Урумська мова

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Урумська мова
Урум тыль
Носії мови в: Україна Україна, Греція Греція
Кількість мовців: ~ 45 000
Класифікація: Алтайські мови

 Тюркські мови
  Кипчацькі мови та Огузькі мови
   Урумська мова

Коди мови
ISO/DIS 639-3 uum

Уру́мська мо́ва — тюркська мова греків Приазов'я.

Сучасне професійне дослідження урумської мови було розпочато в 50-х роках 20 століття викладачами і студентами кафедри тюркської філології Ленінградського державного університету. Значний внесок у вивчення урумської мови вніс Олександр Гаркавець, який видав урумський словник. Наприкінці минулого століття почали друкуватися урумською мовою письменники Валерій Кіор і Віктор Борота. Існував також факультатив з вивчення урумської мови у селищі Старий Крим, який вів Валерій Кіор[1].

Мовна палітра грецького населення Приазов'я[ред.ред. код]

Грецьке населення Приазов'я поділяється в лінгвістичному відношенні на урумів-тюркофонів та румеїв-еллінофонів. Щодо греків-тюркофонів, то урумська мова Північного Приазов'я об'єднує чотири діалекти, які відображають складні етноісторичні процеси. Їхня класифікація, у залежності від впливу різних мовних елементів, виглядає таким чином: кипчацько-половецькі говори розповсюджені у селах Велика Новосілка, Старобешеве, Мангуш; кипчацько-огузькі — Старомлинівка, Багатир, Улакли; огузько-кипчацькі — Гранітне, Староласпа, Комар, Старогнатівка; огузькі  Маріуполь, Старий Крим. У побутовій мові жителів кожного урумського села є свої особливості. Діалекти греків-тюркофонів зберігають лексичні релікти, тому являють інтерес для дослідників мови та етнічної історії маріупольських греків.

Сучасна урумська мова[ред.ред. код]

Сучасна урумська мова представлена серед компактного грецького населення у 29 селах Донецької області, в одному селі Запорізької області й у місті Маріуполь. За підрахунками дослідниці І. Пономарьової та згідно з Всеукраїнським переписом населення 2001 року, чисельність приазовських урумів становить близько 40 тис. осіб.

Греки-тюркофони називають себе греками, але їх давнішим ендоетнонімом є термін урум (виник на території Малої Азії, набувши поширення у Криму). Походження його пов'язане з терміном рум, який впровадили турки-мусульмани (сельджуки) для позначення жителів Османської імперії, які сповідували православ'я і спілкувалися грецькою мовою. Греки, які розмовляли тюркською мовою, набули екзоетноніму уруми. Із часом вони й самі себе почали так називати. По суті, назви урум і рум — ідентичні терміни. Грецькі дослідники вважають, що етимологія цих термінів походить від слова «Ρωμαίος» — ο κάτοικος της Βυζαντινής Αυτοκρατορίας, але з урахуванням фонетичних особливостей тюркської мови: найхарактернішими типологічними рисами тюркських мов у розділі фонетики є сингармонізм та відсутність на початку слів сонорних р, л, м, н.

На сьогодні серед урумів існують такі етноніми: урум — грек; урум алхи  грецький народ; урумнух — греки, уруми, грецьке населення; урумлар — стає греком. У 2001 році у рамках дослідження етнічного самовизначення та сучасної мовної ситуації було обстежено населення сіл Мангуш, Старий Крим, Старомлинівка (Кременівка), Гранітне (Карань). У цих селах на питання «Вкажіть вашу національність» уруми переважно записали себе греками (72%), рідше — урумами (19%) і частково (9%)  греко-татарами. На відміну від греків-еллінофонів, зазначені вище терміни розповсюджені в усіх урумських селах.

Згідно з польовими дослідженнями, свою мову уруми Приазов'я називають урум ділі (села Бешеве, Великий Янісоль, Карань, Ласпа, Старий Крим) або урум тілі (села Багатир, Старогнатівка, Карань, Комар, Улакли).

Крім фольклору, який частково перетинається з кримськотатарським та румейським, з'являється також невелика авторська література урумською мовою (наразі представлена фактично трьома поетами — це Віктор Борота, Валерій Кіор та Кирикія Хавана)[2]. В Донецьку виходить літературний альманах греків Приазов'я «Утренняя звезда» (рос.) — «Сабаты йылдыз» (урум.) — «Пирнешу астру» (румейс.).

Література[ред.ред. код]

  • О. Н. Гаркавець. Уруми Надазов'я: Історія, мова, казки, пісні, загадки, прислів'я, писемні пам'ятки. Алма-Ата, 1999.
  • С. Н. Муратов. Материалы по говорам тюркоязычных греков (урумов) Донецкой области УССР // Краткие сообщения Института народов Азии. 1963, т. 72: Языкознание, с. 178-191.
  • Ф. І. Оглух. Маріупольські греки — хто вони // Здійснення ленінської національної політики на Донбасі: Тези доповідей. Донецьк, 1990, т. 1, с. 10-11.
  • Ф. І. Оглух. Урумська говірка села Старомлинівка Донецької області // Мовознавство, 1990, № 2, с. 52-61.
  • А. Н. Гаркавец. Тюркские языки на Украине. Київ, 1988, с. 4.
  • А. Н. Гаркавец. О происхождении и классификации урумских говоров Северного Приазовья // Советская тюркология, 1981, № 2, с. 46-58.
  • О. Н. Гаркавець. Зміна традиційного порядку слів у тюркських мовах на Україні // Мовознавство, 1983, № 3, с. 41-49.
  • О. Н. Гаркавець. Розвиток дієслова в тюркських мовах на Україні. Київ: Інститут мовознавства АН УРСР, 1986.
  • О. Н. Гаркавець. Принцип становлення та розвитку урумської пісенної мови // Мовознавство, 1986, № 3, с. 55-57.
  • О. Н. Гаркавець. Проблеми виділення інфінітива в урумській мові // Мовознавство, 1981, № 3, с. 47-54.
  • О. Н. Гаркавець. Урумський словник. Алма-Ата, 2000.
  • І. Пономарьова. Історія та сучасне функціонування мови греків-тюркофонів Приазов'я // Схід (журнал), 2007, № ?, с. ?.

Примітки[ред.ред. код]

  1. Прес-служба Держкомнацрелігій - Вперше в Україні видано посібник з урумської мови — однієї з двох мов приазовських греків
  2. Див.: Александр Рыбалко. О культуре урумов (тюркоязычных греков) Приазовья // Форум наций [газета], 2006, № 1(44) (електронна версія); Донат Патрича. Не засеешь хорошими семенами, зарастёт поле бурьянами // Форум наций [газета], 2005, № 3(34) (електронна версія).