Українська Народна Республіка Рад

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Українська Народна Республіка Рад
1917 – 1918

Прапор України

Прапор

Розташування України
   УНР Рад
Столиця Харків
Мови російська
Форма правління Республіка
Історичний період Перша світова війна
 - Всеукраїнський з'їзд рад 25 грудня 1917
 - Ліквідовано 1918
Валюта рубль

Украї́нська Наро́дна Респу́бліка Рад — геополітичне утворення, що існувала у 19171918 роках на території Східної України зі столицею в Харкові. Складова радянської Російської федерації. Створена 12 (25) грудня 1917 року більшовиками на Всеукраїнському з'їзді рад в Харкові, як противага Українській Народній Республіці зі столицею в Києві. Очолювалася Центральним виконавчим комітетом та його виконавчим органом — Народним секретаріатом. Ліквідована в ході першої українсько-радянської війни.

Назва[ред.ред. код]

Офіційна назва:

  • Українська Народна Республіка Рад робітничих, селянських, солдатських і козацьких депутатів (рос. Украинская Народная Республика Советов рабочих, крестьянских, солдатских и казачьих депутатов)

Альтернативні назви:

  • Радянська Українська Народна Республіка (Радянська УНР, РУНР).
  • Українська Народна Радянська Республіка (УНРР)
  • Українська Народна Соціалістична Республіка (УНСР)

Історія[ред.ред. код]

9 (22) грудня 1917 року червоногвардійські загони під командуванням більшовика-українця Володимира Овсієнка, надіслані Радою народних комісарів Радянської Росії на початку українсько-радянської гібридної війни, окупували без бою губернське місто зниклої Російської імперії Харків, яке лідерами київської Української Центральної Ради вважалось українським та що його територія відноситься до самопроголошеної Української Народної Республікиавтономії у складі Російської республіки[1]. Для Радянської Росії Харків та харківський регіон мав надзвичайно важливе стратегічне значення, оскільки забезпечував контроль за Донбасом, Кримом та портами на Чорному морі.

11 (24) грудня року, за ініціативи більшовиків, в місті розпочав роботу Всеукраїнський з'їзд рад. 12 (25) грудня він проголосив утворення автономної Української Народної Республіки Рад зі столицею у Харкові як суб'єкта федерації радянської Російської республіки[1]. Керівним органом новопроголошеної автономії став Центральний виконавчий комітет радянської України. Харківський з'їзд зіграв роль альтернативного заходу щодо київського з'їзду рад, який підтримав ворожу більшовикам та більшовицькій Радянській Росії Українську Народну Республіку на чолі з Центральною Радою[1].

13 (26) грудня 1917 року відбулося перше засідання Центрального виконавчого комітету. На ньому обрали президію і комісії. Головою комітету став лівий есдек Юхим Медведєв. Тоді ж була відправлена телеграма Раді народних комісарів про прийняття на себе всієї повноти влади в Україні. На цьому ж засіданні було створено перший радянський уряд України, який за постановою ЦВК від 14 (27) грудня 1917 року став називатися Народним секретаріатом[1].

13 (26) грудня17 (30) грудня року Центральний виконавчий комітет радянської України виконав рішення харківського з'їзду. Він прийняв декрети, ухвалені Радою народних комісарів РСФСР: про землю, про робітничий контроль над виробництвом, про поліпшення прав міських самоуправлінь, про права народів, про демократизацію армії. Також уряд більшовиків України скасував запроваджену Центральною Радою заборону на вивезення хліба до Росії, де починався голод (а голод був тоді реальною загрозою повалення більшовицької влади)[1].

17 (30) грудня 1917 року Центральний виконавчий комітет радянської УНР проголосив маніфест про скинення влади Української Центральної Ради і Генерального секретаріату. 25 грудня 1917 (7 січня 1918) року російські збройні формування під командуванням есера Михайла Муравйова, начальника штабу "революційної армії" Володимира Овсієнка, розпочали наступ на Київ. Існування в Україні двох центрів влади — київського і харківського — давало змогу Уряду Радянської Росії формально залишатись осторонь війни, представивши її як внутрішній конфлікт.

Після підписання Берестського договору 27 січня (9.02.)1918 радянська УНР втратила підтримку РСФСР і залишилася беззахисною перед союзними Центральними державами. В радянський історії РСФСР цей крок було прийнято пояснювати необхідністю тимчасової реорганізації збройних сил.

17-19 травня 1918 територіальні формування більшовиків в Україні (Донецько-Криворізька Радянська Республіка та інші) були формально об'єднані у єдину УСРР у складі РРФСР та зі столицею у Харкові, де знаходився революційний уряд (Народний Секретаріат). Але, зазнавши повної поразки в весняних боях 1918 року, РРФСР визнала Київську УНР, підписавши 12 липня 1918 року прелімінарний мир та вивела свої війська з території України.

Влада[ред.ред. код]

Євгенія Бош.

