Фаворитизм
Фаворитизм — у феодальних державах покровительство з боку монарха, або інших високопоставлених осіб своїм улюбленцям (фаворитам) наданням їм високих посад, титулів, привілеїв. У Європі фаворитизм набув поширення за епохи абсолютизму.[1]
Для фаворитизму характерно делегування деяких (або навіть більшості) повноважень монарха фавориту, або його ставленикам. Фаворитизм набув найбільшого поширення при абсолютної монархії.
Причина фаворитизму криється в намірі монарха зосередити верховну владу в руках дуже невеликої групи людей, які часто не володіють видатними якостями, проте особисто відданих.
Фаворитизм при цьому зовсім не обов'язково був пов'язаний з інтимними стосунками монарха (або його чоловіка/дружини) з фаворитом, як це нерідко постає в сучасних стереотипах. Так, герцог Бекінгем, можливо, був фаворитом Якова I, але залишався другою людиною в країні і за його сина Карлі I. Сексуальної складової не було і в іспанській посаді «валіде» (герцог Лерма, граф-герцог де Оліварес), яким королі доручали державні справи через особистої нездатності і схильності до благочестя, і в статусі фаворитів Петра I (Франц Лефорт та Олександр Меншиков) або Карла XII (Георг Герц).
Культурні передумови найвищого розвитку фаворитизму сформувалися завдяки поширенню ідеалів і моральних норм епохи Просвітництва.
В XVII—XVIII століттях фаворитизм став цілком повсякденним явищем у житті суспільства. У Франції існувало навіть поняття «офіційна фаворитка», яка від всіх інших відрізнялася тим, що мала практично необмежений вплив на короля. Такою фавориткою була, наприклад Маркіза де Помпадур.
В Російській імперії свого апогею фаворитизм досяг за правління імператриці Катерини Великої.
Тема фаворитизму часто обігрується в історичних і псевдоісторичній літературі. Приклади — «Віконт де Бражелон» О. Дюма, «Крижаний будинок» І. Лажечникова, серія Анни та Сержа Голон «Анжеліка». У п'єсі Фрідріха Шіллера «Підступність і кохання» з усім драматизмом показані терзання фаворитки — леді Мільфорд.
Див. також [ред.]
Примітки [ред.]
- ↑ Словник іншомовних слів. За редакцією О. С. Мельничука. Головна редакція Української радянської енциклопедії. Київ — 1977.
