Фердинанд I Кобург

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Фердинанд I
Фердинанд I
Фердинанд I
Прапор
1-й Цар Болгарії
22 вересня 1908 — 3 жовтня 1918 року
Попередник: Титул започатковано
Спадкоємець: Борис III
Прапор
2-й Князь Болгарії
17 липня 1887 — 22 вересня 1908 року
Попередник: Олександр Баттенберг
Спадкоємець: Титул ліквідовано
 
Народження: 26 лютого 1861(1861-02-26)
Відень
Смерть: 10 вересня 1948(1948-09-10) (87 років)
Кобург
Династія: Саксен-Кобург-Готська династія
Батько: Август Саксен-Кобург-Готський
Мати: Клементина Орлеанська
Дружина: 1) Марія-Луїза Бурбон-Пармська
2) Елеонора фон Рейсс
Діти: Борис,
Кирило,
Євдокія,
Надія
 
Нагороди:
Кавалер ордена Золотого руна

Великий Хрест ордена Почесного легіону

Орден Святого Олександра Невського

Фердинанд І Кобург (нім. Ferdinand Maximilian Karl Leopold Maria von Sachsen-Coburg und Gotha; болг. Фердинанд I (Ferdynand Maksymilian Karol Leopold Maria Sachsen-Coburg-Gotha; 26 лютого 1861, м. Відень, Австрія — 8 вересня 1948, місто Кобург, Німеччина) — князь і цар Болгарії (1887–1918). Офіцер королівської угорської армії.

Відомий також як ботанік, ентомолог і філателіст.

Біографія[ред.ред. код]

Австрійський період[ред.ред. код]

Фердинанд (у західній літературі Ferdinand von Sachsen-Coburg-Gotha) народився в палаці Кобург, у місті Відень. Син австрійського генерала, принца Августа фон Саксен-Кобург-Гота (1818–1881) і французької принцеси Клементини Бурбон-Орлеанської (1817–1907), доньки останнього французького короля Луї-Філіпа.

Закінчив кадетське училище, після якого отримав чин лейтенанта 11-го полку Австрійських гусарів, а також старшого лейтенанта гонвед-гусарів Угорської королівської кінноти 1 листопада 1886 року. На думку болгарських біографів Фердинанда, саме угорський чин гарантував йому обрання на болгарський княжий трон.

Разом із братом Августом 1879 року мандрує Бразилією, де став пристрасним ботаніком та ентомологом.

Події в Болгарії[ред.ред. код]

У серпні 1886 року в Софії проросійські офіцери здійснили державний переворот і князь Болгарії Олександр Баттенберг був змушений залишити країну. Та невдовзі болгарські націоналісти завдали зустрічного удару, повернувши князя на престол. Але під тиском російського імператора Олександра III у вересні 1886 року Баттенберг остаточно зрікся престолу.

Повну фактичну владу отримав голова уряду Стефан Стамболов. Той тримався на відстані від імперської Росії, тож справа дійшла до розриву дипломатичних відносин. Це сприяло пронімецькій орієнтації безкняжої Болгарії. Стамболов сформував комісію, яка зайнялась пошуком нового монарха, однак більшість кандидатів із монарших родин відмовлялися від такої честі — зважаючи на позицію Петербурга.

На контакт із парламентською комісією пішла принцеса Клементина, донька французького короля Луї-Філіпа, яка жила у Відні. Вона прагнула аби її син Фердинанд став монархом, а її родина набула впливовості. Зрештою, болгарський парламент 7 липня 1887 року проголосував за кандидатуру Фердинанда, якого було обрано князем Болгарії.

Падіння Стамболова[ред.ред. код]

Міжнародне визнання[ред.ред. код]

Фердинанд-Лисиця[ред.ред. код]

Македонське питання[ред.ред. код]

Боснійська криза[ред.ред. код]

Проголошення державної незалежності[ред.ред. код]

Перша балканська війна[ред.ред. код]

Друга балканська війна[ред.ред. код]

Перша світова війна[ред.ред. код]

Наукові заслуги[ред.ред. код]

У перші роки князювання Фердинанд створив:

  • Болгарське економічне товариство (науковий журнал «Списание»);
  • Болгарське натуралістичне товариство (наукові видання «Годишник» та «Трудове»);
  • Болгарське археологічне товариство (наукове видання «Известия» та «Материали за история на София»);
  • Історичне товариство (наукове видання «Известия»).

