Узбеки

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Узбеки
O‘zbeklar
Uzbek people.jpg
Загальна кількість 27 - 29 млн.
Найбільші розселення Узбекистан:
  21.48 млн.

Афганістан:
   2.7 млн
Таджикистан:
   1.12 млн
Киргизстан:
   711,000
Туркменистан:
   450,000
Казахстан:
   493,789[1]
Росія:
   126,000
Пакистан:
   80,000
Китай:
   14,800

Україна:
   12,353[2]
Близькі етнічні групи Тюрки, уйгури
Мова Узбецька
Релігія Іслам
Сунізм

Узбеки — основне населення Узбекистану, в якому їх чисельність становила 7 724 000 на 1970. Узбеки живуть також в інших країнах (у тисячах на 1970: 666 у Таджицькій ССР, 333 в Киргизькій, 216 у Казахській, 180 у Туркменській) та в північному Афганістані (понад 1 млн); загальна чисельність близько 10,2 млн. Мовно узбеки належать до тюркської групи, за віросповіданням — мусульмани.

Українсько-узбецькі зв'язки є майже винятково в перекладах літературних творів. Узбецькою мовою перекладено твори Т. Шевченка, І. Франка, Лесі Українки і сучасних українських письменників: Миколи Бажана, С. Крижанівського, М. Терещенка, Т. Масенка, О. Ільченка та ін. Українською мовою перекладено вибране з узбецької поезії в збірці «Зі Сходу на Захід» (Київ, 1947), твори А. Навої, М. А. Мукімі, Хамзи Хакім-заде (Ніязі), Айбека, А. Каххара, Г. Рашилова, П. Турефа та ін. 1959 в Узбекистані відбулися тижні української літератури, 1960 — узбецької в Україні, відбувається також обмін гастролями ансамблів пісні й танцю.

Назва[ред.ред. код]

Походження етноніму узбек є суперечним. Одні дослідники вважають, що назва нації походить від хана Узбека, хоча кочові узбеки ніколи повністю не підпорядковувались йому. Інші дослідники вважають, що ім'я означає незалежний або шляхетний, від O'z (сам) і Bek (шляхетний титул керманича).[3].

Походження[ред.ред. код]

Алтайські мови розпочали вживатись в Центральній Азії досить давно,[4], але до кінця 13-го сторіччя від Р. Х. коли тюркські і монгольські завойоники повністю підкорили регіон, більшість народів Центральної Азії були іранськими народами, як наприклад согдіанці, бактріанці і, найдавніші, сако-массагетські племена. Вважається, що ці стародавні індоєвропейські народи були мовно асимільовані більш маленькими але домінуючими групами, тюрок, дехкані остаточно прийняли перську мову, традиційну лінгва франка східно мусульманських земель.[5]. Зміна мови з середньоперської мови на тюркську і новоперську мову був в основному результатом культурно-елітарнної обробки..[6][7]. Під час і після Монголо-татарської навали мільйони були або вбиті, або витиснуті подалі на південь до Паміру.

Сучасна узбецька мова походить від чагатайської мови, що є східнотюркською мовою, яка мала вжиток в монгольській імперії Тимуридів. Позиція чагатайської (і пізніше узбецької) була крім того посилена після падіння високо персіонізованої Тимуридської держави і посиленню ханства Мухаммеда Шейбані, це остаточно сформувало тюркську мову і єдність сучасних узбеків, граматику[8] і фонетичні особливості узбецької мови, також як і сучасної узбецької культури походить від минулого іранського коріння узбеків.[5][9][10][11].

Історія[ред.ред. код]

На початку 1-го тисячоріччя від Р. Х., різні племена алтайської мовної групи, почали завоювання області між Аму-Дар'єю і Сир-Дар'єю. Одним з ранніх племен, що захопили ці терени були гуни і вони продовжили завоювання на захід і південь.

