Федоров Олексій Федорович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Федоров Олексій Федорович
Fedorov af.jpg
Народився 30 березня 1901(1901-03-30)
Лоцманська Кам'янка
(нині частина Дніпропетровська)
Помер 9 вересня 1989(1989-09-09) (88 років)
Київ
Країна СРСР СРСР
Рід військ партизанські загони НКВС СРСР
Звання Генерал-майор Генерал-майор НКВС СРСР
Командування Чернігівсько-волинського партизанського з'єднання
Війни/битви Громадянська війна в Росії
Німецько-радянська війна
Нагороди
Герой Радянського Союзу Герой Радянського Союзу
Орден Леніна Орден Леніна Орден Леніна Орден Леніна
Орден Леніна Орден Леніна Орден Жовтневої Революції
Орден Суворова I ступеня
Орден Богдана Хмельницкого I ступеня Орден Вітчизняної війни I ступеня Орден Вітчизняної війни II ступеня Орден Трудового Червоного Прапора
Орден Червоної Зірки

Фе́доров Олексі́й Фе́дорович (* 30 березня 1901, Лоцманська Кам'янка (зараз у межах Дніпропетровська) — 9 вересня 1989) — генерал-майор НКВС, двічі Герой Радянського Союзу, радянський партійний і державний діяч, в роки Німецько-радянської війни командир Чернігівсько-волинського партизанського з'єднання, перший секретар Чернігівського і Волинського підпільних обкомів КПРС.

Біографія[ред.ред. код]

Народився 30 березня 1901 року в станиці Лоцманська Кам'янка (нині у складі Дніпропетровська) в селянській сім'ї. Закінчив чотири класи початкової школи в Катеринославі. У 1916–1920 — робітник у підрядчиків Чаєва і Лякіна в Катеринославі. 1920 року добровольцем пішов у Червону армію, брав участь у Громадянській війні на боці російських більшовиків. З 1924 року — будівельник (кріпильник тунелю) на Мерефо-Херсонській залізниці. Член ВКП(б) з 1927 року.

В 1928–1930 — старший кріпильник тунелю на будівництві Ріонської гідроелектростанції в місті Кутаїсі. В 1930–1931 — старший десятник, заступник начальника будівництва Дніпропетровського інституту інженерів залізничного транспорту. 1932 — закінчив Чернігівський будівельний технікум. У 1932–1933 — голова Корюківської районної ради профспілок (Чернігівська область). У 1933–1934 — голова Понорницької районної контрольної комісії КП(б)У — заступник секретаря Понорницького районного комітету КП(б)У Чернігівської області. В 1934–1936 — інструктор Срібнянського та Варвинського районних комітетів КП(б)У Чернігівської області. В 1936–1937 — 2-й секретар Лосинівського районного комітету КП(б)У Чернігівської області. В 1937–1938 — 1-й секретар Лосинівського районного комітету КП(б)У Чернігівської області. З 1938 до 1941 (німецько-радянської війни) — 1-й секретар Чернігівського обкому КП(б)У. Залишений у підпіллі, організував партизанський загін, який підпорядковувався НКВС СРСР. За даними спецслужб, до березня 1942 очолюваний О. Ф. Федоровим Чернігівський партизанський загін провів 16 боїв, убивши близько тисячі німецьких військовослужбовців, проводилися інші систематичні диверсії на території України — зруйнував 33 шосейних і залізничних мостів, пошкодив 5 ешелонів на залізниці, підірвав 5 складів, 2 заводи.

Указом Президії Верховної Ради СРСР від 18 травня 1942 року «за зразкове виконання бойових завдань» в тилу ворога, і проявлену мужність і героїзм, полковому комісарові Олексію Федоровичу Федорову присвоєно звання Героя Радянського Союзу з врученням ордена Леніна і медалі «Золота Зірка» (№ 746). Взимку і навесні провів низку нових диверсій. Його угрупування нараховувало 12 загонів. Чисельність — від 3500 до 5400 бійців.

Радянські партизані зі з'єднання О. Федорова вночі 27 лютого 1943 року напали на окупаційний гарнізон містечка Корюківка. Планувалося визволити з в'язниці заручників, серед котрих була родина командира партизанського взводу, колишнього голови колгоспу Ф. Ступака. Відповідальність за дії партизанів і підпільників нацисти поклали на цивільне населення, що призвело до Корюківської трагедії 1-2 березня 1943 року.

