Українці Аргентини

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Ця стаття є частиною серії статей про народ
Українці
Lesser Coat of Arms of Ukraine.svg

Культура
АрхітектураКухняКіно
ЛітератураМодаМузика
Народне мистецтво
Образотворче мистецтво
СпортТеатрТанці

Українська діаспора
АвстраліяАвстріяАргентинаБельгія
БолгаріяБоснія і ГерцеговинаБразилія
БілорусьВеликобританіяВірменія
ГреціяГрузіяІспаніяІталіяКазахстан
КанадаКиргизстанКитайЛитва
ЛатвіяМолдоваНімеччинаПарагвай
ПольщаПортугаліяРумуніяРосія
СербіяСловаччинаСШАУгорщина
УругвайФранціяХорватіяЧехія

Етнографічні групи українців
БойкиВолиняниГаличаниГуцули
КубанціЛемкиЛитвиниНаддніпрянці
ОполяниПінчукиПодоляниПокутяни
ПоліщукиРусиниСіверяниСлобожани

Українська міфологія
Релігія
Православ'я: УАПЦУПЦ-КПУПЦ (МП)
Католицизм: РКЦУГКЦ
ПротестантизмІсламЮдаїзм
Атеїзм

Мова
Українська та її діалекти

Інші статті
УкраїнаЗнамениті українціІсторія
Всесвітні форуми українцівГолодомори
Етнокультурні регіониРозселення
Етногенез українцівУкраїнські меценати

В Аргентині проживає до 300 тисяч етнічних українців[1]. Основна частина етнічних українців мешкає у столиці і провінції Буенос-Айрес (більше 100 тис.) та провінції Місьйонес (близько 130 тис.). Місцями компактного проживання є також провінції Чако (30 тис.), Кордова (15 тис.), Мендоса (10 тис.), Формоса (6 тис.), Ріо-Неґро (3 тис.) та Коррієнтес (3 тис.)[2].

З падінням залізної завіси уряд Аргентини почав запрошувати українців на виїзд в Аргентину. Сучасна еміграція зосереджена в районі Великого Буенос-Айреса.

Історія[ред.ред. код]

В еміграційному русі українців до Аргентини можна виокремити чотири періоди (хвилі): перший — з 1897 року до 1914 року, другий — з 1922 до 1939 року, третій — з 1946 до 1951 року і четвертий з 1993 р[3].

Еміграція українців в Аргентину почалася з кінця XIX ст. 19041905 з Бразилії в Аргентину переселилося близько 5 тис. вихідців з Чернігівщини. Особливо великий потік емігрантів з Західної України був 19241932. Українці селилися в основному на пустуючих лісистих землях двох північних провінцій — Місьйонес і Чако, де вони складали більшість сільського населення. Основне заняття українців у провінції Чако було вирощування бавовнику, в Місьйонес — тютюну і чаю. В провінції Мендоса, де українці також поселялись компактною групою, вони займалися виноградарством, садівництвом, городництвом. Багато українських сімей в степових провінціях Аргентини займалися хліборобством. Досить велика група українців почала працювати на промислових підприємствах Буенос-Айреса та його передмість.

Під час другої еміграційної хвилі у кінці XIX ст., більшість новоприбулих осіла в Буенос-Айресі та околицях столиці, решта подалася вглиб країни на сільськогосподарські поселення. Емігранти, які приїхали до Аргентини в 1945—1950 роках — це, в основному, особи, які були насильно вивезені на роботи до Німеччини під час окупації України, а також вояки УПА, бійці дивізії СС «Галичина», котрі боролися проти сталінського режиму. Аргентинська Республіка була однією з перших держав, які визнали Українську Народну Республіку. Це сталося 5 лютого 1921 року.

Сучасність[ред.ред. код]

Українці у м. Обера (Місьйонес)

5 грудня 1991 р. Президент Аргентини Менем прийняв делегацію аргентинських українців і показав документ, відповідно до якого Аргентина визнала Україну як незалежну державу.

Нині в Аргентині налічується понад 300 тисяч українців. Вони переважно розселені в північних провінціях — у столиці та провінціях Буенос-Айрес, Місьйонес, Чако, Мендоса, Формоса, Кордова, Ріо-Негро і займаються головним чином землеробством. Мають хорошу репутацію за працьовитість, спокійну вдачу, пісенність і толерантність. Хоча вони вже є громадянами іншої країни, мають достаток, гроші, більшість з них ніколи не бувала на землі своїх предків, всі вони з одержимістю і святістю вболівають за майбутнє України. На півночі Аргентини і в прилеглих до неї південних районах Бразилії, а також у Парагваї та Уругваї українці та громадяни українського походження проживають компактними групами, що зближує їх, сповільнює процес асиміляції.

Згідно з даними Національного управління міграції Аргентини, протягом 1993 — 2003 рр. до Аргентини прибуло близько 25 тис. українців[4].

Українські громадські організації Аргентини[ред.ред. код]

  1. Українська Центральна Репрезентація — створена 1947 року, об'єднує понад 30 товариств української діаспори;
  2. Українське культурне товариство «Просвіта»;
  3. Українське товариство «Відродження»;
  4. Союз українок Аргентини;
  5. «Пласт» Організація української молоді в Аргентині;
  6. Фундація ім. Тараса Шевченка, яка доглядає за спорудженими в Аргентині пам'ятниками Кобзарю, а також Українським цвинтарем у м. Монте-Гранде
  7. Аргентинсько-українська асоціація випускників вищих навчальних закладів
  8. Спілка української молоді
  9. Культурний центр «Аврора» (м. Мар-дель-Плата)
  10. громадська асоціація «Оранта», створена 2006 року

При організаціях української діаспори діють близько 20 танцювальних та хорових творчих колективів, найпопулярнішими серед яких є ансамблі танцю «Просвіта», «Весна», «Київ» (УКТ «Просвіта»), «Журавлі» (УТ «Відродження»), Хор «Карпати» та Капела бандуристів ім. Т. Шевченка. Асоційованим членом УЦР є Аргентинсько-українська торговельно-промислова палата, до складу якої входять дрібні підприємці українського походження.