Після арабського вторгнення в регіон іслам витіснив буддизм та інші релігії в Центральній Азії (як наприклад несторіанство), але місцеві іранські мови мають вжиток і в 2-му тисячолітті. Вторгнення монголів під головуванням Чінгісхана в 13-м сторіччі значно змінило демографію Центральної Азії. Численне місцеве населення знищили монголи і масово розпочався процес заміни населення. Численні тюркські племена, почали міграцію і врешті-решт замінили іранські народи, які були в значній мірі знищенні або поглинені тюрко-монгольськими групами і/або виштовхнуті далі на південь і Центральна Азія набула ім'я Туркестан. Багато що з сучасного Узбекистану є спадком царювання Тимура, видатного тюркського завойовника, який панував над великою імперією зі столицею в Самарканді. Пізніше, між 15-м і 16-м сторіччями, різні кочові племена перекочували зі степу, зокрема кипчаки, наймани, кангали, кунгарти, мангіти та інші, починаючи з Мухаммеда Шейбані, ці племена ставили узбецьких ханів. Цей період відзначив початок сучасної узбецької нації і утворення Узбецької держави на теренах сучасного Узбекистану, оскільки ці племена були першими, хто розпочав називати себе узбеками. Ця рання узбецька держава поставила Сефевідів і Імперію Великих Моголів, для контролю над Хорасаном (сучасний Афганістан).

Декілька сторіч узбецька держава була поділена на три ханства: Бухарське, Хівінське, і Кокандське до 19-го сторіччя. Врешті-решт ханства були анексовані Російською імперію в кінці 19-го сторіччя. До 1924 велика частина тюркського населення Російського Туркестану були відомі як сарти, і тільки ті групи, що розмовляли кипчацькими діалектами, мали назву узбеки. Узбекистан, під Російською, а потім пізнішою Радянською адміністрацією, став багатонаціональним, оскільки з усього колишнього Радянського Союзу люди перемістились (або були заслані) у Центральну Азію. Зараз узбеки можуть бути з різними характеристиками: від світлої шкіри до темної, від блакитних очей до чорних очей, від блондинів до брюнеток.

Мови[ред.ред. код]

Узбецька мова є алтайською мовою карлуцької групи тюркської мовної сім'ї. Сучасна узбецька мова має найближчу схожість з туркменською і, віддаленіше з турецькою. Сучасна узбецька використовує арабську, латинську і кириличну абетки. Після проголошення незалежності Узбекистану уряд вирішив замінити кирилицю на латиницю.

Сучасна узбецька мова також поглинула значний словниковий запас і — до меншого ступеня — певні граматичні елементи від нетюркських мов, більше всього з перської, арабської і російської мов.

Релігія[ред.ред. код]

Узбеки в основному сповідують іслам сунітського напряму школи Ганафі, але існують розбіжності між північними і південними узбеками. Більшість узбеків після утворення СРСР практикували релігію з ліберальнішою інтерпретацією завдяки офіційній радянській позиції атеїзму, узбеки в Афганістані і інших південних країнах зберегли більше консервативних прихильників ісламу. Проте, після отримання Узбекистаном незалежності в 1991 розпочалось ісламське відродження. До ісламу, людей, що живуть в області сучасного Узбекистану, вперше навернено ще в 8-му сторіччі після Р. Х., після вторгнення арабських військ в область. Нова релігія витіснила давні зороастризм та буддизм. Арабська перемога над китайцями в 751 в Талаській битві гарантувала майбутнє поширення ісламу в Центральній Азії.

Генетичне походження[ред.ред. код]

Сучасне узбецьке населення вельми різноманітне, що є результатом вторгнення племен в тому числі з Монголії і змішанням їх з іраномовними племенами індоєвропейців. Згідно з недавнім дослідженням з генетичної генеалогії Чиказького дослідницького університету щодо співвідношення генів між тюрками і іранськими народами:

З 3-го сторіччя до Р. Х., Центральна Азія зазнала розширення кочовиків алтайської мовної сім'ї, почавшись з Гсіюнг-Ню (Hsiung-Nu) (можливо, пращури гунів), в 300 році до Р. Х., і завершено турками, в 1-м тисячолітті від Р. Х., і монгольською навалою у 13-му сторіччі. Високий рівень галогрупи 10 і від нього похідної, галогрупи 36, є в більшості населення, що говорять на алтайських мовах, і є добрим індикатором генетичного зіткнення цих кочових груп. Хвилі завойовників алтайської мовної сім'ї досягли не тільки сходу Центральної Азії, де їх генетичний вплив сильний, але і регіони, віддаленіші на захід, подібно до Ірану, Іраку, Анатолії, і Кавказу, також як і Європи, якої досягли як гуни, так і монголи. У цих західних регіонах, проте, генетичний вплив низький або невиявлений (Wells et al. 2001), хоча влада цих загарбників була іноді достатньо сильною, щоб зробити заміну мови, як в Туреччині і Азербайджані (Cavalli-Sforza et al. 1994).Вирішальну роль мала густота населення. Східні регіони Центральної Азії повинні мати низьку густоту населення у той час, тому зовнішній вплив зміг мати великий генетичний вплив. У контрасті, західні регіони були більш густото заселенні, і ймовірно, що існуюче населення було численніше, ніж завойовуючі кочівники, тому привело тільки до невеликого генетичного впливу. Тому, оцінка домішки з північно-східної Азії висока на сході, але ледве виявлена на заході Узбекистану.[1]

