Феофіл (патріарх Александрійський)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Theophil.jpg

Феофіл Александрійський (грец. Θεόφιλος) – єпископ Александрії з 385 по 412 р.. З усіх кліриків з якими мав конфлікт Іоанн Златоуст, цей був най більш владолюбним і становив найбільшу небезпеку для Іоанна . Церковні історики зазвичай дають йому досить негативну характеристику. Був схильним до користолюбства та владолюбства, а Палладій, Єленопольский навіть порівнював його з фараоном «тож, цьому Ісидору якась дружина, знатна вдова, дає тисячу золотих монет, взявши з нього клятву перед престолом Спасителя, що він, купивши одяг, одягне найбідніших жінок Олександрії, не давши про це знати Феофіла, щоб він, відібравши їх, не витратив на камені, адже у нього, на зразок фараона, було якесь божевілля на каменях для зведення будівель, в яких Церква жодним чином не потребувала».

Він не гребував, як і лавірувати між різними політичними силами з ціллю досягнення власних інтересів «Коли цар Феодосій вів війну проти тирана Максима, тоді Феофіл, посилаючи цареві дари через Ісидора, вручив йому два листи і наказав дари і лист піднести переможцю. Підкоряючись йому, Ісидор прибув до Риму і очікував кінця війни, але це справа недовго залишалося в невідомості - колишній при ньому читець викрав згадані листи. Ісидор налякався і негайно втік до Александрії» . Також відзначався він нетерпимістю та схильністю до насильства. Він з радістю переслідував язичників та руйнував їхні храми (переслідування язичників чи єретиків було досить звичною справою в ті часи, але його старалися вести в рамках закону та громадського порядку, а Феофіл на це не особливо зважав). Одним із найкращих доказів його войовничої натури та схильності відстоювати суто особисті інтереси є суперечка з антропоморфітами та «довгими монахами». В кінці IV ст. в Єгипті виникла серйозна суперечка між орігеністами та антропоморфітами. Вона полягала в питанні: «Бог є чи істота тілесна, що має людський образ, або Він безтілесний і чужий до людського і взагалі жодного тілесного виду?» Орігеністи відстоювали те, що Бог є безтілесним, а антропоморфіти – що має людську подобу. Сам Феофіл був скоріш орігеністом і не розділяв поглядів антропорфітів «Багато хто, особливо з простих подвижників, стверджували, що Бог тілесний і людиноподібний але більша частина людей, засуджуючи їх, говорила, що Бог безтілесний і чужий будь-якого плотського виду. З останніми погоджувався і олександрійський єпископ, Феофіл, який навіть у церкві перед народом засуджував християн, вдягаються Бога в людський образ, і доводив, що Він безтілесний» , але через особисту суперечку з Діоскором та Ісидором згодом змінив свої погляди. Феофіл дуже поважав чотирьох братів, що в Єгипті були настоятелями скитів – Діоскора, Амонійя, Євсевійя і Євфимійя, а з них, Діоскора, витягнувши з пустелі, зробив єпископом у Гермополісі, а двох інших викликав в Александрію. Феофіл висвятив їх в кліриків і дав завідувати господарською частиною. Пустельники негативно ставились до користолюбства Феофіла і згодом захотіли повернутися в пустелю обґрунтовуючи це любов’ю до пустельництва та небажанням залишатися в багатолюдному місті. Спершу Феофіл вмовляв їх лишитися, але згодом, дізнавшись справжню причину відмови, шукав можливості їм помститися. «Однак вони мало думали про погрози і віддалилися в пустелю, а Феофіл, людина гаряча за природою, вислав на них гоніння і намагався всіма засобами підступності шкодити їм. Він зненавидів також і брата їх, гермопольского єпископа Діоскора. Йому було дуже неприємно, що до Діоскора зберігали відданість і живили особливу повагу подвижники» . Феофіл розумів, що боротись з ними можна лише заручившись підтримкою інших монахів. Для того він вирішив дискредитувати їх в богословському плані. Йому було дуже запамяталося, що ці брати, часто розмірковуючи з ним про Бога, називали Його істотою безтілесною і не маючою ніякого людського образу. Це було доведено Орігеном. «Точно так думав про Бога і Феофіл, і тим не менше, для помсти своїм ворогам, не засумнівався оголосити себе противником справедливої їх думки. Він залучив до обману безліч ченців, людей простих і невчених, з яких інші не знали навіть і грамоти, і писав до скитів в пустелі, що не потрібно вірити Діоскору і його братам, які стверджують, ніби Бог безтілесний».

Феофіл прийшов в Нітрію з озброєним натовпом, через, що брати були змушені втікати в Константинополь . Іоанн Златоуст прийняв їх, але заборонив приступати до таїнств доти доки суперечка з Феофілом не буде вирішена, але з часом поширились чутки, що Іоанн підтримує «довгих монахів» (так називали братів через їхній зріст), що викликало гнів Феофіла.