Головним керівний органом радянської республіки був Центральний виконавчий комітет. Функції уряду виконував Народний секретаріат, лідером якого вважалась Євгенія Бош. Він складався з 13 секретарств, що відповідали міністерствам і очолювалися народними секретарями. Перший склад уряду, затверджений Центральним виконавчим комітетом 14 (27) грудня 1917 року був таким:

Секретарство Секретар Партія Національність
у справах торгівлі і промисловості Федір Сергєєв більшовик росіянин
у справах фінансів Володимир Ауссем більшовик німець
у внутрішніх справах Євгенія Бош більшовик німкеня
у справах праці Микола Скрипник більшовик українець
у справах освіти Володимир Затонський більшовик українець
у міжнаціональних справах Сергій Бакинський більшовик єврей
у продовольчих справах Еммануїл Лугановський більшовик єврей
у судових справах Володимир Люксембург більшовик єврей
у військових справах Василь Шахрай більшовик українець
керуючий справами Георгій Лапчинський більшовик українець
землеробства Євген Терлецький лівий есер українець

Посади народних секретарів пошт, телеграфів та шляхів сполучення тимчасово були вакантними.

30 грудня 1917 (12 січня 1918) року Василь Шахрай був замінений українцем-більшовиком Юрієм Коцюбинським. 19 (??) січня 1918 його було призначено Головнокомандувачем військ Радянської України.

Збройні сили[ред.ред. код]

Українська Народна Республіка Рад, крім сформованих в Україні червоногвардійських загонів, не мала достатньо своїх власних сил, тому покладалась в українсько-радянській війні на підтримку російських більшовицьких формувань.

10 (23) січня 1918 року у Харкові більшовиками на базі 2-го українського запасного полку було сформовано першу українську радянську армійську бойову одиницю — 1-й полк Червоного козацтва під командуванням Віталія Примакова. Він брав участь в боях на Лівобережжі і під Києвом проти військ Центральної Ради. Проте після підписання Берестейського миру армія Української Народної Республіки та союзні їй німецько-австрійські війська, просуваючись з боями на схід, відкинули червоні частини до Донбасу.

У травні 1918 українські радянські військові формування загальною чисельністю близько 30 тисяч чоловік під офіційною назвою «Українська радянська армія» (головнокомандувач Овсієнко В. О.) змушені були відійти з території Української Держави в «нейтральну зону» між Українською Державою та Радянською Росією чи на територію Радянської Росії, де були формально інтерновані. Значна частина з них (5-а українська армія під командуванням Ворошилова К. Є.) була передислокована в Царицин, де відіграла значну роль в обороні міста від донських козаків.

«Червоні козаки» Віталія Примакова були тимчасово переіменовані на 1-й катеринославський повстанський загін, базувалися у «нейтральній зоні», здійснюючи рейди на територію України.

Українські радянські формування, які влітку 1918 перебували в «нейтральні зоні», восени 1918 стали основою для формування 1-ї та 2-ї українських повстанських дивізій та створення на початку 1919 року регулярної Української радянської армії Збройних сил Української СРР, яка в оперативному відношенні підпорядковувалась військовому командуванню РСФСР.

Оцінки[ред.ред. код]

Володимир Затонський, народний секретар у справах освіти радянської України:

« Називали себе урядом, та самі до того ставилися трохи гумористично. Та й насправді: який же з нас уряд без армії, фактично без території, бо навіть Харківська рада нас не визнавала. Апарату жодного...[1]  »

Василь Шахрай, народний секретар у військових справах радянської України, у розмові з Георгієм Лапчинським:

« ...Що це за уряд український, що його члени зовсім не знають і не хочуть знати української мови? Що не тільки не користуються жодним впливом серед українського суспільства, але воно навіть й не чуло раніше їхніх прізвищ? Що я за «військовий міністр», коли всі українізовані частини в Харкові мені доводиться роззброювати, бо не хочуть іти за мною на оборону радянської влади? За єдину військову підпору для нашої боротьби проти Центральної Ради ми маємо лише військо, що привів на Україну з Росії Антонов і що на все українське дивиться, як на вороже, контрреволюційне?...[1]  »

На думку історика Івана Рибалка:

« …проголошення харківського зібрання Всеукраїнським з'їздом рад, на якому було представлено менше третини рад, що тоді існували в Україні, не можна вважати легітимним. Через це й проголошення влади рад, утворення уряду, який майже цілком складався з більшовиків, теж не мало належних правових основ, тим більше, що на виборах до Всеросійських установчих зборів у листопаді 1917 р. за більшовиків проголосувало всього 10% українських виборців. ЦВК рад України і народний Секретаріат фактично були створені з волі Леніна та Раднаркому Росії для того, щоб виправдати й узаконити їхню війну проти УНР, Центральної Ради, зобразити її як внутрішню боротьбу революційних сил проти «буржуазної» політики Центральної Ради в українському суспільстві за встановлення радянської влади. До радянського уряду, в якому було тільки три українці (Скрипник, Затонський, Терлецький) входили люди, невідомі широким масам українського народу... Щоб видавати радянську владу в Україні за українську, більшовики перехопили й назву «Української Народної Республіки», а уряд назвали фактично за прикладом Генерального Секретаріату Народним Секретаріатом. Оголосили Україну федеративною частиною Росії, а федерального уряду там не було: радянська «УНР» фактично була адміністративним краєм, її органи влади виконували розпорядження Раднаркому Росії і, передусім, директиви ЦК РСДРП(б).[1]  »

Примітки[ред.ред. код]

Джерела та література[ред.ред. код]

  • (укр.) Гунчак Т. Україна: перша половина XX століття: Нариси політичної історії.— К.: Либідь, 1993.
  • (рос.) Савченко В. А. Двенадцать войн за Украину. — Харьков: Фолио, 2006.

Посилання[ред.ред. код]