Українська радикальна партія 1890

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Українська радикальна партія
Голова партії: Іван Франко
Дата заснування: 4 жовтня 1890
Ідеологія: соціалізм, націоналізм
Кількість членів: приблизно 20 тис. чоловік

Украї́нська радика́льна па́ртія (УРП; спершу Русько-Українська радикальна партія — РУРП, а з 1926 Українська соціалістично-радикальна партія — УСРП) — перша політична партія на території України, заснована 4 жовтня 1890 у Львові на базі радикальних молодіжних (драгомановських) гуртків, що постали в Галичині в кінці 1870-х років під впливом Михайла Драгоманова.

Голови (лідери) партії: Іван Франко (до 1898), Михайло Павлик (до 1914), М.Лагодинський (до 1919), Лев Бачинський (1930; довгий час найвпливовіший діяч УРП.), Іван Макух.

Визначними членами партії були, крім згаданих: Іван Блажкевич, Кирило Трильовський (найпопулярніший її діяч), М.Коберський, Д.Ладика, В.Лисий, Михайло Матчак, Осип Назарук (до 1922—1923), О.Павлів, І.Попович, Матвій Стахів, С.Жук та інші.

З УРП були пов'язані визнані письменники: Василь Стефаник, Лесь Мартович, Осип Маковей, Денис Лукіянович.

Заснування[ред.ред. код]

Заснована з ініціативи Івана Франка, Михайла Павлика, В'ячеслава Будзиновського, Євгена Левицького, Северина Даниловича, Кирила Трильовського й інших на І з’їзді, що відбувався 4-5 жовтня 1890 року у Львові під головуванням І.Франка.

З’їзд схвалив програму партії, яку підготували Іван Франко, Северин Данилович, Михайло Павлик.

РУРП була першою українською політичною партією європейського зразка — з суцільною програмою, масовою організацією і реєстрованим членством. В основу програми покладено етичний і науковий соціалізм на демократичній і кооперативній базі, людську гідність для всіх і всеукраїнську єдність (соборність всіх українських земель). Проголошувалася головна мета: пробудження свідомості мас, перетворення їх на політичну силу, з вимогами якої мусила би рахуватися влада.

Радикальний рух прагнув до секуляризації українського громадського й культурного життя та поборював Українську греко-католицьку церкву й духовенство, яке тоді відігравало провідну роль в Галичині.

1890-і роки[ред.ред. код]

У 1895 на IV з'їзді було прийнято Доповнення до Програми РУРП, в якому виголошувалося, що здійснення соціалістичних ідеалів можливе лише за умови якнайширшого самоуправління краю. На тому ж з'їзді РУРП склала під впливом Юліана Бачинського заяву про політичну самостійність українського народу.

1895 від неї обрано 3 послів до Галицького сейму, а 1897 — двох до віденського парламенту (Т.Окуневський, Р.Яросевич).

На з'їзді 1897 висунула постанову про підготову селянського страйку. У зв'язку з виборами УРП влаштувала масові селянські віча за загальне виборче право.

РУРП організувала селян і робітників, закладала кооперативи (народні спілки), проголошувала гасло політичної боротьби власними силами народу, виховувала діячів із селян і робітників, організувала жіноцтво. Мала виразно опозиційну програму до уряду та тодішніх народовців й успішно поборювала «нову еру».

Драгоманов вважав заснування партії за передчасне, але погодився з доконаним фактом; інтенсивно співпрацюючи в радикальних органах, він своїм авторитетом формував ідейне обличчя УРП. Смерть Драгоманова (1895) приспішила процес диференціації в радикальному русі. З 1895 в партії змагалися три течії: соціалісти-народники (драгоманівці), соціалісти-марксисти і радикальні народовці. Цей процес згодом призвів до розламів в УРП.

Розлами[ред.ред. код]

1899 з партії вийшли соціалісти-марксисти та радикальні народовці:

РУРП стала фактично партією селян. Після УНДП вона була найсильнішою українською партією в Галичині; разом з УНДП утворила в українському політичному русі неофіційну двопартійну систему, в якій відігравала роль лівої опозиції щодо центристської УНДП.

У віденському парламенті вона мала (1911) 5 послів (Л.Бачинський, В.Стефаник, К.Трильовський, М.Лагодинський, П.Лаврук); у Галицькому сеймі (1913) — 6.

