другет. У 1644 році будівництво було майже закінчене, але цьому перешкодила війна між Трансільванією та Австрією. Під час війни нові будівлі (колегія-школи — нинішня бібліотека УжНУ, і храм) були пошкоджені, і тільки в 1646 році будівництво собору завершилося, після чого сюди була переведена єзуїтська колегія з міста Гуменного (Словаччина) — родинного маєтку графів Другетів. Собор спочатку слугував як храм для єзуїтського монастиря, який був у будинку резиденції єпископа.

1 квітня 1770 р. генеральний вікарій Андрій (Бачинський) (1732-1809) на аудієнції у імператриці Марії-Терезії домігся усамостійнення Мукачівської єпархії Української греко-католицької церкви. Імператриця звернулася до Папи Римського Климента XIV з відповідним поданням. Остаточне оформлення єпархії відбулося 19 вересня 1771 року. 1772  р. Андрія Бачинського з посади дорогського пароха і генерального вікарія призначено главою Мукачівської єпархії, якою він керував 36 років.

У 1773 р. Папа Климент XIV скасував орден єзуїтів, після чого, в 1775 році австрійська імператриця Марія-Терезія видала грамоту, за якою будова єзуїтського монастиря і храм при ньому передавалися Мукачівській греко-католицькій єпархії, яку в той час очолював єпископ Бачинський. Єпископ перебудував храм відповідно до вимог східного обряду і збудував ще каплицю Успіння Богородиці. Роботи були завершені у 1779 році — у церкві спорудили іконостас, встановили лави для віруючих, місця для каноніків (зліва і справа перед вівтарем) та єпископа (справа).

1858 року єпископ Василь Попович (1796-1864) здійснив ґрунтовне оновлення інтер'єру храму: було перебудувано іконостас у бароковому стилі, розписано склепіння і стіни, на стіни були нанесені мармурові арабески. Велику роль в оновленні церкви відіграв єпархіальний художник Фердинанд Видра (1815-1879), який зокрема намалював на стелі великий образ "Воздвиження Чесного Хреста Господня"[1].

Перебудова здійснена у 1878 році за проектом Луки Фабрі, де поєдналися риси класицизму і необарочні тенденції.У такому стилі пам'ятка збереглася і до сьогодні. 15 жовтня 1780 року собор було освячено, про що свідчить напис латинською мовою на меморіальній дошці під порталом собору.

У 1903 р. єпископ Юлій Фірцак відремонтував храм, перекрив дах, а також відновив каплицю. 1927 року оновлення каплиці зробив єпископ Петро Гебей. Розпис у ній виконав Йосип Бокшай. Він також розписав стелю і стіни каплиці на замовлення єпископа Олександра Стойки.

16 лютого 1949 радянська влада конфіскувала собор, після чого його було передано православній конфесії. У кінці 80-х у храмі був зроблений ремонт, а 1991 р. його повернули греко-католицькій громаді. Фасад храму щедро оформлений архітектурними прикрасами.

Від часу заснування собору у його підземеллях, в крипті, хоронили мукачівських владик, зокрема, Андрія Бачинського (1732-1809), Олексія Повчія (???- 1831), Василя Поповича (1796-1864). Останнім був похований мукачівський єпископ Теодор Ромжа (1911-1947), якого папа Іван Павло II під час відвідин України у 2001 році проголосив Блаженним.

Архітектура собору[ред.ред. код]

Сучасне планування собору, його побудову та внутрішнє оздоблення виконали закарпатські та ужгородські майстри. Розпис всередині собору на початку XX століття в стилі пізнього бароко було виконане художником Йосипом Бокшаєм (1891-1975). Частково збереглися фрагменти автентичного малюнку XVIII століття.

Собор побудований з цегли, його головний фасад увінчаний трикутним фронтоном, до якого примикають восьмигранні триярусні вежі з курантами. Спочатку дзвіниці собору були дерев'яними, однак у 1812 одна з них була майже повністю зруйнована бурею. Для симетрії знесли і другу, а 1814 року вежі відновили.

Важливе місце у загальному вигляді собору посідає чотириколонний портик коринфського ордеру. Центральний неф перекритий напів-циркульними склепіннями.

Інтер’єр собору оформлений у стилі рококо. Кафедральний собор зазнав значних руйнувань під час визвольної війни угорського народу в 1703—1711 роках, але вже в 1718 році в ньому велася Служба Божа.

У лівій башті встановлений величезний дзвін «Іван» вагою одна тонна, а правий - тритони дзвін. До порталу прибудували сходинки з червоного мармуру. З обох боків центрального входу встановлені таблички з написами церковнослов'янською мовою: «Хрест - краса церквам, вірним твердження, нечистим смерть» і «Хрест - охоронець світу, царям держава, ангелам слава». Тоді ж на обох дзвіницях з'явився годинник з курантами, їх за власні гроші купив у Відні і подарував храмові Августин Єнковський.

Для незрячих туристів в ужгородському пасажі Баті встановлено бронзовий макет храму.

Поховання[ред.ред. код]

За практикою в соборі хоронили єпископів, останнє захоронення відбулося в листопаді 1947 року після вбивства єпископа (блаженного) Теодора Ромжі. Після цього Радянська влада оголосила про ліквідацію єпархії і передачу майна російській православній церкві, в тому числі - Собор. Після відновлення МГКЄ Собор повернуто єпархії і в ході досліджень підвалів виявлено останки блаженного Теодора, які вже вважали втраченими, як багато інших священників, які постраждали за віру і були знищені радянською владою.

Джерела[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

Література[ред.ред. код]

1. Зубко П., Приймич М. Кошицька та Ужгородська катедри ‒ Ужгород: Ґражда, 2013.