Устиянович Корнило Миколайович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Корнило Устиянович

Корни́ло Микола́йович Устияно́вич (*22 вересня 1839, Вовків, Львівщина — †22 липня 1903, Довге, Львівщина) — український маляр, представник класицизму й академізму в Галичині, письменник і публіцист.

Короткий життєпис[ред.ред. код]

Син о. Миколи Устияновича і Анни з Плешкевичів.
Навчався в ґімназіях міст Бучача та Львова. 1867 р. побував у Санкт-Перербурзі, 1872 р. у Києві. 1873-1874 років жив у с.Вікно у Володислава Федоровича (малював портрети, пейзажі), 1882-83 рр. у Львові редагував, ілюстрував сатирично-гумористичний часопис «Зеркало».[1]

Творчість[ред.ред. код]

Мистецьку освіту здобув у Віденській академії мистецтв (1858–1863). Працював у Відні, в Галичині й на Буковині. Найчисленніше виявився у церковному монументальному малярстві: ікони для понад 50 церков, 15 іконостасів, 11 стінописів, 7 декоративних картин тощо, з яких помітніші: «Христос перед Пилатом» (1880) у Відні, «Мойсей» (1887) у Преображенській церкві у Львові, «Хрещення Руси», «Володимир Великий», «Свята Ольга» у церкві с. Вістова (Калущина) та ін.

Мазепа на переправі через Дніпро. 1883. Полотно, олія. Національний музей у Львові ім. Митрополита Андрея Шептицького

Устиянович створив близько 40 портретів (зокрема, Анатоля Вахнянина, Степана Качали, Ю.Лаврівського[2]); низку картин на історичні теми («Василько Теребовельський», «Шевченко на засланні», «Літописець Нестор», «Плач Ярославни», «Козацька битва», «Семен Палій…», «Скасування панщини» та ін.); 1882–1883 редагував й ілюстрував сатирично-гумористичний журнал «Зеркало» і «Нове Зеркало» — його сатиричні ілюстрації політичного змісту високо оцінював Іван Франко.

Збереглися нечисленні пейзажі Корнила Устияновича («Дзвіниця», «Морський пейзаж», «Чорне море», «Кавказький пейзаж», «Скит Манявський», «Пейзаж з хрестом», «Захід сонця», «Ранок»), в яких, поруч з портретами, найсильніше відчутні традиції класицизму й академізму з нахилом до романтизму.

Під час студій у Відні Корнило Устиянович еволюціонував від панславізму (зародки якого виніс з дому й поглибив у Відні під впливом російського священика М. Раєвського) до активного українського патріотизму (під впливом польських митців А. Ґротґера і А. Ґротовського та письменника Юзефа Боґдана  Залеського).

Як письменник вперше виступив 1861 року з поезіями, писаними язичієм; з 1872 р., під впливом української літератури, друкував народною мовою у «Галичанині», «Слові», «Зорі», «Правді», «Ділі», «Основі» статті про галицьке мистецтво. У 1870-х pp. появилися перші його іст. поеми — «Іскоростень», «Вадим», «Святослав Хоробрий» і драми — «Ярополк», «Олег Святославич, князь Овруцький» — обидві були виставлені в театрі «Руської Бесіди» у Львові (1878 і 1883), в якому Устиянович працював деякий час сценографом. Видав свої твори під назвою «Письма Корнила Устияновича» (3 тт., 1875—77) й окремо брошуру «М. Ф. Раевскій и российскій панславизмъ. Споминки зъ пережитого и передуманого» (1884). Мистецька спадщина Устияновича зберігається переважно у Львівській галереї мистецтв.

Помер 1903 року у селі Довге на Дрогобиччині під час роботи над іконостасом.

Найяскравіше патріотичні погляди Корнила Устияновича відображені у його вірші «Заклятий Іван».

Вшанування[ред.ред. код]

У селі Вовків на території музею-садиби нині встановлено пам'ятник Корнилу Устияновичу.

Література[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]

українське мистецтво Це незавершена стаття про українського художника.
Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її.
українська література Це незавершена стаття про українського письменника.
Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її.

Примітки[ред.ред. код]

  1. Дуда І., Мельничук Б., Пиндус Б., Щербак Л. Устиянович Корнило Миколайович / Тернопільський енциклопедичний словник / редкол.: Г. Яворський та ін. — Тернопіль: видавничо-поліграфічний комбінат «Збруч», 2004–2010. — Т. 1–4. — ISBN 978-966-528-279-2. — Т. 3: П-Я. — 2008. — 708 c. с.500
  2. Дуда І., Мельничук Б., Пиндус Б., Щербак Л. Устиянович Корнило Миколайович... с.500