Шульга Федір Григорович
| Федір Шульга | |
|---|---|
| Помер |
Софія, Болгарське царство |
| Громадянство |
.svg){kind=small} УНР |
| Національність | українець |
| Діяльність | Дипломат |
| Alma mater | Харківський університет, Харківський медичний інститут |
| Заклад | ХНУ імені В. Н. Каразіна |
| Посада | виконуючий обов'язки посла Української Народної Республіки в Болгарському царстві |
| Термін | 1919 |
| Попередник | Олександр Шульгин |
| Наступник | Василь Драгомирецький |
| У шлюбі з | Марія Шульга |
| Діти | Галина, Ольга, Валентина |
Федір Григорович Шульга (? — ?, Софія, Болгарське царство) — український громадсько-політичні та дипломатичний діяч. Лікар. Очолював посольство Української Народної Республіки в Болгарському царстві (1919–1920).
Біографія[ред. | ред. код]
Закінчив Харківський університет, медичний факультет. Будучи студентом брав участь у революційному народовольському гуртку. Згодом разом зі своїми однодумцями виїхав на Кавказ, де організував експериментальну колонію переселенців з України. Там познайомився зі своєю майбутньою дружиною – Марією, за фахом педагогом.
Працював лікарем в Одесі. З 1899 року член Одеської громади. З 1905 року член-засновник «Просвіти» в Одесі, яку очолював Іван Луценко. З 1909 року Одеська громада Української демократично-радикальної партії перетворилася на громаду Товариства українських поступовців.
У 1908 році за участь в українській громадській роботі, йому погрожували звільненням із державної служби
Федір Шульга також брав участь у організації українського національного банку. Ідея його створення народилася у 1910 році, з ініціативи Степана Ерастова, та була підтримана українською громадою у Санкт-Петербурзі.
Євген Чикаленко, повернувшись з Одеси у 1909 році, занотував у своєму Щоденнику:[1]
|
Сумно тепер там. Просив Михайла Комаря скликати громаду, але він каже, що тепер нема ніякої змоги зібрати, бо всі чисто розсварилися. І справді. 0б'їхав я майже всіх, хто був ще в доісторичній Громаді, себто до 1905 р. Сергій Шелухін та Іван Луценко страшенно лають Михайла Комаря, а особливо Федора Шульгу, кажуть, що він "почотний кадет", з яким ніякої української справи робити не можна. А Шульга каже, що Шелухин явно "тайний союзник", з яким соромно бути в якій-небудь справі… Справа українська в Одесі зовсім не посувається. | 
|
У 1919–1920 рр. діяло Українське Товариство Червоного Хреста на чолі з Дмитром Дорошенком. Федір Шульга входив до складу тимчасового комітету Українського Товариства Червоного Хреста у Болгарському царстві.
У Болгарському царстві справою повернення військовополонених українців безпосередньо займалося Українське посольство. На початку вересня 1918 року, відповідно до умов Берестейського мирного договору, була створена спеціальна комісія у справах репатріації військовополонених українців. До її складу увійшов Федір Шульга.[2]
У 1915 році брав участь у виданні українського літературного місячника «Основа» в Одесі.
24 жовтня 1917 року брав участь у продовольчому з'їзді, проведеному Центральною Радою в Києві; висловив своє розчарування відсутністю на з'їзді «українського духу».
У 1918 році з'являється на українській політичні арені у період правління Павла Скоропадського. Він був претендентом на посаду міністра харчових справ у проекті гетьманського уряду, над яким працювали Євген та Левко Чикаленки з О. Скорописом-Йолтуховським. У жовтні 1918 р. кандидатура Федора Григоровича розглядалася на посаду товариша міністра внутрішніх справ Ігора Кістяківського.
У 1918–1919 рр. як секретар, радник посольства УНР в Болгарії, навідувався в Одесу у справах полонених, де контактувати передусім із Червоним Хрестом, який представляв Володимир Леонтович.[3]
У жовтні 1918 року приїздив до Києва, де захворів на важку форму «іспанки» і хворим виїхав до Одеси. У листопаді 1918 року знову повернувся до Софії. де вживав усіх заходів, що попередити антигетьманське повстання в Українській Державі. Зокрема, особисто написав міністру продовольства Сергію Гербелю критичного листа, в якому засудив його участь у підготовці «Записки 10-ти міністрів», від 17 жовтня 1918 р. Також він писав, що викликав до себе у Варну О. Шульгина, якому запропонував їхати в Київ, з метою попередження державного перевороту в Українській Державі.
До серпня 1919 року — очолював Посольство Української Народної Республіки в Болгарському царстві.
До вересня 1920 році разом донькою Валентиною проживав у еміграції в Королівстві Сербів, Хорватів і Словенців, після чого переїхав у Крим. Звідки у листопаді 1920 року разом з врангелівцями, йому вдалося потрапити до Стамбулу, завдяки допомозі уповноваженого Російського Червоного Хреста Михайла Ханенка. З 12 грудня 1920 року він знову болгарській столиці у Софії.
З 1921 по 1924 рік був членом Товариства єднання росіян в Болгарії. З грудня 1921 року член Торгово-промислового відділу при Товаристві єднання росіян в Болгарії.[4]
У 1922 році до Болгарського царства переїхала з Одеси його дружина із меншою дочкою.
У 1924 році в Одесі ходили чутки про смерть Федора Шульги.
Див. також[ред. | ред. код]
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ С. Г. Чмир ОДЕСЬКА ГРОМАДА В УКРАЇНСЬКОМУ НАЦІОНАЛЬНОМУ РУСІ (КІНЕЦЬ XIX — ПОЧАТОК ХХ ст.)
- ↑ Софийски университет «Св. Климент Охридски». АЛМАНАХ. БЪЛГАРСКА УКРАИНИСТИКА
- ↑ «Несподіване» Володимира Леонтовича. Газета День
- ↑ Общество Единения Русских в Болгарии (1920–1924 гг.)
Посилання[ред. | ред. код]
| |||||||||||||
