Устиянович Микола Леонтійович
Мико́ла Леонтійович Устияно́вич (Устіяно́вич) (*7 грудня 1811, м. Миколаїв — †3 листопада 1885, Сучава) — український письменник і громадський діяч, священик.
Зміст |
[ред.] Біографія
Походив з родини посадника міста Миколаїв на Львівщині; 1838 закінчив Львівську духовну семінарію, був парохом у селі Славсько (Стрийщина).
Був парохом м. Сучави і Чернівецьким деканом.
1848 Устиянович був одним з ініціаторів «Собору Руських Учених», виступав за єдність Галичини і Наддніпрянщини; 1861—1866 — посол до галицького сейму.
1868 один з співзасновників і очільників «Просвіти».
Деякий час Устиянович редагував «Галичо-Рускій ВЂстникъ». З 1870 жив у м. Сучаві (Буковина), де й помер.
[ред.] Літературна діяльність
1836 написав перший вірш народною мовою («Сльоза на гробі М. Гарасевича»), що й зблизило його з Маркіяном Шашкевичем; далі до 1846 майже нічого не писав, вражений кампанією проти народної мови.
Під впливом подій 1848 активізувався в літературній творчості, — писав поезії й прозові твори. У ліричних віршах Устияновича відчутні національні і соціальні мотиви, любов до гірської природи Карпат, знання фольклору.
Вірші «Верховино, світку ти наш», «Гей, браття опришки» стали народними піснями.
Етнографічні матеріали становлять основу прозових писань Устияновича: «Старий Єфрем», «Месть верховинця»; «Страсний Четвер». Останні 20 років Устиянович згасав як письменник, пишучи тоді дещо штучним язичієм.
[ред.] Твори
- Поезії. Л. 1860;
- Твори М. Устияновича і А. Могильницького. Л. 1913 (досі найповніше вид.);
- Письменники Західної України 30 — 50-их pp. XIX ст. К. 1965 (вибір кращих творів).
[ред.] Література
- Енциклопедія українознавства. У 10-х т. / Гол. ред. Володимир Кубійович. — Париж; Нью-Йорк: Молоде Життя, 1954—1989.
[ред.] Ресурси
 |
Твори цього автора перебувають у суспільному надбанні. Ви можете допомогти проекту, додавши їх у Вікіджерела. |