В Аргентині представлені Українська Автокефальна Православна Церква (церква Святої Покрови в м. Буенос-Айрес) та Єпархія Пресвятої Богородиці Покрови Української Католицької Церкви (підпорядковується УГКЦ; має Кафедральний собор Пресвятої Діви Марії в м. Буенос-Айрес, 18 церков та 36 каплиць; нараховує близько 150 тис. прихожан; видає двомовну періодичну газету «Голос Української церкви»), а також осередок Українського євангельсько-баптистського об'єднання в Південній Америці.

При центральних відділеннях і філіях Українського культурного товариства «Просвіта» та Українського товариства «Відродження», а також при Українській Греко-Католицькій Церкві в столиці та провінції Буенос-Айрес діють суботні школи, де вивчається українська мова і низка українознавчих дисциплін. Також курси мови викладаються при Національному Університеті провінції Місьйонес, Українському культурному товаристві 27-го серпня (Посадас), Почесних консульствах України в провінціях Місьйонес і Чако, в Національному Північно-східному Університеті (Ресістенсія) та його філіях. Випускникам кафедри перекладачів іноземних мов Національного Університету Буенос-Айреса надана можливість за бажанням отримати диплом перекладача з української мови. У 2007 році на базі філії у м. Буенос-Айрес Українського католицького університету св. Климентія Папи, який припинив своє існування, було створено Інститут української культури та освіти ім. Патріарха Йосипа Сліпого, який є філією Львівського українського католицького університету.

Визначні представники української громади[ред.ред. код]

  • Еухеніо Бладіміро Юзва — засновник Інституту радіо-діагностики та одонтології в місті Ла-Плата, колишній мер міста Беріссо, Голова Української Центральної Репрезентації в Аргентинській Республіці.
  • Густаво Гробокопатель — президент Групи «Лос Гробо», яка є власником 130 тис. гектарів орних земель в Аргентині, Уругваї та Парагваї, одного з лідерів аграрного виробництва зернових культур в Аргентині.
  • Рамон Гренюк — засновник та власник компанії «HREÑUK S.A.», одного з найбільших в Аргентині виробників та експортерів чаю та мате.
  • Дієго Муруняк — Почесний консул України у провінції Місьйонес, засновник і президент компанії «Кооператіва Табакалера де Місьйонес» (найбільший в країні експортер тютюну та цитрусових), власник підприємства-розсадника фруктових та декоративних рослин, плантацій чаю мате, тютюну, цитрусових та лісонасаджень.
  • Хорхе Нестор — член Ради директорів компанії «СІМА СА» (виробник і експортер чаю, мате та сільськогосподарської продукції), засновник і віце-президент Асоціації виробників тютюну провінції Місьйонес, голова Аргентинсько-української торговельно-промислової палати, обіймав різні державні посади в уряді провінції Місьйонес.
  • Еліас Андрухович — власник великого готельного комплексу «Кабаньяс дель Парке» у м. Обера (Місьйонес).
  • Оскар Пабло Дудик — член Палати депутатів провінції Чако, етнічний українець.
  • Оскар Коровайчук — підприємець у галузі сільського господарства та співзасновник низки компаній, які спеціалізуються на виробництві та пакуванні фруктових соків, концентратів і мінеральних вод, Почесний консул України у провінціях Чако і Формоса.
  • Петро Лилик — етнічний українець, нейрохірург, засновник та директор Інституту внутрішньосудинної нейрохірургії та інтервенційної радіології «ENERI» в м. Буенос-Айрес. Розроблені ним технології діагностики і методика лікування є унікальними в Латинській Америці.
  • Чанґо Спасюк — широковідомий як в Аргентині, так і за кордоном акордеоніст-віртуоз, композитор, автор і ведучий просвітницько-музичної передачі на одному з загальнонаціональних аргентинських телеканалів.

Авторитетними у місцевих письменницьких колах є історик Михайло Василик та поет і перекладач Леонід Голоцван. М. Василик є автором чисельних публікацій про Україну, зокрема, книг «Історія України», «Пострадянська економіка», «Українська імміграція в Аргентину». Л. Голоцван — автор збірки поезій Т. Шевченка «Кобзар», яка вперше була видана в Україні іспанською мовою («Всесвіт», 2003 р.), «Антології української поезії», підручника з граматики української мови, збірки «Україна — пам'ять тисячолітнього народу», перекладів обраних творів І. Франка, П. Тичини, В. Стуса та ін.

Авторитетними релігійними діячами-українцями в Аргентині є Єпарх Української Католицької Церкви візантійсько-українського обряду в Аргентині Михайло Микицей, Єпископ-помічник Святослав Шевчук і канцлер Єпархії Пресвятої Богородиці Покрови отець Луїс Глинка, які проводять значну роботу по активізації діяльності етнічних українців в Аргентині, задоволенню їх культурно-мовних потреб, наданню допомоги під проводом церкви представникам «четвертої» хвилі української еміграції.[5]

Посилання[ред.ред. код]

Nuvola apps kaboodle.svg Зовнішні відеофайли
Nuvola apps kaboodle.svg Телепередача "Наші в Аргентині"(укр.)(рос.)

Див. також[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]