Фентезі

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Важливим джерелом для фентезі є казки і легенди, наприклад, про те, як Добриня Микитич рятував Забаву Путятівну від змія Горинича.

Фе́нтезі (англ. fantasy — фантазія) — літературний жанр, в якому магія та інші надприродні явища є головними елементами сюжету, теми чи місця дії. Багато історій цього жанру відбуваються у вигаданих світах, де магія є звичною справою. Як правило, від наукової фантастики і літератури жахів фентезі відрізняється відсутністю (псевдо)-наукових та макабричних тем, хоча усі три жанри мають багато спільного.

В популярній культурі переважає середньовічна форма жанру фентезі, особливо після всесвітнього успіху трилогії «Володар Перснів» Дж.Р.Р. Толкіна. Проте в ширшому значенні фентезійний жанр включає в себе твори багатьох письменників, художників, кінорежисерів і музикантів — починаючи від стародавніх міфів та легенд і закінчуючи сучасними творами, популярними серед широкого загалу.

Також у наші дні фентезі — це жанр в живописі, кінематографі, комп'ютерних і настільних іграх.

Риси фентезі[ред.ред. код]

Найголовнішими рисами жанру є фантастичні елементи, включені у внутрішньо цілісне місце дії, а незмінною темою — запозичення з міфології та фольклору.[1] Така структура допускає існування будь-якого фантастичного елементу: він може бути прихованим, або проникати в на вигляд реальний світ, може втягувати героїв у світ із саме такими елементами, або може відбуватися у вигаданому світі, в якому такі елементи є невід'ємною частиною.[2] По суті, фентезійний світ керується законами, які сам створює, дозволяючи використання магії та інших фантастичних прийомів, однак залишаючись внутрішньо цілісним.[3]

Історія[ред.ред. код]

В багатьох творах є незрозуміло, чи автори їх вірили в чуда, які описували, як наприклад в зачарованому саду з Декамерона.

Містичні та інші елементи, які згодом окреслили фентезі та його різні піджанри, завжди були частиною деяких із найвидатніших і найпопулярніших літературних творів, починаючи, мабуть, з «Епосу про Гільгамеша» та інших найдавніших записів, відомих людству. Від «Одісеї» до «Беовульфа», від «Махабхарати» до «Тисячі і однієї ночі», від «Рамаяни» до «Подорожі на Захід», і від Артурівського циклу і лицарського роману до епічної поеми «Божественна комедія» - фантастичні пригоди про відважних героїв та героїнь, смертоносних монстрів і таємничі світи, надихали багатьох авторів і читачів. У цьому сенсі історія фентезі нерозривно пов'язана з історією літератури.

Існує багато творів, в яких межа між фентезі та іншими жанрами є розмитою, а питання, чи вірили в можливість чуда автори таких творів як «Сон літньої ночі» чи «Сер Гавейн і Зелений лицар», не дозволяє чітко визначити, коли з'явилося фентезі в його сучасному сенсі.[4]

Зазвичай історію сучасного фентезі ведуть від Джорджа МакДональда, шотландського автора таких творів як "Принцеса і гоблін" та "Фантасти" (1858), останній з яких вважається першим романом в жанрі фентезі для дорослих. МакДональд справив великий вплив на творчість Дж.Р.Р. Толкіна і К.С. Льюїса. Ще одним видатним автором цього періоду був Вільям Морріс, популярний англійський поет, який наприкінці XIX ст. написав кілька романів, у тому числі "Колодязь на краю світу".

В XIX і на початку XX століття (а в СРСР — до початку 1990-х років) твори у жанрі фентезі часто публікувалися в тих самих журналах, що й наукова фантастика, і були часто написані тими ж авторами. Справжнє народження сучасного фентезі відбулося після публікації «Володаря перстенів» Дж.Р.Р. Толкіна. Ця книга, а також «Хроніки Нарнії» К.С. Льюїса і «Земномор’я» (Earthsea) Урсули Кребер Ле Ґуїн заклали основи одного з найпопулярніших жанрів, у якому зараз працюють сотні письменників.

Рольові ігри[ред.ред. код]

У 1960-х-1970-x роках фентезі стало основою, на якій зародилися рольові ігри. У рольових іграх партія з одного/декількох гравців подорожує фентезійним світом у пошуках різних пригод (виконання завдань, пошук артефактів). При цьому кожний гравець має різноманітні характеристики, які змінюються зі збільшенням досвіду. Dungeons & Dragons (Підземелля й дракони) — одна з найуспішніших ігрових систем.

Рольові ігри у свою чергу породили нову хвилю літератури в жанрі фентезі. Ігрові компанії видають книги, в основі яких лежать їхні фантастичні всесвіти. Одні з найпопулярніших серій: Forgotten Realms, WarCraft та Battletech.

Жанри[ред.ред. код]

Героїчне фентезі[ред.ред. код]

Якщо забути про міфи про Геракла й книги про Тарзана, то першим представником цього піджанру є сага Роберта Говарда про Конана з Кімерії.

Успіх цієї серії породив безліч наслідувань (Фріц Лейбер, Фред Саберхаген, Ларі Нівен) і в результаті майже всі герої таких книг — фізично розвинені варвари двометрового росту, що надають перевагу великій дворучній зброї, що рідко вміють читати. Герої героїчного фентезі подорожують поодинці або підбираючи на час яких-небудь екзотичних супутників, воліють вирішувати проблеми методом грубої сили. Коло обов'язків героїв досить широке: мандри по світу, винищування різної погані, протистояння дрібним темним володарям, порятунок красунь, видобуток коштовних артефактів.

