Усик Олександр Олександрович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Олександр Усик Boxing pictogram.svg
зображення
Загальна інформація
Повне ім'я Усик Олександр Олександрович
Прізвисько Кіт
Громадянство Україна Україна
Дата народження 17 січня 1987(1987-01-17) (27 років)
Місце проживання Україна Сімферополь, АР Крим, Україна[1]
Вагова категорія Перша важка вага
(«до 91 кг»).[2]
Стійка шульга
Зріст 190 см
Промоутер K2 Promotions
Тренер Джеймс Алі Башир
Нагороди
Орден «За заслуги» ІІ ступеня
Орден «За заслуги» ІІІ ступеня
Сайт a-usyk.com
Професіональна кар'єра
Перший бій 9 листопада 2013
Останній бій 14 грудня 2013
Боїв 2
Перемог 2
Перемог нокаутом 2
Поразок 0
Нічиїх 0
Аматорська кар'єра
Боїв більше 300
Спортивні медалі
Представник Україна Україна
Бокс
Олімпійські ігри
Золото Лондон 2012 до 91 кг
Чемпіонат світу з боксу
Золото 2011 Баку -91 кг
Бронза 2009 Мілан Важка вага
Чемпіонат Європи з боксу
Золото 2008 Ліверпуль -81 кг
Бронза 2006 Пловдів -75 кг

Олекса́ндр Олекса́ндрович У́сик (нар. 17 січня 1987(19870117), Сімферополь, Українська РСР, СРСР) — український професійний боксер, олімпійський чемпіон (2012), чемпіон світу 2011, чемпіон Європи в напівважкій вазі, чемпіон України, заслужений майстер спорту України.

Біографія[ред.ред. код]

Народився 17 січня 1987 в Сімферополі, АР Крим. Його батьки родом з півночі України — мати народилася в Чернігівській області, а батько родом із Сумської області. З дитинства Олександр відвідував школу сімферопольського футбольного клубу «Таврія» , але футбольна кар'єра Олександра не склалася. В 15 років почав займатися боксом.[3]

Закінчив школу № 34 в Сімферополі, в якій навчався разом зі своєю майбутньою дружиною Катериною. Закінчив Львівський державний університет фізичної культури. Аспірант Львівського державного університету фізичної культури.[4][5]

Аматорська кар'єра[ред.ред. код]

У 2006 році взяв участь у чемпіонаті Європи з боксу, дійшов до півфіналу, в якому програв росіянину Матвію Коробову у ваговій категорії до 75 кг.

Потім Усик перейшов в напівважку вагову категорію і в 2008 році завоював в Болгарії Кубок Стренджа.

У лютому 2008 року був відправлений олімпійським комітетом в Розето-дельї-Абруцці, замінивши Дениса Пояцику. Там він переміг боксерів світового класу, азербайджанця Елчана Алізалде і британця Денні Прайса.

Взяв участь в Олімпійських іграх 2008 року в Пекіні. У першому турі Олександр з легкістю переміг боксера з Китаю Юшана Нійаті (23:4), а в другому турі програв майбутньому срібному призеру, італійцеві Клементе Руссо (4:7). Після поразки на Олімпіаді, Олександр спустився в напівважку вагу і виграв в 2008 році чемпіонаті Європи, потім знову перейшов у важку вагову категорію. Взяв срібну медаль на чемпіонаті Кубка Світу 2008 року.
 У 2009 році взяв участь у чемпіонаті світу з боксу. Завоював на ньому бронзову медаль, поступившись у півфіналі росіянину Єгору Мехонцеву.

У 2011 році на чемпіонаті світу переміг росіянина Артура Бетербієва, і у фіналі боксера з Азербайджану Теймура Маммедова, завоювавши золоту медаль.

