Фероцен

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Структурна формула фероцену

Фероце́н — один з найвідоміших представників металорганічних сполук (представник класу сандвічевих сполук). Номенклатурна назва: біс-η5-циклопентадієнферум(II) (η55Н5)2Fe.

Фізичні властивості[ред.ред. код]

Кристали фероцену

Оранжеві кристали; температура плавлення 173 °C, температура кипіння 249 °C; густина речовини 1,49 г/см3 (25 °C); стійкий до 470 °C; переганяється при атмосферному тиску; розчинний в органічних розчинниках, не розчиняється у воді; стійкий до дії повітря, гарячої концентрованої хлоридної кислоти та розчинів лугів.

Історія відкриття[ред.ред. код]

Він був отриманий випадково в 1952 році Т. Кілі і П. Посоном[1]. Автори мали намір отримати дициклопентадієніл C5H5-C5H5 при дії FeCl3 на циклопентадієнілмагнійбромід:

C5H5MgBr (реактив Гріньяра). Проте реакція пішла трохи інакше:
6C5H5MgBr + 2FeCl3=C5H5-C5H5 + 3MgCl2+3MgBr2+2(C5H5)2Fe.

У результаті утворився фероцен (C5H5)2Fe. Це кристалічна речовина оранжевого кольору.

Автори запропонували для нього структуру, яка напрошувалася сама собою

Назву «фероцен» було запропоновано Вудвордом (точніше, співробітником його групи Д. Вайтінгом). У ньому відображено наявність у сполуці атома Феруму і десяти вуглецевих атомів (нім. zehn — десять). Буквально в цьому ж 1952 році правильність здогаду Вудворда було підтверджено рентгеноструктурними дослідженнями Е. Фішера, які переконливо показали сандвічеву будова фероцену. Поява такої незвичайної сполуки була відразу помічена багатьма хіміками. З цього моменту починається стрімкий розвиток комплексних сполук такого типу.

Див. також[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. Journal American Chemical Society, 1952, v. 74, р. 2125

Джерела[ред.ред. код]

  • Фишер Э., Вернер Г. «π-комплексы металлов», М.: Мир, 1968. (рос.)
  • Посон П. «Химия металлорганических соединений», М.: Мир, 1970. (рос.)


Реторта Це незавершена стаття з хімії.
Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її.