Українське Визвольне Військо

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Українське Визвольне Військо
Українське Визвольне Військо.png

Шеврон УВВ
На службі 1943 - 15 квітня 1945
Належність Третій Рейх Третій Рейх
Вид ЗС Сухопутні війська
Рід військ Balkenkreuz.svg Вермахт
Роль Піхота
Війни/битви Друга Світова Війна
Командири
Визначні
командири
Михайло Омельянович-Павленко
Павло Шандрук
Плакат УВВ
Українські військові формування
Alex K Kievan Rus..svg Військо Київської Русі

Alex K Halych-Volhynia.svg Військо Галицько-Волинського князівства

Herb Viyska Zaporozkogo (Alex K).svg Військо Запорозьке

Реєстрові козаки


Lesser Coat of Arms of Russian Empire.svg Чорноморське козацьке військо

Азовське козацьке військо
Бузьке козацьке військо
Дунайське козацьке військо

Osmanli-nisani.svg Задунайське козацьке військо
Wappen Österreich-Ungarn 1916 (Klein).png Українські січові стрільці

Coat of Arms of UNR.svg Армія УНР
Alex K Ukrainska Derzhava.svg Армія Української Держави
Flag of Green Ukraine.svg Українське Далекосхідне Незалежне Військо
ZUNR coa.svg Українська Галицька армія

повстанці Революційна повстанська армія України

Red Army flag.svg Українська радянська армія

ZU1939.gif Карпатська Січ
Badge BBH front.jpg Військові відділи націоналістів
OUN-B-01.svg Дружини українських націоналістів
Coat of Arms of UNR.svg Поліська Січ
Українське Визвольне Військо.png Українське Визвольне Військо
Dyvizia Galychyna.svg Дивізія «Галичина»
Шеврон українських національних частин у складі німецької армії 1944 рік.png Українська національна армія
OUN-B-01.svg УПА

Emblem of the Ukrainian Armed Forces.svg Збройні сили України

Українське Визвольне Військо (УВВ) — назва добровільних формацій, створених з полонених радянської армії української національності в німецькій армії.

Уперше такі загони було створено на терені дій 6-ї німецької армії на Харківщині та Сумщині, проте їх узимку 1941 розігнали команди німецької політичної поліції (СД). У Донбасі, на території дій німецького гірського корпусу, з українців полонених були створені перші сотні «Гіві» (від нім. Hilfswillige — добровольців). У грудні 1941 Адольф Гітлер заборонив формувати загони з радянських військовополонених. За винятком таких легіонів: туркестанського, північно-кавказького, грузинського, вірменського, а згодом також волзько-татарського й кримсько-татарського. Проте відділ Верховного командування німецької армії, який відав військовими формуваннями створеними на окупованих територіях, 1942 року без відома Гітлера утворив близько 300 так званих «східніх батальйонів», серед яких налічувалося 74 українських. Одним із ініціаторів утворення у складі вермахту Українського визвольного війська був генерал-хорунжий Василь Чабанівський[1].

Деякі з цих батальйонів мали тривку організацію, а один з них (ім. Богуна), було перекинено зі Східного фронту до Франції, де він перейшов на бік французького резистансу. По закінченні війни, у відповідь на вимоги СРСР видати їх, французький уряд уможливив старшинам і воякам куреня продовжувати службу в Іноземному легіоні. На загал німецькі плани створення УВВ не могли вийти поза створення українського Відділу пропаганди IV, в якому працювали українські журналісти й пропагандисти (Г. Которович, Б. Кравців, К. Дацько й ін.) і видавали для українських вояків і полонених газети «Нова Доба» й «Український Доброволець». Цей відділ опрацював також план створення УВВ з вояків східних батальйонів і сотень «Хіві», який не міг бути здійснений, бо в середині 1943 року Гітлер, роздратований аферою генерала Власова («Смоленський маніфест») і переходом деяких східних батальйонів на бік Червоної Армії, наказав розпустити значну кількість східних батальйонів, а решту перекинути на Західний фронт. З утворенням Української Національної Армії всі доти існуючі загони УВВ мали ввійти до її складу.

Наприкінці війни генерал Е. Кістрінґ заявив, що 220 000 українців боролися на боці німецької армії проти СРСР. Мабуть, у це число було зараховано всіх українців у німецьких мундирах, а не тільки УВВ, в якому було не більше 75 000 старшин і вояків.

Посилання[ред.ред. код]

Література[ред.ред. код]