Українсько-російські відносини

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.

Перейти до: навігація, пошук
 Цю статтю чи розділ слід переписати.
Ви можете запропонувати необхідні зміни, на сторінці обговорення.
Частина інформації у цій статті або секції не була перевірена і може бути ненадійною. Вона має бути перевірена на неточності та змінена за необхідністю з цитуванням джерел.

Російська Федерація — держава-сусід України, кордон із якою проходить на північному сході та сході країни. Відносини із нею мають стратегічне значення [1][2] для України і значною мірою визначають її зовнішню, а часом і внутрішню політику.

Зміст

[ред.] Відносини між державами

З часу розпаду Радянського Союзу відносини між двома країнами часто були складними і наразі перебувають у напруженні.[Джерело?] Це обумовлювалося залишками радянського (читай імперського) мислення з боку провладних сил[Джерело?] в Росії, які розглядають Україну, як регіон свого впливу.

Відносини двох держав за президентства Леоніда Кучми були найбільш сприятливими і певною мірою добросусідськими.[Джерело?] Певний час урядам двох країн вдавалося домовлятися із деяких важливих питань двосторонніх відносин: зокрема був розділений Чорноморський флот, означений державний кордон і укладений Великий договір 1997 р., за яким Росія відмовилася від територіальних претензій і визнала існуючі кордони України.

Найгострішим із суперечливих питань останнього часу стало протистояння в районі півострова Тузла (Крим). Також від часу демократичних виборів Україна занепокоєна[Джерело?] висловлюваннями і діями деяких російських політиків у питаннях Криму, російської мови в Україні визнання Голодомору.

Значне погіршення російсько-українських відносин відбулося підчас і особливо після Помаранчевої революції 2004 р.[Джерело?] Офіційна Москва не тільки втручалася в президентські перегони восени 2004 р.[3], але й розцінила перемогу демократичних сил, як виклик її впливу на терени України. Це знайшло своє продовження у відвертій пропагандистській війні особливо під час газової кризи 2005 р. З того часу за різних урядів України, стосунки між двома державами залишалися напруженими, зокрема стосовно постачання російських енергоносіїв через територію України та, визнання Голодомору 33-го року геноцидом, можливого вступу України до НАТО та статусу російської мови в Україні[Джерело?]. Основним невдоволенням української сторони залишається дуже часте втручання Росії у внутрішні справи України, підтримка анти-українських сил та організацій як в Україні так і безпосередньо в Росії.[Джерело?]

Незважаючи на складні міждержавні відносини, на неформальному рівні стосунки між українцями і росіянами залишаються здебільшого позитивними та добросусідськими.

[ред.] Питання російської мови в Україні

Докладніше у статті: Російська мова в Україні

Росія офіційно веде міжнародну політику з пропаганди, впровадженню та підтримці російської мови за межами своїх кордонів. Цими питаннями займається російський центр міжнародного наукового та культурного співробітництва при МІС Росії[4].

В 2007 році було прийнято рішення збільшити кількість осередків російских центрів на території України, оскільки країни колишнього соцтабору в цілому рахуються пріоритетними для РФ [5]. Зокрема, згідно планам федеральної цільової програми «Російська мова на 2006—2010 роки» доля осіб, які володіють російською мовою в країнах СНД буде 40 %. На сьогодні таких 20 % — тобто, людей, які вільно розмовляють російською мовою повинно збільшитись в два рази. В основному завдяки пропаганді і оплаченому десанту в зазначені країни учителів російської мови і літератури. На Україну, в цьому розумінні покладаються особливі надії — очікується, що рано чи пізно російська мова стане тут державною. [6]

Російська Федерація також підтримує мережу організацій, які опікуються зв'язками з етнічними росіянами поза межами Росії. В свою чергу офіційний Київ висловлював своє занепокоєння діяльністю таких установ як Інститут країн СНД[Джерело?], чий голова Костянтин Затулін був визнаний персоною нон-грата за втручання у внутрішні справи України і заклики до порушення територіальної цілісності країни. Втручання Росії в мовне питання та внутрішню політику в Україні викликає невдоволення як офіційної влади в Україні, так і значної частини населення України.