Феофіл вирішив скликати собор на якому б засудив твори Орігена. З цією метою він помирився з Епіфанієм - єпископом міста Констанції на острові Кіпрі (Епіфаній відстоював антропоморфізм, а оскільки до суперечки з братами Феофіл відстоював орігенізм, між ними був конфлікт) . Єпіфаній, одразу ж погодився на письмову пропозицію Феофіла скликати собор з єпископів острова і заборонив читати книги Орігена, а потім написав Іоанну Златоусту і переконував його посланням утриматися від читання творів Орігена, скликати такий же собор і ухвалити на ньому схожі рішення. Феофіл теж скликав собор на якому засудив орігенізм, маючи на меті не саму боротьбу з вченням Орігена, а бажання таким чином помститися Діоскору і братам.

Іоанн Златоуст не особливо переймався через ці події і продовжував займатися проповідництвом та управлінням церквою. Варто зазначити, що він нажив собі багато ворогів в столиці, особливо серед знатних кіл завдяки своїй критиці багатства та конфлікту з євнухом Евтропієм. Він мав конфлікт із самою імператрицею тому, що критикував її та придворних дам за численні прикраси, які вони носили ходячи в церкву. Також Іоанн мав ворогів і серед представників кліру, оскільки висловлював своє незадоволення їхньою схильністю до розкоші . Серед найвідоміших ворогів з кліру були Серапіон та Северіан Сирійський і Антіох з Птолемаїди (які стали ворогами Іоанна завдяки Серапіону). Феофіл, маючи досвід у веденні церковної політики вирішив послати Епіфанія Кіпрського до Константинополя. Там Епіфаній здійснив висвячення диякона без згоди Іоанна, хоча Константинополь був під юрисдикцією Златоуста і він мусів давати дозвіл на хіротонію. Також Епіфаній проігнорував запрошення Іоанна переїхати в дім єпископа та готувався самовільно провадити Собор для осудження Орігенових книг, вимагаючи від Іоанна вигнати прихильників Діоскора з міста та дати згоду на осуд Орігенових творів на, що Іоанн відреагував негативно. Він дав таку відповідь Епіфанію: «Єпіфаній! Ти робиш багато противного постановам (церкви): по-перше, в Церквах, мені підлеглих, здійснюєш свячення, по-друге, без мого дозволу, користуючись тільки власною владою, відправляєш в них богослужіння. Колись я запрошував тебе, - і ти відмовлявся, а тепер входиш самовільно. Бережись, щоб в народі не сталося обурення і щоб тоді тобі самому не наразитися на небезпеку» . Епіфаній, злякавшись обурення народу (прості люди Константинополя дуже любили і поважали Іоанна), вирішив відплисти на Крит. Незважаючи на невдалу спробу Епіфанія змусити Іоанна осудити орігенізм та «довгих монахів», події які розпочалися в наслідок його приїзду, таки зуміли похитнути становище Златоуста, а в перспективі призвести до того, що його змістять з кафедри. Справа полягає в тім, що Епіфанія підтримувала Євдоксія, про що згодом дізнався Іоанн Златоуст. Маючи запальний характер і готовність завжди говорити правду, він ні мало не зволікаючи сказав народові слово, в якому засуджував всіх жінок взагалі. Це слово народ одразу зрозумів, як натяк на царицю, і чутка про нього через недоброзичливців Іоанна дійшла до двору. Варто зазначити, що в Візантійській імперії навіть словесний виступ проти імператорської сім'ї можна було розцінювати, як державний злочин. «Цар наказав Феофілу нашвидку скликати проти Іоанна Собор, до чого підбурював його і Северіан, який все ще пам'ятав образу. Тому Феофіл в короткий час скликав багатьох єпископів з різних міст і прибув з ними до Константинополя. Поклик його підтверджувався і указом царя. На Собор з'їхалися здебільшого ті, які з якихось причин живили ворожнечу проти Іоанна».

У 403 році в Халкідоні (під Дубом) зібрався собор, який являв собою опозицію з знаті і єпископів Константинопольського округу, де чільне положення зайняв на ньому Феофіл. Звинувачення на адресу Златоуста в підсумку зводилася до звинуваченням у орігенізму та образі царської величності.

Бібліографія[ред.ред. код]

  • Norman Russell. Theophilus of Alexandria. London, Routledge, 2006, 240 pp. (The Early Church Fathers).(англ.)
  • Polański, T. The Three Young Men in the Furnace and the Art of Ecphrasis in the Coptic Sermon by Theophilus of Alexandria. - Studies in Ancient Art and Civilisation 10, 2007, 79-100.(англ.)