Уреаплазмоз
Уреаплазмоз — захворювання, що його викликають мікроорганізми Ureaplasma urealyticum (уреаплазма уреалітікум), які належать до грам-негативних мікробів, позбавлених клітинної стінки.
В організм людини інфекція може потрапити при народженні від хворої матері: мікроби можуть потрапляти в статеві шляхи дитини під час пологів та зберігатися там все життя, перебуваючи в неактивному стані. Так, при обстеженні дітей колонізацію піхви уреаплазмами виявляють у 5 %.
Звичайно передача відбувається при статевому контакті.
Уреаплазми можуть роками жити в організмі, не викликаючи жодної симптоматики і не приводячи до захворювання. Безсимптомне носійство уреаплазми є поширеним та виявляється приблизно у 70 % сексуально-активних жінок та чоловіків. Захворювання починається, коли концентрація мікроорганізмів перевищує певний поріг.
Світова спільнота не сприймає урєоплазмоз як окреме захворювання, натоміть Ureaplasma urealyticum пов'язують з низкою хвороб у людей, у тому числі це неспецифічний уретрит, безплідність, хоріоамніоніт, мертвонародження, передчасні пологи, і в перинатальний період пневмонія, бронхолегенева дисплазія[1] та менінгіт.
Однак, враховуючи відносно низьку патогенність мікроорганізму його роль в деяких з цих захворювань залишається суперечливим.
1986 року Комітет експертів Всесвітньої організації охорони здоров'я вніс U.urealyticum в класифікацію збудників хвороб, що передаються статевим шляхом. Однак уреаплазмоз не був внесений в Міжнародну класифікацію хвороб 9-ої редакції і не був внесений в наступну Міжнародну класифікацію хвороб 10-ої редакції 1998 року.
U. urealyticum було відзначено як одну з інфекційних причин стерильної піурії.[2]
Лікування уреаплазмозу [ред.]
Для лікування уреаплазмозу препаратами першої лінії є антибіотики-макроліди, можливе також застосування препаратів класу фторхінолонів. Останнім часом уреаплазма нерідко проявляє стійкість до препарату тетрациклінового ряду Доксицикліну, який широко використовували в минулому.
Азитроміцин використовуть у 5-денний курс, а не у вигляді разової дози, на відміну від лікування хламідіозу[3], Стрептоміцин є альтернативою, але менш популярною, оскільки треба робити ін'єкції. Пеніциліни неефективні — U. urealyticum не має клітинної стінки[4], на яку діють ці препарати.[5]
Лікування уреаплазмозу повинне проводитися виключно лікарем після встановлення точного діагнозу.
Джерела [ред.]
- ↑ Kafetzis DA, Skevaki CL, Skouteri V, et al Maternal genital colonization with Ureaplasma urealyticum promotes preterm delivery: association of the respiratory colonization of premature infants with chronic lung disease and increased mortality // Clin. Infect. Dis.. — Т. 39. — (October 2004) (8) С. 1113–22. DOI:10.1086/424505. PMID .
- ↑ Dieter RS Sterile pyuria: a differential diagnosis // Compr Ther. — Т. 26. — (2000) (3) С. 150–2. DOI:10.1007/s12019-000-0001-1. PMID .
- ↑ http://www.thesticlinic.com/ureaplasma-urealyticum.aspx
- ↑ http://www.ncbi.nlm.nih.gov/pmc/articles/PMC3128564/
- ↑ http://www.elmhurst.edu/~chm/vchembook/652penicillin.html
