Улоф Рудбек (старший)
| Улоф Рудбек (старший) | |
| Olof Rudbeck d.ä. | |
.jpg) |
|
| Портрет роботи М. Мійтенса (старшого), 1696 | |
| Народився | 13 вересня 1630 Вестерос, Швеція |
|---|---|
| Помер | 12 грудня 1702 (72 роки) Уппсала, Швеція |
| Громадянство |  Швеція |
| Галузь наукових інтересів | анатомія, ботаніка, атлантологія |
| Заклад | Уппсальський університет Лейденський університет |
| Alma mater | Уппсальський університет |
| Відомий завдяки: | дослідженням в анатомії та атлантології, твору «Атлантика» |
Улоф Йоханн Рудбек (старший) (швед. Olof Johannis Rudbeck d.ä., (*13 вересня 1630, Вестерос, Швеція — †12 грудня 1702, Уппсала, Швеція) — шведський науковець — анатом, ботанік і атлантолог, також вивчав і викладав математику, фізику і музику[1][2].
Зміст |
Біографія [ред.]
Улоф Рудбек народився 13 вересня 1630 року в місті Вестерос.
Він здобув освіту в Уппсальському і Лейденському університетах[3].
У 1653 році зробив відкриття лімфатичних судин; був доцентом ботаніки в Уппсальському університеті, де заснував ботанічний сад, який згодом, завдяки Ліннею, набув великого значення; потім був професором анатомії і ректором університету.
Рудбек склав велику працю по ботаніці з малюнками, гравіруванням на дереві, для чого він виготовив 11 000 малюнків рослин; у 1701 році була видана друга частина цієї праці під заголовком Campi Elysii liber secundus; екземпляри першої частини, крім двох, згоріли в 1702 році і лише в 1863 році з'явилося нове видання цієї частини, в кількості 20 екземплярів.
Крім того, Рудбек написав:Hortus botanicus (Упсала, 1685 (лат.)) і Atland eller Manheim, Atlantica sive Manheim, vera Japheti posterorum sedes et partia (Упсала, 1675-1698, 3 т. (лат.)), в якому Рудбек намагався довести, що Швеція - це Атлантида Платона.
Син Рудбека, Улоф Рудбек (молодший) (1660-1740), також був відомим вченим, медиком і природодослідником, професором Уппсальського університету. Іншим відомим нащадком дослідника був Альфред Нобель.
Дослідження в анатомії [ред.]
Рудбек був одним з перших учених, що вивчали лімфатичні вузли. У Швеції він вважається першовідкривачем лімфатичної системи людини, оскільки навесні 1652 року представив свої результати при дворі королеви Христини. Однак він не опублікував їх до кінця 1653 року, і тим самим датчанин Томас Бартолін випередив його, опублікувавши аналогічне дослідження раніше[4]. Дослідження лімфатичної системи приблизно в цей же час також проводились Гаспаро Аселлі і Жаном Пеке.
Дослідження Рудбека були підтримані королевою. В одному з будинків університету, Густавіанумі, він побудував купол, в якому розмістив анатомічний театр. У театрі проводилися заняття зі студентами. Купол досі існує і відноситься до найбільш відомих визначних пам'яток Уппсали.
Дослідження в атлантологіі [ред.]
Рудбек широко відомий своїм твором «Атлантика» (Atland eller Manheim, Atlantica sive Manheim, vera Japheti posterorum sedes et partia, Уппсала, 1675-1698, 3 т. (лат.)), в якому ототожнює стародавню готську (тобто шведську в його інтерпретації) державу з міфічною Атлантидою, описаною Платоном як зниклу стародавню державу з ідеальним суспільним устроєм. Розвиваючи цю ідею, Рудбек прийшов до висновку про те, що Швеція - колиска людства[2].
Ректор університету [ред.]
У 1662 році Рудбек був призначений ректором Уппсальського університету. Хоча його сангвінічний темперамент і самовпевненість не завжди дозволяли йому приймати правильні рішення, він, безсумнівно, увійшов в історію як один з найвидатніших ректорів університету. Впродовж 30 років, завдяки прихильності канцлера Делагарді, він фактично одноосібно керував університетом. З його ім'ям пов'язаний період будівництва в 1660-і роки. При ньому були побудовані багато нині існуючих будівель. На місці колишньої кафедри Уппсальского католицького архієпископа він особисто спланував будівництво університетського кампусу, описане в третій частині «Атлантики». Через річку був перекинутий підвісний міст, який перебував там же, де і сучасний міст. До заслуг Рудбека слід віднести і те, що в 1669 році Делагарді передав у дар університету свою колекцію рукописів, що включає Молодшу Едду і переклад Вульфіли Євангелія готською мовою.
У 1702 році під час пожежі в Уппсалі Рудбек проявив самовідданість, рятуючи університетську бібліотеку та цінні колекції[2].
Карл Лінней на честь Улофа Рудбека (старшого) і його сина Улофа Рудбека (молодшого) дав назву Рудбекія (Rudbeckia) роду південноамериканських трав, що красиво цвітуть.
Примітки [ред.]
 |
ВікіСховище має мультимедійні дані за темою: Улоф Рудбек (старший) |
- ↑ Рудбек, Олаф // Енциклопедичний словник Брокгауза і Єфрона: У 86 томах (82 т. і 4 дод.). — СПб.: 1890—1907. (Перевірено 15 січня 2011)
- ↑ а б в Мелетинский Е. М. Шведская литература [XVII в.] // История всемирной литературы: В 9 томах / АН СССР; Ин-т мировой лит. им. А. М. Горького. — М.: Наука, 1983.
- ↑ Rudbeck, Olof — Historiographus
- ↑ Eriksson, G. (2004). Svensk medicinhistorisk tidskrift, 2004;8 (1):39-44. (швед.)
Література [ред.]
- Esberg. Laudatio funebris Olai Rudbeckii patris (Уппсала, 1703)(лат.).