Олімпійські ігри 2012[ред.ред. код]

На Олімпійських іграх у Лондоні Олександр, який на той час уже став капітаном боксерської збірної України, був головним фаворитом. Золоту медаль виборов 11 серпня 2012 року, здобувши перемогу у фіналі над італійським боксером Клементе Руссо. Глядачам запам'ятався тим, що виходив на ринг у образі козака, а після фінального поєдинку станцював гопак.[6]

Результати поєдинків:[ред.ред. код]
Етап Суперник Рахунок
1/8 фіналу пройшов автоматично
1/4 фіналу Росія Артур Бетербиев 17:13
1/2 фіналу Болгарія Тервел Пулев 21:5
фінал Італія Клементе Руссо 14:11

Напівпрофесійна ліга[ред.ред. код]

Олександр Усик завоював усі можливі титули любительського боксу і у жовтні 2012 року, офіційно заявив про завершення аматорської кар'єри, та перехід у напівпрофесійну лігу WSB, міжнародну боксерську асоціацію під егідою AIBA. Протягом сезону 2012–2013 виступав за команду «Українські отамани». Загалом здобув 6 перемог (з них 2 достроково) та жодного разу не програв, таким чином зайняв 1 місце в індивідуальному рейтингу боксерів WSB у важкій вазі.[7]

Результати поєдинків WSB:[ред.ред. код]
Команда Суперник Спосіб Дата Місце Примітки
Велика Британія «British Lionhearts» Велика Британія Вейн Фа Перемога | WP (3:0) 11 січня 2013 Київ
Німеччина «German Eagles» Німеччина Ерік Бречлін Перемога | TKO 1 лютого 2013 Київ
Велика Британія «British Lionhearts» Велика Британія Джозеф Джойс Перемога | WP (3:0) 1 березня 2013 Лондон
Азербайджан «Azerbaijan Baku Fires» Азербайджан Магомедрасул Меджидов Перемога | WP (3:0) 22 березня 2013 Київ 1/4 фіналу
Італія «D&G Italia Thunder» Італія Маттео Модуньо Перемога | TKO 13 квітня 2013 Італія 1/2 фіналу
Казахстан «Astana Arlans» Румунія Міхай Ністор Перемога | WP (3:0) 10 травня Астана Фінал

Професійна кар'єра[ред.ред. код]

25 вересня 2013 року Олександр Усик підписав контракт з промоутерською компанією «K2 Promotions» і вже 9 листопада провів свій перший бій на професіональному ринзі у першій важкій вазі (вагова категорія «до 91 кг»). Тренером Олександра став американець Джеймс Алі Башир, який працює в команді Володимира Кличка.[8]

Таблиця боїв[ред.ред. код]

2 Перемоги (2 нокаутом, 0 за рішення суддів), 0 Поразок (0 нокаутом, 0 за рішення суддів)
Результат Рекорд Суперник Спосіб Раунд Час Дата Місце проведення Примітки
N/A N/A Німеччина Бен Нсафоа (15-9-2) 26 квітня 2014 Німеччина Оберхаузен, Німеччина
Перемога 2-0 Колумбія Епіфаніо Мендоза (34-15-1) TKO 4 (6) 14 грудня 2013 Україна ТРЦ «Термінал», Бровари, Україна Мендоса у нокдауні у 2-му і 3-му раундах
Перемога 1-0 Мексика Феліпе Ромеро[pl] (16-8) TKO 5 (6) 1:20 9 листопада 2013 Україна Палац спорту, Київ, Україна Перший професійний бій Усика

Особисте життя[ред.ред. код]

Сімейний стан: одружений, дружина — Катерина. Має двох дітей — Єлизавету та Кирила.

Вболіває за футбольний клуб «Таврія».

Має на тілі сім татуювань. Перше зробив після чемпіонат України у 2007 році. Набив воїна-спартанця на лівому плечі. Олімпійська кільця на правому передпліччі з'явилися в 2008-му після Олімпіади в Пекіні. На правому плечі тату з гербом України і образами, на лівому передпліччі — олімпійські кільця на фоні України, на лівій лопатці — Архангел, на правому та лівому біцепсі — імена дітей.

Підтримує дружні стосунки з Василем Ломаченко, Денисом Берінчиком та іншими відомими боксерами.

Нагороди[ред.ред. код]

  • Орден «За заслуги» II ст. (15 серпня 2012) — за досягнення високих спортивних результатів на ХХХ літніх Олімпійських іграх у Лондоні, виявлені самовідданість та волю до перемоги, піднесення міжнародного авторитету України[9].
  • Орден «За заслуги» III ст. (12 жовтня 2011) — за вагомий особистий внесок у розвиток вітчизняного спорту, досягнення високих результатів, зміцнення міжнародного авторитету України[10][11].
  • «Кращий спортсмен України, 2012» — за результатами опитування на сайті Sport.ua[12]

Почесні звання[ред.ред. код]

Почесний громадянин Сімферополя — з 2012 року.[13].

Примітки[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]