Узбек

Узбеки, за цим дослідженням, мають істотну європеоїдну домішку, але набагато більшу генетичну спорідненість із тюркамм, ніж з іранцями, що живуть на півдні і на заході.

Інше дослідження, проведене поза Узбекистаном, підтверджує це генетичне свідчення щодо походження сучасних узбеків та інших місцевих тюрків:

Ці міграції відбиваються в ДНК теж, і ясно, попри те що більшість сучасного населення Центральної Азії, розмовляє тюркськими мовами, вони отримують багато що з їх генетичної спадщини від тюркського завойвника Тимура.[2]

Тюрки мають спільне мовне і культурне походження, але не мають спільного генетичного походження. Узбеки походять у великій мірі від тюркських загарбників, чий діапазон вторгнень у першому тисячолітті від Р. Х. з ранніми міграціями Тюркського каганату (Göktürks) до пізніших вторгнень протягом початку і середни 2-го тисячоліття.

Протягом сторіччь, мігранти алтайських народів почали переважати кількістю місцевих іранців і асимілювали більшість через шлюби між людьми різних рас, тільки таджики витримали, хоча з деякою тюркською домішкою також. Тому, в Узбекистані і в інших Центральноазійських державах, це був не тільки процес заміни мови, як наприклад, в Туреччині і Азербайджані, але і масова міграція і заміна населення, що утворили сучасне тюрське населення Узбекистану та інших Центральноазійських держав.

Посилання[ред.ред. код]

  1. Ethnic groups in Kazakhstan, official estimation 2010-01-01 based on National Census 2009
  2. За даними Всеукраїнського перепису населення 2001 р.
  3. Calum MacLeod, Bradley Mayhew «Uzbekistan. Golden Road to Samarkand» — Page 31
  4. "Irano-Turkish Relations in the Late Sasanian Period, " in Camb. Hist. Iran III/1, 1983, pp. 613-24
  5. а б Richard H. Rowland, Richard N. Frye, C. Edmund Bosworth, Bertold Spuler, Robert D. McChesney, Yuri Bregel, Abbas Amanat, Edward Allworth, Peter B. Golden, Robert D. McChesney, Ian Matley, Ivan M. Steblin-Kamenskij, Gerhard Doerfer, Keith Hitchins, Walter Feldman. Central Asia, in Encyclopaedia Iranica, v., Online Edition, 2007, (LINK)
  6. A. H. Nauta, "Der Lautwandel von a > o and von a > ä in der özbekischen Schriftsprache, " Central Asiatic Journal 16, 1972, pp. 104-­18.
  7. A. Raun, Basic course in Uzbek, Bloomington, 1969.
  8. A. von Gabain, «Özbekische Gram­matik», Leipzig and Vienna, 1945
  9. J. Bečka, "Tajik Literature from the 16th Century to the Present, " in Rypka, Hist. Iran. Lit., pp. 520–605
  10. A. Jung, Quellen der klassischen Musiktradition Mittelasiens: Die usbekisch-­tadshikischen maqom-Zyklen und ihre Beziehung zu anderen regionalen maqam-Traditionen im Vorderen and Mittleren Orient, Ph.D. dissertation, Berlin, 1983.
  11. T. Levin, The Music and Tradition of the Bukharan Shashmaqam in Soviet Uzbekistan, Ph.D. dissertation, Princeton, 1984

Джерела і посилання[ред.ред. код]


Етнографія Це незавершена стаття з етнографії.
Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її.
Етнологія Це незавершена стаття з етнології.
Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її.