Федак Степан

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Федак Степан
Степан Федак.jpg
Державний секретар харчових справ уряду ЗУНР ZUNR coa.svg
листопад 1918 - грудень 1918
Особисті дані
Народився 9 січня 1861(1861-01-09)
Місце народження Перемишль
Місце смерті Львів

Степа́н Федак (* 9 січня 1861, Перемишль — † 6 січня 1937) — визначний громадський діяч, філантроп, за фахом адвокат. У 1918 році державний секретар харчових справ уряду ЗУНР. Активний діяч ряду громадських організацій в Західній Україні. Організатор Комітету допомоги політичним в'язням, який очолював до кінця життя. Зять о. Лукіяна Січинського, батько Степана Федака-Смока, Олени Федак-Шепарович, Ольги Федак-Коновальцевої (дружини Євгена Коновальця), Софії Федак-Мельникової (дружини Андрія Мельника).

Життєпис[ред.ред. код]

На десятому році життя втратив батька, мати — Анна-Йосифа Брайт — із чотирма дітьми змушена переїхати до Львова. З 1874 у Львові, вихованець бурси Ставропігійського Інституту. 1878 з відзнакою закінчив Академічну гімназію, був диригентом студентського хору. Разом із Степаном Смаль-Стоцьким готували до друку твори молодих українських письменників. Записався на правничий факультет Львівського Університету, дістав стипендію, підробляв писарем у суді, щоб допомогти родині фінансово. Студентський діяч, член Академічного гуртка, диригент студентського хору і 1891 співзасновник товариства «Боян»; після поїздки до Праги учасники подарували йому срібну диригентську паличку з підписом, зберігається в одному з музеїв Львова. Співав у польському хорі «Лютня», у 1881 році разом із Костем Левицьким, Андрієм Чайковським та Евгеном Олесницьким організував професійне об'єднання «Кружок правників», під протекцією професора Омеляна Огоновського при студентському об'єднанні «Дружній лихвар».

1889 року разом з К.Левицьким, Є.Олесницьким, Миколою Шухевичем, О.Огоновським, Антіном Горбачевським Федак започаткував видання першого у Східній Галичині українського правничо-фахового журналу «Часопись правнича». З 1890 розпочав адвокатську практику і дуже швидко завоював авторитет серед правників. Саме в нього проходив адвокатську практику майбутній президент ЗУНР Євген Петрушевич.

У 1893 р. одружився з донькою греко-католицького священика о. Лукіяна Січинського Марією[1] (1874–1952). Дружина Федака, Марія, була «скарбничкою» Товариства «Руська Захоронка». Подружжя Федаків підтримувало українську культуру й освіту: 1909 року адвокат підписав заклик керівників львівських товариств про збір коштів на пам'ятник Т.Шевченкові у Києві до 100-річчя з дня його народження, склав частку на стипендію імені А.Вахнянина, очолює комітет засновників гімназії в Яворові.

С.Федак, Є.Олесницький, К.Левицький серед інших, та М.Грушевський стали співзасновниками Української національно-демократичної партії 1899 року.

Організатор економічних установ: член Управи «Народної Торгівлі», член-засновник Товариства взаємних забезпечень «Дністер» (з 1909 його головний директор), Центробанку, Ревізійного Союзу Українських Кооператив, Земельного Банку Гіпотечного, «Карпатії», Української Щадниці в Перемишлі, віце-президент (з 1913) Крайового Банку (згодом Банку Господарства Крайового), з 1906 р. член Апеляційної комісії для заробіткового податку.

Доктор Федак співпрацював з митрополитом Андреєм Шептицьким. В 1890-х Федак був синдиком (управителем) Галицької митрополії, потім радником з правових питань, митрополит завжди відвідував його на іменини. 1913 року Шептицький і Федак провели конференцію з представниками академічних товариств (Володимир Білозор від «Медичної Громади», Євген Коновалець від УСС і Федь Федорців від «Академічної помочі») — про санаторне товариство для хворих на сухоти.

1911 року доктор Федак і В.Шухевич програли вибори до міської ради Львова, де не було жодного українця — шантажем і шахрайством, не допустивши близько 4 тисяч українців до участі в голосуванні, поляки їх провалили. Тодішня газета «Діло»: «… маневр був зовсім схиблений, бо ж названі руські кандидати занадто звісні в цілім Львові зі своєї публічної діяльности, щоб яким-небудь маневром можна було закрити їх національність…»

1915 вивезений росіянами як заручник до Києва (звідки повернувся 1916), де організував опіку й допомогу для українців з Галичини. 1916 року Федака обміняли на полоненого російського консула, повертається через Петербург, Швецію та Німеччину до Відня.

У листопаді 1918 — державний секретар харчових справ уряду ЗУНР. Коли на засіданні УНРади запропонували арештувати усіх відомих польських діячів Львова, Федак демонстративно вийшов із зали, пропозицію зняли. Згодом поляки інтернували його разом із іншими українцями. У грудні 1918 Ф. організував Горожанський Комітет для опіки й допомоги українським полоненим, інтернованим і політичним в'язням. По ліквідації (вересень 1921) Комітету його секції оформилися у статутові товариства (Українське Товариство Допомоги Інвалідам, Союз Українських Адвокатів, перший голова — С.Федак) і нелеґальний, але толерований владою Комітет допомоги політичним в'язням, який Федак очолював до кінця життя. У 1923 р. на будову Українського Народного дому в Богданівці у Львові виділив 2 млн польських марок

Іван Франко разом із Федаком входили до спеціальної комісії НТШ — для перегляду старого статуту 1896 р. і комісію для спорудження Академічного дому у Львові 1904 р. Федак — активний член майже всіх українських товариств, сеньйор Ставропігійського Інституту і почесний член «Просвіти»1925), один з найбільше шанованих і популярних постатей Львова.

25 вересня 1921 р. у Львові син Федака — ад'ютант Симона Петлюри, вчинив замах на маршала Юзефа Пілсудського — перший теракт УВО. Батька також заарештовано, гучний судовий процес «федаківців» став протестом проти окупації.

На з'їзді УНДО 1928 р. Федака обрано членом партійного суду, 1929 — призначено його головою, 1931 р. увійшов до «Ради Старих» (найавторитетніших діячів Галичини), що закликала до створення міжпартійного органу всіх напрямів українського громадсько-політичного життя.

Помер 6 січня 1937, на похорон вийшло близько 5 тисяч людей.

Примітки[ред.ред. код]

Література[ред.ред. код]

Інтернет-джерела[ред.ред. код]