Цар Фердинанд І також видав укази про створення низки наукових природничих установ, які діють досі:

  • Царський зоологічний парк;
  • Царський природознавчий музей;
  • Царський ботанічний сад;
  • Царська наукова бібліотека;
  • Царська ентомологічна станція;
  • Чорноморська біологічна станція з акваріумом (м. Варна);
  • Мережа державних дослідних рільничих господарств (у Софії, Русе, Садово, Плевені, Враці — разом 5 установ).

Царські наукові інститути розвивалися під прямим контролем Фердинанда. Для їх організації та становлення як наукових центрів Фердинанд залучав фахівців із-за кордону. Основне завдання, яке поставив перед ними — всебічне дослідження земель Болгарії в природознавчому відношенні. Цар Фердинанд не є фундатором, ані піонером у наукових починаннях болгар, але робив усе можливе для їх планомірного та правильного розвитку[1]. (болг.)

За заслуги перед Софійським університетом (сприяв відкриттю медичного факультету, а також розвитку міжгалузевих досліджень) одна з вулиць поруч із ним названа ім'ям Царя Фердинанда. Перейменована після приходу до влади комуністичних угруповань.

Відносини з Україною[ред.ред. код]

Цар Фердинанд — один із прихильників порозуміння з Україною під час Першої світової війни, зокрема царська делегація від імені Болгарії підписала з делегацією УНР угоду про мир. Берестейський мир з Україною Фердинанд І Кобург цінував високо, і після приходу до влади Гетьмана Павла Скоропадського уряд Болгарії мав добрі стосунки із Києвом. Власне, зречення болгарського престолу Фердинанда відбулося паралельно з падінням гетьманської влади в Україні.

Українська політика Фердинанда І Кобурга сприяла лояльному ставленню до еміграції українців до Болгарії за часів його наступника — царя Бориса ІІІ.

Відносини зі Словаччиною[ред.ред. код]

Як цар Болгарії, мав винятковий респект до словацької справи, яка за часів Австро-Угорщини з політичної точки зору виглядала безнадійно. Володів замком на території Словаччини та проводив ентомологічні дослідження на її території[2].

Після зречення престолу 1918 року переїхав до Словаччини, яка перебувала у складі Чехії, а згодом цілком прийняв ідею самостійної Словаччини, проголошеної 1939 року. Залишив країну 1944 року під загрозою окупації країни сталінськими загонами СРСР.

Останні дні[ред.ред. код]

Помер у поважному віці в місті Кобург (Баварія) 1948 року. Пережив смерть двох синів та кінець царської династії Болгарії. Перед смертю, у напівсвідомості, питав свого ад'ютанта генерала Ганчева: «Кога заминаваме за България?»

Остання воля царя Фердинанда — бути похованим у Болгарії. Тому поховання в католицькому храмі святої Августини в Кобурзі досі вважається тимчасовим. Натомість за 20 років нової, демократичної влади Болгарії, яка стала членом Євросоюзу та блоку НАТО, ніхто не взяв на себе ризик оголосити про перепоховання Фердинанда в країні, в якій він володарював 31 рік.

Родина[ред.ред. код]

Існує поширена думка, що Фердинанд був бісексуальної орієнтації протягом усього життя. Але з точки зору оточення царя, він цілеспрямовано упадав за жінками, власне тричі був одружений. Чутки про сексуальні збочення були стимульовані болгарською комуністичною пропагандою, яка акцентовано ненавиділа монарха і витратила десятки років на його дискредитацію.

Офіційно одружений двічі. Перший шлюб (1893) з італійською принцесою Марією-Луїзою Бурбон-Пармською. Від неї мав чотирьох дітей:

  • цар Борис III (1894–1943);
  • князь Кирило Преславський (1895–1945);
  • княгиня Євдокія (1898–1985);
  • княгиня Надія (1899–1958).

Княгиня Марія-Луїза померла внаслідок ускладнення після народження Надії.

Другий шлюб (1908) — з німецькою принцесою Елеонорою фон Ройсс-Кестріц (1860–1917), від якої дітей не мав.

1947 року Фердинанд отримав дозвіл від католицького єпископа на третє вінчання — з Елізабет Брезек (дочкою наглядача його словацького палацу «Св. Антон»).

Джерела[ред.ред. код]

  • Josef Knodt: «Ferdinand der Bulgare». Bielefeld, 1947 (нім.);
  • Йоахим фон Кьонигсльов: «Фердинанд Български». София 1998. Видавництво «Гал-Ико» (болг.).

Посилання[ред.ред. код]

  1. Доцент Жоро Цветков. «Освітня та культурна справа в Болгарії під керівництвом князя і царя Фердинанда І». Стаття в ювілейному збірнику «Модернизацията на нова България и цар Фердинанд І», Софія, 2011.
  2. Po stopách Ferdinanda Coburga (слов.)