[ред.] Питання Голодомору

Україна закликає ООН визнати Голодомор 1932-33 років геноцидом українців [7]. Офіційна влада Росії неодноразово висловлювала свою незгоду з таким формулюванням трагедії 33-го року. Багато політиків і науковців підтримує точку зору Москви, яка заперечує кваліфікацію Голодомору 1932—1933 років як власне геноциду так і його спрямованомті саме проти українців[8]. Учасникам перемов з обох боків не вдалося досягти розуміння між державами в цьому питанні.

[ред.] Питання НАТО

На вищих урядових рівнях різні уряди України проголошували свій намір поступово інтегруватися в європейські структури, в тому числі і в НАТО[Джерело?]. Це викликало різке негативне відношення офіційної Росії. Співробітництво України з НАТО та навіть навчання з цією організацією піддавалися критиці як зовні так і зсередини через проросійські організації України. Влітку 2006 р. за підтримки деяких російських політиків відбулося протистояння між протестуючими і контингентом НАТО у навчаннях Сі Бриз 2006 в Євпаторії. Це призвело до погіршення стосунків між двома державами і заборони в'їзду до України декільком російським політикам.

Під час самміту країн-членів НАТО 2-4 квітня 2008 року в Бухаресті(Румунія) президент Россії Володимир Путін у приватній розмові з президентом США заявив: «Ти ж розумієш, Джордже, що Україна — це навіть не держава! Що таке Україна? Частина її територій — це Східна Європа, а частина, і значна, подарована нами!»[9][10].

[ред.] Прогнозні оцінки закордонних політологів розвитку українсько-російських стосунків у ХХІ ст.

Див. Політологічні прогнози розвитку українсько-російських стосунків у ХХІ ст.

Результат аналізу поглядів закордонних політологів (див. основну статтю) приводить до висновку, що багатовекторна політика України, наявність надто великої кількості її стратегічних партнерів, кризові явища всередині держави не дозволяють Україні в найближчий час реально одержати статус країни з євроатлантичною належністю. Однак поступ до ліберальної демократії, плюралізму й відкритості в політиці, незважаючи на всі бар'єри, продовжується як у Росії, так і в Україні. Вирішальними для долі цих країн можуть бути подальші роки — не раніше 2010—2015, коли в обох державах, напевне, зникнуть залишки авторитарних тенденцій, зміцніють інститути громадянського суспільства, включаючи партійні організми.

[ред.] Джерела

  1. ↑ Зовнішньополітичні контакти (Із зустрічі Президента РФ з Прем'єр-міністром Україн, 9 жовтня 2007 року)(рос.)
  2. ↑ Кіевскій Телеграфъ: Україно-російські відносини конкретнішають (13-20 липня 2003 р., №24)
  3. ↑ Депутат Держдуми: У Кремлі зрозуміли, що грубе втручання в українські вибори нікому не на користь
  4. ↑ Указ Президента Російської Федерації про російській центр міжнародного наукового та культурного співробітництва при МІС Росії (рос.)
  5. ↑ Інтерв'ю "Незалежній газеті" з приводу 80ти ліття РосЗарубЦентра (рос.)
  6. ↑ Московський журнал "Велике місто" - Прогнози на майбутнє (рос.)
  7. ↑ Радіо Свобода. Українські новини.
  8. ↑ Радіо Свобода. Чи захищає Україна свою національну пам’ять?
  9. ↑ «Блок НАТО разошелся на блокпакеты», Коммерсантъ.
  10. ↑ «Лавров подтверждает слова Путина «Украина - это даже не государство»», УНІАН.

[ред.] Див. також

[ред.] Зовнішні посилання




Політика Це незавершена стаття з політики.
Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її.


п • о • р
Міжнародні відносини України
Двосторонні відносини
Багатосторонні відносини
Отримано з http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A3%D0%BA%D1%80%D0%B0%D1%97%D0%BD%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%BE-%D1%80%D0%BE%D1%81%D1%96%D0%B9%D1%81%D1%8C%D0%BA%D1%96_%D0%B2%D1%96%D0%B4%D0%BD%D0%BE%D1%81%D0%B8%D0%BD%D0%B8
Особисті інструменти
Іншими мовами