Героїчне фентезі Майкла Муркока різко відрізняється від книг Говарда. Наближаючись до епічного фентезі (слід однак зауважити, що сам Муркок неодноразово різко висловлювався проти епічного фентезі), Муркок включає у свої книги поняття множинності світів, нескінченності втілень і повторюваності долі. Всі герої Муркока — Корум, Хокмун, Ерікезе, Ельрік — є різними інкарнаціями одного Вічного Героя.

Кожен з героїв Муркока — принц, має кохану й вірного друга, бореться особливим, йому одним призначеним мечем (звичайно Чорний Меч, знову ж втілення Вічного Меча Вічного Героя; Чорний Меч зустрічається в багатьох книгах), і має яку-небудь фізичну особливість, що різко відрізняє його від всіх інших людей і надає йому відтінок приреченості. Принц Корум, наприклад, взагалі не людина, а останній принц загубленої древньої раси і з цієї причини має жовті очі із червоними білками, принц Ельрік — альбінос, і т. д..

Таким чином, казково-міфологічна шаблонність і варіативність зроблені в Муркока частиною сюжету й служать для зв'язності циклу.

Письменники:

Високе (епічне) фентезі[ред.ред. код]

Твори цього жанру витримано в серйозному тоні. Ці епічні полотна в основному описують боротьбу з надприродними силами зла. Жанр характеризується наявністю фантастичних рас (ельфи, гноми, гобліни), концепції магії, докладними мапами місць дії, пророцтвами, що віщують лихо, винайденими мовами й багатотомними розмірами.

Стандартним обов'язком автора Високого фентезі стало виписування дрібних деталей фантастичного світу, в якому відбуваються події історії. Найбільших успіхів на цих теренах досяг Дж.Р.Р. Толкін, автор «Володаря Перстенів», «Гобіта», твору, що передує знаменитій трилогії, і «Сильмариліону». Толкін не стільки писав історію (а вона вийшла відмінною), скільки придумував мови, а вже на їхній основі — і всю міфологію народів, що населяють його світ. Саме Толкін придумав дуже популярних нині ельфів — витончених безсмертних створінь, гномів (низькорослі сильні підгірські жителі, спеціалізуються на виробах з металу й каменю) та ентів (довгоживучі деревоподібні гуманоїди).

Роберт Джордан не занадто відстав від професора Толкіна. Його цикл «Колесо часу» за своїм обсягом і кількістю персонажів перевершує «Війну і мир». У фанатських базах даних налічується понад 1700 персонажів. У світі Джордана присутні більше десяти націй, кожна зі своїми традиціями й особливостями, а також зовсім особлива раса оґрів, що є сумішшю толкінівських гномів і ентів. За життя автор написав 11 томів, проте завершальний — «Пам'ять Світла» — дописати не встиг…

Письменники:

Ігрове фентезі[ред.ред. код]

Ігрове фентезі натхненно рольовими іграми. Звичайно книги цього жанру схожі на опис подій, що відбулися у грі — група героїв подорожує по світу, підкоряючись рольовим правилам (наприклад, у накладенні заклинань).

Письменники:

  • Трейсі Хікман і Маргарет Вейс знамениті сагою про «Спис Дракона» («Дракони осінніх сутінків», «Дракони Зимової ночі», «Дракони весняного світанку» і «Дракони літнього полудня») і його продовженнями («Близнюки» тощо).
  • Стівен Рокс «Країна Квітів і кольорові світи» Прекрасно написана книга про вигадану країну Квітів, де діють герої-квіти й безліч невідомих читачеві міфологічних сутностей. Абсолютно новий світ, де реальність зливається з вигадкою, а вигадка переходить у реальність.

Історичне фентезі[ред.ред. код]

Цей піджанр тісно пов'язаний з альтернативною історією. Дія звичайно відбувається в минулому, на тлі відомих історичних місць, подій або епох, але з додаванням таких елементів фентезі, як магія або міфологічні істоти.

Письменники:

Гумористичне фентезі[ред.ред. код]

Книги цього жанру в основному гумористичні по змісту й тону. У них часто висміюються штампи фентезі, пародіюються відомі добутки.

Письменники:

Фентезі у живописі[ред.ред. код]

Фентезі у формі фольклору, міфів та легенд існувало ще до створення самостійного жанру фентезі. У цьому можна переконатися на прикладі робіт Врубеля та Васнецова.

Живопис у стилі фентезі розвивався паралельно із літературою. Художники часто малювали обкладинки для книжок та ілюстрації. Прикладом сучасного фентезі-ілюстратора є Брайан Фрауд.

Див. також[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. John Grant and John Clute, The Encyclopedia of Fantasy, "Fantasy", p 338 ISBN 0-312-19869-8
  2. Jane Langton, "The Weak Place in the Cloth" p 163-180, Fantasists on Fantasy, ed. Robert H. Boyer and Kenneth J. Zahorski, ISBN 0-380-86553-X
  3. Diana Waggoner, The Hills of Faraway: A Guide to Fantasy, p 10, 0-689-10846-X
  4. Brian Attebery, The Fantasy Tradition in American Literature, p 14, ISBN 0-253-35665-2

Див. також[ред.ред. код]