1943 — за наказом НКВС перемістив диверсійні загони на територію правобережної України і далі, на Волинь. Там федоровці проводили терористичні операції в українських населених пунктах, чинили опір збройним силам УПА. З наближенням лінії фронту та у зв'язку з провалом військових операцій проти відділів УПА, влиті до складу діючих армій. Частина федорівців кинута на лобові атаки м. Ковель. Наприкінці березня 1944 року партизанське з'єднання, яким керував Федоров, при зустрічі з передовими частинами Червоної армії налічувало 5257 осіб.

У березні 1943 — квітні 1944 — 1-й секретар Волинського підпільного обкому КП(б)У. У квітні 1943 Федорову присвоєне військове звання генерал-майор. З 7 липня 1943 до 14 березня 1944 його партизани пошкодили 549 ешелонів з боєприпасами, пальним, технікою та продовольчими товарами.

У квітні 1944–1949 — 1-й секретар Херсонського обкому КП(б)У. У 1949–1950 році навчався на курсах Академії суспільних наук. У січні 1950 — квітні 1952 — 1-й секретар Ізмаїльського обкому КП(б)У. У квітні 1952 — травні 1957 — 1-й секретар Житомирського обкому КПУ. З 1957 до 1979 року — міністр соціального забезпечення УРСР. Член президії Радянського комітету ветеранів війни, голова комісії у справах колишніх партизанів при Президії ВР УРСР, яка виконувала, зокрема, «фільтраційні» функції проти людей, що перебували на окупованій території.

Член ЦК КПУ в 1938–1989 роках. Депутат ВР СРСР 1-11 скликань. Почесний громадянин Ковеля (1969), Луцька (1969), Херсона (1988).

Могила Олексія Федорова

Помер 9 вересня 1989 року. Похований у Києві, на Байковому кладовищі.

Твори[ред.ред. код]

Автор спогадів:

  • «Підпільний обком діє». Київ, 1986;
  • «Остання зима». Москва, 1985;
  • «Війна народна — війна священна». Київ, 1984.

На основі спогадів «Остання зима» і «Підпільний обком діє» А. Буковський створив однойменні телефільми (1978 і 1984).

Нагороди[ред.ред. код]

Нагороджений шістьма орденами Леніна, орденом Жовтневої Революції, орденом Суворова 1-у ступеню, орденом Богдана Хмельницького 1-у ступеню, орденом Вітчизняної війни 1-го ступеня, орденом Вітчизняної війни 2-го ступеня, орденом Трудового Червоного Прапора, орденом Червоної Зірки, медалями.

Вшанування пам'яті[ред.ред. код]

Меморіальна дошка на будинку в Києві де з 1966-го по 1989 рік проживав Федоров О. Ф.

Бронзовий бюст двічі Героя Радянського Союза О. Ф. Федорова встановлений на його батьківщині — в місті Дніпропетровську. Його ім'ям названа вулиця в місті Торез Донецькій області України.

У Києві на будинку № 9 по вулиці Заньковецкої, в якому з 1966-го по 1989 роки проживав О. Ф. Федоров, встановлена меморіальна дошка.

В дніпропетровській середній школі № 107 діє кімната-музей Олексія Федорова. На школі встановлено меморіальну дошку

Література[ред.ред. код]

  • Віктор Жадько. Некрополь на Байковій горі.-К.,2008.-С.266.
  • Віктор Жадько. У пам'яті Києва.-К.,2007.-С.401.
  • Енциклопедія українознавства. У 10-х томах. / Головний редактор Володимир Кубійович. — Париж; Нью-Йорк: Молоде життя, 1954—1989.:
  • Малий словник історії України / Відповідальний редактор Валерій Смолій. — К.: Либідь, 1997.;
  • Бичков Л. Н. Партизанское движение в годы Вел. Отеч. войны. М., 1965 (рос.);
  • Герои Советского Союза. Краткий биографический словарь. Том 2. М.: Воениз., 1988 (рос.);
  • Дважды Герои Советского Союза. — М.: Воениздат, 1973 (рос.);
  • И генерал, и рядовой. Днепропетровск: Промінь, 1983(рос.);
  • Народные Герои. М., 1983(рос.);
  • Павлов В. В. Генерал Орленко. 2-е изд. М., 1972(рос.);
  • Подвигом прославленные. Киев, 1985(рос.);
  • Советские партизаны, М., 1961(рос.).

Джерела[ред.ред. код]