Українське Визвольне Військо

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.

Українське Визвольне Військо
Роки існування	1943 - 15 квітня 1945
Належність	Третій Рейх
Збройні сили	Вермахт
Вид Збройних сил	Сухопутні війська
Роль	Піхота
Війни/битви	Друга Світова Війна
Командири
Визначні командири	Михайло Омельянович-Павленко Павло Шандрук

Українське Визвольне Військо (УВВ) — назва добровільних формацій, створених з полонених радянської армії української національності в німецькій армії.

Уперше такі загони було створено на терені дій 6-ї німецької армії на Харківщині та Сумщині, але їх узимку 1941 розігнали команди німецької політичної поліції (СД). У Донбасі, на території дій німецького гірського корпусу, з українців полонених були створені перші сотні Хіві (від нім. Hilfswillige — добровольців). У грудні 1941 Адольф Гітлер заборонив формувати загони з радянських військовополонених. За винятком таких легіонів: туркестанського, північно-кавказького, грузинського, вірменського, а згодом також волзько-татарського й кримсько-татарського. Проте відділ Верховного командування німецької армії, який відав військовими формуваннями створеними на окупованих територіях, 1942 року без відома Гітлера утворив близько 300 тисяч так званих "східніх батальйонів", серед яких налічувалося 74 українських.

Деякі з цих батальйонів мали тривку організацію, а один з них (ім. Богуна), було перекинено зі Східного фронту до Франції, де він перейшов на бік французів. По закінченні війни, у відповідь на вимоги СРСР видати їх, французький уряд уможливив старшинам і воякам куреня продовжувати службу в Іноземному легіоні. На загал німецькі плани створення УВВ не могли вийти поза створення українського Відділу пропаганди IV, в якому працювали українські журналісти й пропагандисти (Г. Которович, Б. Кравців, К. Дацько й ін.) і видавали для українських вояків і полонених газети "Нова Доба" й "Український Доброволець". Цей відділ опрацював також план створення УВВ з вояків східних батальйонів і сотень "Хіві", який не міг бути здійснений, бо в середині 1943 року Гітлер, роздратований аферою генерала Власова («Смоленський маніфест») і переходом деяких східних батальйонів на бік Червоної Армії, наказав розпустити значну кількість східних батальйонів, а решту перекинути на Західний фронт. З утворенням Української Національної Армії всі доти існуючі загони УВВ мали ввійти до її складу.

Наприкінці війни генерал Е. Кістрінґ заявив, що 220 000 українців боролися на боці німецької армії проти СРСР. Мабуть, у це число було зараховано всіх українців у німецьких мундирах, а не тільки УВВ, в якому було не більше 75 000 старшин і вояків.

[ред.] Література

• Енциклопедія українознавства (у 10 томах) / Головний редактор Володимир Кубійович. — Париж, Нью-Йорк: «Молоде Життя», 1954—1989.(укр.)
• Небелюк М. Під чужими прапорами. Париж 1947; Thorwald U. Wen sie verderben wollen. Штутґарт 1952; Anders W. Hitler's Defeat in Russia. Чикаго 1953; Л у ц ь Горобець С. Курінь ім. Івана Богуна. Газ. Шлях Перемоги. Мюнхен 1967, чч. 6 — 39.

п • о • р Українські військові формування за часів Другої Світової Війни
Визвольний рух	Поліська Січ • УПА • УНС • БУСА
Третій Рейх	ДУН (Нахтіґаль, Роланд) • УВВ • Дивізія «Галичина» • УНА
СРСР	Партизани • Червона армія (4,5-7 мільйонів українців)

Це незавершена стаття з військової справи. Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її.

Це незавершена стаття про Другу світову війну. Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її.