Установка (психологія)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук

Настано́ва (Атитюд)  — психологічний стан схильності суб'єкта до певної активності в певній ситуації. Явище відкрите німецьким психологом Л. Ланге (L. Lange, 1888); загальнопсихологічна теорія установки на основі численних експериментальних досліджень розроблена Д. Н. Узнадзе та його школою (1956). Найбільше етапи формування установки розкриті на базі поняття контрастної ілюзії. Разом з неусвідомлюваними простими установками виділяють складніші соціальні установки, ціннісні орієнтації особи і т.п Тісно пов'язана з поняттями Несвідоме і Неусвідомлюване. Термін «установка» введено до наукового обігу в соціології завдяки спільній праці американських соціологів У. Томаса і Ф. Знанецького[Джерело?] «Польський селянин в Європі та Америці» (1918–1920)

Теорія установки Узнадзе зародилася і розвивалася як теорія, що описує одну з форм неусвідомлюваної нервової діяльності. Він намагався пояснити явища сприйняття, як віддзеркалення дійсності, і поведінку живої істоти.

Див. також[ред.ред. код]

Бібліографія[ред.ред. код]

  • Florian Znaniecki, William I. Thomas. The Polish Peasant in Europe and America. 5 vols., 19l8-1920.

Посилання[ред.ред. код]