Ужгородський кафедральний собор

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук

Ужгородський кафедральний собор головний греко-католицький храм міста Ужгород і резиденція мукачівських єпископів. Храм приурочений Воздвиженню Хреста

Ужгородський кафедральний собор
Іконостас в кафедральному соборі

Історична довідка[ред.ред. код]

Закладка собору відбулася у 1640 році. Його почав будувати ужгородський господар — граф Іван X Другет. У 1644 році будівництво було майже закінчене, але цьому перешкодила війна між Трансільванією та Австрією. Під час війни нові будівлі були пошкоджені, і тільки в 1646 році будівництво собору завершилося, після чого сюди була переведена єзуїтська колегія з міста Гуменного (Словаччина) — родинного маєтку графів Другетів.

Собор спочатку слугував як церква для єзуїтського монастиря, який був у будинку резиденції єпископа. У 1773 р. Папа Климент XIV скасував орден єзуїтів, після чого, У 1775 році австрійська імператриця Марія-Терезія видає грамоту, за якою будова єзуїтського монастиря і церква при ньому передавалися Мукачівській греко-католицькій єпархії, яку в той час очолював єпископ А. Бачинський.

У 1878 році собор був перебудований за проектом Луки Фабрі, де поєдналися риси класицизму і необарочні тенденції.У такому стилі пам’ятка збереглася і до сьогодні. Єпископ А. Бачінкський перебудував його відповідно до східного обряду. Крім того єпископ ще побудував тут каплицю Богородиці. 15 жовтня 1780 історія храму латинською мовою записана на меморіальну дошку під порталом.

У 1903 р. єпископ Юлій Фірцак відремонтував храм, перекрив дах, а також відновив каплицю. У 1927 р. оновлення каплиці зробив єпископ Петро Гебей. Розпису в ній виконав Йосип Бокшай. Він також розпісал стелю і стіни каплиці на замовлення єпископа Олександра Стойки.

16 лютого 1949 радянська влада конфіскувала собор, після його було передано православній конфесії. В кінці 80-х у храмі був зроблений ремонт, а 1991 р. його повернули греко-католицькій громаді. В даний час, фасад храму щедро оформлений архітектурними прикрасами.

Архітектура собору[ред.ред. код]

Сам собор являє собою цегляну будову, головний фасад якої увінчаний трикутним фронтоном, до нього примикають восьмигранні триярусні вежі з курантами. Важливе місце у загальному вигляді собору посідає чотириколонний портик коринфського ордера. Центральний неф перекритий напівциркульними склепіннями.

Інтер’єр собору оформлений у стилі рококо. Кафедральний собор зазнав значних руйнувань під час Визвольної війни угорського народу в 1703—1711 роках, але вже в 1718 році в ньому велася Служба Божа.

У лівій башті встановлений величезний дзвін «Іван» вагою в одну тонну, а правий - тритони дзвін. До порталу прибудували сходинки з червоного мармуру. З обох боків центрального входу встановлені таблички з написами церковнослов'янською мовою: «Хрест - краса церквам, вірним твердження, нечистим смерть» і «Хрест - охоронець світу, царям держава, ангелам слава». Тоді ж на обох дзвіницях з'явився годинник з курантами, їх за власні гроші купив у Відні у подарунок храму Августин Єнковський.

Поховання[ред.ред. код]

За практикою в соборі хоронили єпископів, останнє захоронення відбулося в листопаді 1947 року після вбивства єпископа (блаженного) Теодора Ромжі. Після цього Радянська влада оголосила про ліквідацію єпархії і передачу майна російській православній церкві, в тому числі - Собор. Після відновлення МГКЄ Собор повернуто єпархії і в ході досліджень підвалів виявлено останки блаженного Теодора, які вже рахували втраченими, як багато інших останків постраждалих за віру, що були знищені радянською владою.

Джерело[ред.ред. код]