Фабріціо Де Андре

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Фабріціо Де Андре
Fabrizio Cristiano De André
фотографія
Основна інформація
Повне ім'я Фабріціо Крістіано Де Андре
Дата народження 18 лютого 1940
Місце народження Генуя Італія
Дата смерті 11 січня 1999
Місце смерті Мілан Італія
Країна Італія Італія
Національність італієць
Професія співак, композитор-пісняр, кантауторе
http://www.fondazionedeandre.it/index.html

Фабріціо Крістіано Де Андре (італ. Fabrizio Cristiano De André; 18 лютого 1940, Генуя11 січня 1999 року, Мілан) — італійський автор-виконавець, поет

Біографія[ред.ред. код]

Дитинство і юність[ред.ред. код]

Фабріціо Де Андре народився в Генуї 18 лютого 1940. Батько привітав народження хлопчика, запустивши на грамофоні пластинку Джино Марінуцці "Сільський вальс". Двадцять п'ять років по тому Фабріціо Де Андре напише на ту ж мелодію свій "Вальс на честь кохання". Коли вибухнула війна, Де Андре повинні були шукати притулку на сільській фермі близько Ровіньяно д'Асті, в П'ємонті. Батько хлопчика — антифашист, слідами якого йшла поліція, — пішов у партизани. У 1945-му сім'я повернулася до Генуї. Фабріціо вчився в школі, потім у гімназії, а потім вступив на юридичний факультет університету Генуї. Але університету Фабріціо не закінчив — пішов, коли залишалося тільки шість іспитів до отримання наукового ступеня. Фабріціо давно вже захоплювався музикою. Спочатку він грав на віолончелі, потім на гітарі, брав участь у кількох місцевих джаз-оркестрах (джаз став його першою музичною любов'ю). Шлях його як автора пісень і виконавця розпочався наприкінці п'ятдесятих, під найсильнішим впливом французьких шансоньє — особливо Жоржа Брассанса (1921-1981), чиї пісні він з захопленням перекладав на італійську і виконував разом зі своїми першими творами. У 1958 Фабріціо Де Андре вперше зробив записи своїх пісень — "Nuvole Barocche" ("Хмари бароко") і "E fu la notte" ("І впала ніч").

1960-ті[ред.ред. код]

У 1962 -му він одружився на Пуні Ріньон, яка була на десять років старше за нього. У тому ж році у пари народився перший і єдиний син, який згодом пішов по стопах батька і став музикантом і автором пісень. Тепер Фабріціо пише пісні, які зробили його відомим більш широкій публіці, а потім стали його "​​класикою": "Війна П'єро", "Балада про героя", "Заповіт", "Балада про Міці", "Віа дель Кампо", "Пісня про втрачену любов", "Старе містечко", "Повернення Карла Мартелло з битви при Пуатьє" (написана разом з другом, Паоло Вілладжо), і "Пісня Марінелло". У 1968 "Марінеллі" заспівала і записала одна з славнозвісних італійських співачок — Міна Мацціні. Трохи пізніше вперше вийшов його диск — "Том перший" (1968), потім "Всі ми померли в стражданнях" і "Том другий" — обидва піднялися до вершини італійського хіт-параду.

1970-ті[ред.ред. код]

