Ультрамарин

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Натуральний синій ультрамарин
Синтетичний синій ультрамарин

Ультрамарин – синя фарба, складна хімічна сполука, алюмосилікат натрію, який містить сірку.

Добувають нагріванням суміші каоліну, сірки, соди і вугілля з невеликою кількістю цукру. Природний ультрамарин був відомий ще задовго до нашої ери, він являє собою мінерал лазурит або ляпіс-лазурит такого складу: Na8Al6Si6S4O24. Пізніше розроблено способи добування штучного ультрамарину, який за своїм складом і якістю не поступається перед природним. Ультрамарин – порошок синього кольору, нерозчинний у воді та органічних розчинниках, стійкий проти дії лугів і світла. Розчини кислот руйнують ультрамарин.

Отримання[ред.ред. код]

Процес виробництва ультрамарину здійснюється термічним способом у дві стадії. Тонкоподрібнену шихту, що складається з алюмосиліката - каоліну, аморфного діоксиду кремнію (інфузорної землі), соди, сірки, коксу або пеку (бітуму), Брикетують і піддають відновному випалу без доступу повітря.

Спочатку при температурі 450 °С утворюються полісульфід і видаляється вода, потім при 780 - 800 °С виходить проміжний продукт - зелений ультрамарин.

На другій стадії окислювального випалення при доступі повітря і температурі 450 °С відбувається перетворення зеленого ультрамарину в синій і видалення надлишку сірки.

Випал шихти проводиться послідовно в двох обертових печах безперервної дії. Обпалений напівфабрикат піддається мокрому розмелу, промивці від водорозчинних солей, гідросепарації і сушінню.

Застосування[ред.ред. код]

Цінність ультрамарину пов'язана з інтенсивністю його кольору. Застосовують ультрамарин для усунення жовтого забарвлення у білих продуктах і матеріалах (цукор, папір, білі тканини, пігменти тощо) для виготовлення художніх фарб, емалей, для забарвлення лінолеуму, гуми, шпалер, цементних плиток та ін.

Джерела[ред.ред. код]

  • Ермилов П. И., Индейкин Е. А., Толмачев И. А., Пигменты и пигментированные лакокрасочные материалы. — Л. Химия, 1987
  • Беленький Е. Ф., Рискин И. В. Химия и технология пигментов. Л., Химия, 1974
  • Гончаров А. І., Корнілов М. Ю. Довідник з хімії. — К.: Вища школа, 1974. — 304 с.