Фердинанд VI

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Король Іспанії Фердинанд VI

Фердинанд VI (*23 вересня 1713 — †10 серпня 1759) — король Іспанії з 1746 року, походив з династії Бурбонів. Зайняв іспанський трон після смерті свого батька Філіпа V.

Молоді роки[ред.ред. код]

Мати Фердинанда - Марія Луїза Савойська - померла через декілька місяців після його народження. Фердинанд ріс під наглядом своєї мачухи Ізабели Фарнезе. Як молодшийсин він спочатку мав титул інфанта Кастильського. Після смерті свого брата Луїса I 25 листопада 1725 року 11-річний Фердинанд об'явлен кортесами принцем Астурійським, тобто спадкоємцем престолу.

11 січня 1728 року він одружився з донькою португальського короля Марією Барбарою Браганса. Весілля відбулося на мосту через ріку Кая на кордоні між Іспанією та Португалією, поблизу міста Елваш.

Мачуха Фердинанда Ізабела Фарнезе робила все, щоб при житті Філіпа V не допускати Фердинанда до державних справ. У 1733 році Фердинаду заборонили залишати королівський палац Буен-Ретіро у Мадриді. Коли у 1746 році Філіп V раптово помер, то Фердинанд не мав ані політичної підготовки, ані досвіда.

Уряди Фердинанда VI[ред.ред. код]

Спочатку першим міністром у справах королівської сім'ї та зовнішньої політики, міністра юстиції було призначено маркіза Вілларіаса, який був прихильником Ізабели Фарнезе. Але незабаром почалося протистояння між королем та Вілларіас. Перш за все у напрямках зовнішньої та внутрішньої політики. Якщо міністр був налаштований продовжувати політику Філіпа V на зближенні із Францією та продовження агресивної зовнішньої політики, то Фердинанд VI бачив розвиток Іспанії у союзі із Англією та Португалією, проведенні внутрішніх реформ, мирну політику. Вже у грудні 1746 маркіза Вілларіаса звільни. призначивши Хосе де Карвахаля-и-Ланкастера.

Внаслідок інтриг Ізабели Фарнезе, відношення до неї змінилося - вона була вислана з Мадрида (1747 рік).

Становище Іспанії перед реформами Фердинанда:

  • швидкий розвиток Каталонії та Астурії;
  • економічний підйому Мексиці;
  • початок суттєвого розвитку Венесуели, регіона Ла-Плати, узбережжя Чилі та Перу;
  • разом з тим все більше позначався социальних розкол в американських колоніях.

Метою реформ було проведення економічної та суспільної модернізації у рамках просвітницького абсолютизму. При цьому уряд Іспанії намагався вирішувати регіонально-політичні завдання.

Реформи:

  • в 1753 податкові відкупники були замінені державними службовцями, що призвело до підвищення державних доходів на 50 відсотків;
  • планувалося замінити численні окремі податки в Кастилії на єдиний збір, яким би обкладалися доходи та майно (unica contribucion). Для цього у 1757 році зібрані широкі статистичні дані щодо ситації з доходами та майном у Кастилії (так званний кадастр Енсенади - за ім'ям міністра фінансів). Але протистояння знаті та духівництва цьому призвело до відставки Енсенади та відмови від його планів.
  • у 1749 році вводяться посади інтендантів провінцій та армії, вони повинні були координувати на рівні провінцій діяльність цивільної, судової, фінансової та військової адміністрацій. Ціми заходами було профінансовано відновлення іспанського флоту.
  • почалося будівництво верфій, зокрема у Галісії. Чисельність флоту доведено до 76 кораблів, чого ще не бувало за часів Бурбонів в Успанії;
  • було покращено оборонноздатність Іспанії шляхом оновлення старих та будівництвом нових фортець, зокрема форта Фігерас у Каталонії;
  • відбулася модернізація виробництва зброї та боєприпасів, реорганізовано армію та створено систему провінційної міліції.

В цілому часи Фердинанда VI - це період центробіжної економічної політики, оскільки кошти направлялися також у економічно слабкі регіони.

Наслідком финансової політики було те, що державний дорг країни зменьшився, а доходи вперше перевищили витрати.

У церковній політиці після довгих перемовин у 1753 році вдалось укласти конкордат з Папою римським. Це посилило позиції іспанської корони. В той же час Фердинанду VI не вдалося домогтися повного патронажного права на церковью на всьому півострові.

Крім цього, Фердинанд VI відрізнявся меценатством. Підтримувалося винонання італійських опер. В королівській резиденції відбувалися музичні фестивалі.. У 1752 році у Мадриді засновано Академію мистецтв Сан-Фернандо, де викладалися образотворче мистецтво та архитектура.

У квітня 1754 року раптово помер перший міністр Карвахаль На його місце було призначено іспанського посла в Англії Рікардо Волла, який своїми діями паралізував іспанську політику.

Зовнішня політика[ред.ред. код]

Головними завданнями у зовнішній політиці уряд Фердинанда ставив:

  • вихід з війни за Австрійський спадок, що розпочалася ще при Філіпі V;
  • розв'язання тривалих конфликтів з Австрією - в Італії, Португалією, Англією - в Америці.

Примирення з Австрією пройшло у три етапи. Спочатку міністр Карвахаль при укладанні Аахенського миру, що завершив війну за Австрійський спадок, домігся для сводного брата Фердинанда VI - Філіпа - затвердження у праві на герцогство Пармське. 14 червня 1752 року в Аранхуенсе (королівська резиденція Іспанії) укладено договір між Австрією, Сардинією, Пармою та Іспанією. Договір закріплював ситуацію в Італії на момент підписання Ааженського миру.

З Португалією замирення почалося у січні 1750 року. Укладено договір, який врегулював прикордонні суперечності в колоніях обох країн. Іспанія визначала португальською територію в Мато-Гроссо у Амазонії (Бразилія).Португалія віддала Іспанії землі у гирлі Ла-Плати - Колонію-до-Сакраменто (сучасний Уругвай) та відмовилася від Філіпін.

У жовтні 1750 року досягнуто угоди з Англією про припинення договору асьєнто, який гарантував англійцям монопольну торгівлю рабами з американськими колоніями Іспанії.

З початком Семірічної війни (1756-1763 роки) Англія та Франція намагалися втягнути Іспанії у протиборство на своєму боці. Але Фердинанд VI зберіг нейтралітет.

Досягнення Фердинанда в тому, що зберіг країн від затратних та небезпечних воєн.

Родина[ред.ред. код]

Марія Барбара Браганса

Дружина — Марія Барбара Браганса (1711—1758), донька Жуана V, короля Португалії. Дітей не було.

Джерела[ред.ред. код]

  • Ramon Menendez Pidal Historia de Espana. V.XXIX, 1, Madrid, 1987. PP. 81–221, 277—333, 441—699