1904 — була прийнята нова програма РУРП.

У 1900-х роках завдяки діячам УРП (зокрема К.Трильовському) створено пожежно-руханкову організацію «Січ», а у 1913 — парамілітарне товариство Українські січові стрільці (УСС).

ЗУНР[ред.ред. код]

З проголошенням ЗУНР УРП увійшла до Української Національної Ради; члени Державного Секретаріату від неї були: Дмитро Вітовський — секретар військових справ й Іван Макух — внутрішніх справ; Лев Бачинський був віце-президентом УНРади. Після упадку української держави УРП створила коаліцію з Українською народною трудовою партією в Міжпартійній Раді у Львові.

Міжвоєнний період[ред.ред. код]

На першому по війні (1 квітня 1923) і на наступних з'їздах доповнено програму, за якою УРП визначала себе як організацію працюючих мас України, що стоїть на соціалістичних позиціях, які прагне здійснити в українській незалежній державі з республіканським устроєм і владою всіх працюючих, та домагається соціалізації всіх засобів продукції. УРП відмежувалася від Української соціал-демократичної партії (УСДП), яка з 1923 орієнтувалася на радянську Україну.

1925 з'їзд УРП ухвалив постанову проти співпраці з українськими «буржуазними партіями», засудив колоніальну політику більшовиків супроти України, проголосив гасло: «Вся земля селянам без викупу».

У 1926, після приєднання до УРП волинської групи есерів, партія змінила назву на Українську соціалістично-радикальну партію, а в квітні 1931 вступила до II Соціалістичного Інтернаціоналу.

Партія бойкотувала (спільно з усіма політичними організаціями Галичини) вибори до польського сейму 1922. До виборів 1928 пішла самостійно (здобула 11 мандатів до сейму і 3 до сенату), а 1930 виступила у виборах спільно з УНДО (поділ мандатів в пропорції 1:3); посли УРП творили в сеймі і сенаті окремий клуб. Дальші вибори УРП бойкотувала з причини недемократичності виборчої системи.

У 1934 партія мала 20 000 членів.

Сателітні організації[ред.ред. код]

УРП заснувала свої організації — молоді «Каменярі» і Союз українських працюючих жінок — "Жіноча Громада"; під її впливом було видавництво і народний університет «Самоосвіта» (1930—1939); партійно-політичну літературу видавало видавництво «Громада» (1922—1939).

Пресові органи: «Народ» (1890—1895 і 1918), «Хлібороб» (1891—1895), «Громадський Голос» (1892–1939) та ін.

Післявоєнний період[ред.ред. код]

По Другій світовій війні УСРП відновила 1946 свою діяльність на еміграції і 1948 взяла участь у створенні Української національної ради. 1950 об'єдналася з УСДП й іншими соціалістичними партіями в Українську соціалістичну партію.

Лідерами УСРП на еміграції були Матвій Стахів, В.Лисий та ін.

Посилання[ред.ред. код]

Українська (Русько-українська) радикальна партія // Електронна бібліотека України. Енциклопедія

Література[ред.ред. код]

  • Енциклопедія українознавства. У 10-х томах. / Головний редактор Володимир Кубійович. — Париж, Нью-Йорк: «Молоде життя»-«НТШ»; 1954—1989, 1993—2000.
  • Badeni J. Radykali ruscy. — Krakow 1896
  • Левинський В. Нарис розвитку українського робітничого руху в Галичині. — К., 1914
  • Возняк М. Іван Франко в добі радикалізму // ж. "Україна", кн. 6. — К., 1926
  • Макух І. На народній службі. — Детройт, 1958
  • Химка Дж. Український соціалізм у Галичині. До розколу в Радикальній партії 1899 р. // Журнал вищих українознавчих студій, вип. 7, 1979
  • Ryszard Tomczyk, Rusko-Ukraińska Partia Radykalna 1890–1914, Szczecin 2007, ISBN 978-83-7518-020-6
  • Ryszard Tomczyk, Radykałowie i socjaldemokraci. Miejsce i rola lewicy w ukraińskim obozie narodowym w Galicji 1890–1914, Szczecin 2007, ISBN 978-83-7518-031-2
  • Ryszard Tomczyk, Ukraińska Partia Radykalna w II Rzeczypospolitej 1918–1926, Szczecin 2007, ISBN 978-83-60903-28-5