Феогност (митрополит Київський)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук

Святи́тель Феогно́ст — митрополит Київський та всієї Русі (з осідком у Москві).

Феогност за походженням був грек. Наприкінці 1327 (або початку 1328) року Константинопольський Патріарх Ісая призначив його на Київську Митрополію. 1328 року Святитель прибув до Русі.

Відразу після приїзду на Русь 1328 року Святитель Феогност відвідав західно-руські єпархії, які, на прохання галицьких і литовських князів, були виділені в окремі митрополії (див. Литовська митрополія, Галицька митрополія (1303)).

Святитель завчасно заручився підтримкою Константинопольського Патріарха на відновлення єдиної спільноруської митрополії. У травні 1328 року він зібрав на Волині собор єпископів скасованої митрополії і з їхньою участю висвятив єпископа Володимир-Волинського Афанасія і єпископа Галицького Феодора. Після цього Митрополит вирушив до Москви, щоб зробити її своєю постійною резиденцією.

З перших днів прибуття до Москви митрополит Феогност почав піклуватися про зовнішній благоустрій міста. До цього спонукав і великого князя. Святитель закінчив будівництво Успенського храму в Москві. Цю справу розпочав ще його попередник Митрополит Петро. 1329 року побудував дві кам'яні церкви — в ім'я святого апостола Петра і преподобного Іоанна Лествічника. Зміцненню Москви як центру Митрополії сприяло прославлення мощей святого Петра і приєднання його до лику святих (у липні 1333 року) за клопотанням святителя Феогноста.

Висвятив єпископів луцького єпископа Трифона (1331), чернігівського єпископа Павла (1332).

Святитель Феогност цілком став на сторону московського князя і всіляко сприяв йому в реалізації його планів щодо підпорядкування інших князівств Москві. Так, святий Феогност зробив велику послугу князю Івану Даниловичу, наклавши на мешканців Пскова церковне відлучення за те, що вони не хотіли видати хану Узбеку тверського князя Олександра Михайловича. Цим самим митрополит Феогност запобіг неминучому кровопролиттю і дав можливість князю Олександру виїхати до Литви. Відлучення було зняте з мешканців міста, а пізніше і з самого князя, після того, як він погодився їхати в Орду.

Щоб затвердити централізацію церковної влади, Митрополит Феогност звершував складні поїздки по своїй Митрополії, вирушаючи навіть до Константинополя. Він перший зумів повністю підпорядкувати своїй владі непокірних новгородців, хоча не обійшлося без скарг на Святителя до Константинополя.

Важке випробування довелося витримати святителю в 1341 році. Тоді в Золотій Орді змінився правитель. Зміна хана супроводжувалася посиленням утисків Церкви з боку татар. Від нового володаря вимагалося одержати ярлик, що захищав би Церкву. З цією метою і поїхав Святитель у Золоту Орду. Але новий хан Чанібек, посилаючись на інформацію своїх слуг, які докладали про нібито великі прибутки Руської церкви, зажадав від Святителя щорічної данини у великих розмірах. Відстоюючи незалежність Церкви, святий Феогност був підданий суворому катуванню і тортурам. Він із доблестю мученика стерпів усе. Хан був зламаний мужністю Митрополита і згодився надати Церкві право розпоряджатися своїми прибутками. Ці прибутки при Митрополитові Феогності і його попередниках йшли в основному на ліквідацію страшних збитків від Батиєвого нашестя, церковно-монастирське будівництво і християнську благодійність.

Нове випробування для Митрополита спричинило відокремлення під тиском литовських і польських князів Галицької Митрополії. Митрополит Феогност активно протидіяв цьому і домігся від Константинопольського Патріарха рішення про скасування утвореної Митрополії. 1347 року святитель особисто об'їхав возз'єднані єпархії, піднімаючи етичні відчуття і свідомість пастви південно-західних регіонів.

Незабаром святитель здійснив подорож до Костроми. Там провів собор чотирьох архієреїв і поставив на Суздальську кафедру нового єпископа Даниїла (1351), а потім вирішив суперечку про церковне підпорядкування району Чорний Яр між Рязанською і Сарайською єпархіями.

Так, у піклуванні про церковний благоустрій, минуло життя Святителя. Митрополит Феогност готував собі гідну зміну в особі святого Олексія, який при Митрополитові Феогності за 14 років пройшов усі ієрархічні ступені і під його керівництвом отримав прекрасну церковну та світську освіту. 1352 року Митрополит Феогност поставив Святителя Олексія єпископом Володимирським, а після своєї смерті благословив його зайняти Митрополичу кафедру. У цьому випадку Митрополит Феогност поводився як добрий пастир Церкви Христової. Призначення архіпастиря на Руську Митрополію з числа слов'ян було небажаним для греків, але Святитель Феогност зробив це тільки задля інтересів Церкви. На Київську кафедру він шукав, передусім, гідного за особистими якостями кандидата, незалежно від національного походження.

Митрополит Феогност помер 11 березня 1353 року від «чорної смерті», що лютувала тоді. Був похований на четвертий день після кончини в Московському Успенському соборі, поряд з Митрополитом Петром. 1471 року його мощі були знайдені нетлінними.

Література[ред.ред. код]

Попередник: Митрополит Київський (Московський)
13281353
Наступник:
Петро Теодорит
Олексій (Бяконт)