У 1970 Фабріціо Де Андре створив концептуальний альбом "Блага вість" — апокріфічна розповідь про життя Христа. Цей альбом, і особливо пісня "Євангеліє від Тітуса", в якій один з грабіжників, розіп'ятих поруч з Христом, з запалом спростовує Десять Заповідей. Фабріціо Де Андре, атеїст і анархіст за переконаннями, написав ряд пісень (наприклад, "Молитва в січні" і "Його звали Ісус"), в яких виявив близькі християнству думки, і ці пісні навіть співали в церквах — але не "Євангеліє від Титуса". У 1971-му Фабріціо зробив ще один прославлений альбом — "Ні грошам, ні любові і ні небу", — на основі книги віршів "Антологія Спуун Рівер" Едгара Лі Мастерса; диск був представлений в процесі інтерв'ю з Фернандо Піва, першим італійським перекладачем "Антології" і одним з найближчих друзів Чезаре Павезе. Ім'я Фабріціо Де Андре стало асоціюватися з серйозною літературою і поезією, і деякі з його текстів навіть перекочували в шкільні хрестоматії. 1973-го Фабріціо Де Андре робить свій найбільш політизований альбом "Історія одного службовця". На наступний рік він випускає "Пісні" — збори своїх перекладів з Жоржа Брассанса, Леонарда Коена і Боба Ділана. Туди ж увійшло кілька його власних старих пісень з 60-х. У 1975-му Фабріціо (який між тим розійшовся з Пуні і почав роман з фолк-співачкою Дорі Гецці) створив у співдружності з іншою італійської знаменитістю, Франческо Де Грегорі, альбом "Том восьмий". У цьому альбомі Де Андре пориває зі звичаєм шукати нові шляхи для своїх віршів і музики. Лірика альбому показує, який глибокий вплив сучасної поезії на його роботу. 1975-ий рік означає серйозну зміну в житті Фабріціо: він починає пам'ятну серію концертів (після першого концерту на початку 60-х він завжди відмовлявся з'являтися на публіці, за винятком пари телевізійних трансляцій ), і вирішує переїхати на острів Сардинія зі своєю новою любов'ю. З цією метою він купує маєток Аньята поруч з Темпіо Паузанія, на півночі Сардинії, і звертається до занять землеробством і скотарством. У 1977-му у пари народжується дочка, Луїза Вітторія ("Луві"), а на наступний рік Фабріціо випускає новий альбом, "Ріміні". Більшість пісень з цього альбому написано разом з молодим автором з Верони, Массіно Бубола. 1979-й рік — новий етап у житті Фабріціо Де Андре. Рік починається зі знаменитих живих концертів, з яких вийшов подвійний альбом. Акомпанує йому знаменитий італійський поп-колектив "PFM" (Premiata Forneria Marconi). А наприкінці серпня сталося несподіване: Фабріціо Де Андре і Дорі Гецці викрадені заради викупу бандою сардинських розбійників, і містяться в'язнями в недоступних горах Супрамонте. Пару звільнили через чотири місяці, не отримавши викупу. Коли розбійників заарештувала, нарешті, поліція, Де Андре, викликаний свідчити проти них на процесі, відмовився засудити своїх викрадачів і висловив з ​​ними солідарність: "Це вони виявилися справжніми в'язнями, а не я". Цей драматичний епізод і знайомство з важким життям мешканців Сардинії надихнули Фабріціо на наступний безіменний альбом, який в медіа назвали "Індіанець" — по фото червоношкірого на обкладинці.

1980-ті[ред.ред. код]

У 1984 Фабріціо звертається до свого рідного генуезькому діалекту і створює, разом з Марко Пагані, один зі своїх кращих альбомів — "Creuza de ma". Пісні ці навіяні народною музикою всіх середземноморських країн. Альбом удостоївся незліченної кількості нагород і звання "кращого італійського альбому 80-х". У 1989-му Фабріціо Де Андре і Дорі Гецці офіційно одружуються, а на наступний рік з'являється його новий альбом "Хмари", а в ньому ще дві пісні на генуезькому, одна — на північному сардінському галлурезькому ("Гори Мола") і одна на неаполітанському ("Дон Рафаель").

1990-ті[ред.ред. код]

Нова серія тріумфальних концертів — і новий подвійний диск "Концерти 1991-ого"​​. У 1992-му — ще ряд живих концертів, у тому числі — вперше у ряді театрів. Останній оригінальний альбом Фабріціо Де Андре, "Врятовані душі", вийшов в 1996-му. Ставший на зразок його духовного заповіту, включаючи пісню "Хорахане", присвячену циганам, "Розбрат" (перекладену на англійську і сповнену "Walkabouts"), і "Нескінченна молитва", заснована на "Сазі про Топмане Макролле" аргентинського письменника Альваро Мутисія. Фабріціо співав і іспанську версію цієї пісні. У 1997-му Фабріціо почав нову серію театральних концертів, "Врятовані душі". Вийшов новий збірник його пісень "Закохавшись в усе". Влітку 1998-го концертне турне було перервано — у нього виявили рак. Помер Фабріціо Де Андре 11 січня 1999, в 2:30. Через два дні його поховали в рідній Генуї. На похорон зібралося близько 10 тисяч чоловік.

Дискографія[ред.ред. код]

Джерело[ред.ред. код]