Фея (Шарль Перро)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Фея
Lesfees.jpg
Ілюстрація Gustave Doré, до книжки казок Шарля Перро, виданої в 1867 році
Оригінал Les Fées
Жанр літературна казка
Автор Шарль Перро
Мова французька мова
Написаний 1697
Виданий 1697
Окреме видання «Казки Матінки Гуски»

Фея (фр. Les Fées) — казка французького письменника Шарля Перро. Опублікована в 1697 в збірці «Казки Матінки Гуски». В казці розповідається якими дарунками наділила фея добру і лиху дівчат, і що сталося потім.

« Цитата з твору:[1]
Ця бідолашна дівчина, крім інших справ, повинна була ще двічі на день ходити з величезним глечиком по воду далеко від дому.
І от якось, саме вона набирала воду з джерела, до неї підійшла стара бідна жінка і попросила напитися.
— Будь ласка, тітонько,— відповіла красуня.
Вона старанно виполоскала глечик, набрала води там, де вона була чистіша, і дала бабусі напитися, та ще й підтримувала глечик, аби зручніше було пити.
Добра бабуся напилась та й каже:
— Ви така чарівна і гарна, така навдивовижу добра і уважна, що я неодмінно маю подарувати вам що-небудь.
....
— О диво! Диво! — вигукнула вражена мати.— В неї з рота випадають перли та діаманти... Що з тобою сталося, дочко?
Це вперше вона назвала її дочкою.
....
— Ну, дочко, як твої справи?
— Еге ж матінко, чи то вас обходить? — відповіла грубіянка, і в неї з рота випали три гадюки і три жаби.
....
Юнак одразу ж закохався в красуню, яка володіла таким незвичайним даром, привіз її у палац до свого батька, і того ж вечора одружився.
А її сестру так усі зненавиділи, що навіть власна мати мусила вигнати її з дому, і грубіянка, не знайшовши ні в кого притулку, загинула в лісі.
 »

Персонажі[ред.ред. код]

  • «Фея» - чарівниця, яка наділяла людей чудовими якостями.
  • «Молодша дочка» — добра і красива дівчина.
  • «Старша дочка» — лиха дівчина.
  • «Вдова» — вредна й зарозуміла жінка, мати обидвох дочок.
  • «Принц» — син місцевого короля і жив поблизу.

Сюжет[ред.ред. код]

Жила - була колись вдова. Були у неї дві дочки. Старша дочка багато чим нагадувала свою маму: і настроєм, і манерами, і на обличчя, що всі хто стрічалися з нею - вважали, її за маму. Крім того вони обидві були такі неприємні і такі пихаті, що з ними неможливо було жити. А молодша донька, була, немов би, справжнім портретом свого батька: привітна, чесна - однією з найкрасивіших дівчат на світі.

Як і в більшості людей, природнім є любити своїх ближніх, так мати без тями опікувалася своєю старшою донькою (своєю принцесою), і мала страшенну відразу до молодшої (наче пасербиці). Вона заставляла її їсти на кухні і працювати без відпочинку. Між іншим, ця бідна дитина повинна була ходити до лісу два рази на день по воду. Це було дуже далеко від будинку і доводилося набирати ще й великого глека-жбанка води.

Якось однієї днини, коли вона, в черговий раз, пішла до джерела по воду, то підійшла до неї бідно одягнена жіночка і попросила - дати попити. І дівчинка погодилася: пополоскавши глечика, зачерпнувши води з чистої місцини джерела, та тримаючи в руці того жбана, так, щоб було зручніше пити воду тітоньці. Напившись води, жіночка похвалила добру дівчинку за її послух — ввічливість, доброту, уважність. Як виявилося, це була фея-чарівниця, яка перевтілилася в бідну і так мала намір перевірити доброту дівчинки, а переконавшись, що так і є насправді, вона вирішила наділити дівчинку чарівним дарунком: «3 цієї хвилини після кожного слова, яке промовлятимеш, з твоїх уст випадатиме квітка або самоцвіт». І після сказаного, фея одразу ж зникла, а дівчинка, подивувалася й, набравши в глек води, рушила додому.

Коли ж дівчина прийшла додому, її мати висварила за тривале перебування в лісі біля джерела. Дівчинка опустила голову і лише вибачилася перед мамою: «Пробачте, матінко, що я забарилась», і за цими ж словами з її уст випали дві троянди, два перли і два великих діаманти. Побачивши таке чудо, зла мати дуже здивувалася й назвавши, вперше в житті, її "донечкою", почала випитувати — чому це сталося. І бідолаха, щиросердно, повідала свою лісову історію (а діаманти-перли, так і сипалися з її уст).

«Ось воно як» — подумалла собі хитра вдовиця і вирішила цього разу уже послати свою улюблену дочку до джерела-струмка, аби і ту наділила фея таким коштовним дарунком. Але білоручка не мала наміру кудись йти, вона капризувала й відмовлялася рушати з домівки. Та, на силу, її матінка таки заставила вибратися з дому. Тоді вона взяла найкращого срібного глека, вдягнулася, як найкраще, і пішла з будинку.

Коли ж, дівчинка підійшла до струмка - їй на зустріч вийшла гарно вдягнена пані. Це була та ж фея, тільки цього разу вона вділася наче принцеса, аби пересвідчитися в чемності уже цієї дівчинки. І тепер пані-фея, знову попросила попити, на що отримала від дівчинки сувору відповідь: «Ніби я для того прийшла, щоб вас поїти! Може, ви думаєте, що я й срібну вазу навмисне принесла, аби дати напитися такій пані? Ну, та гаразд, пийте вже, коли вам так хочеться». Отримавши таку нечемну відповідь, фея вирішила наділити і цю дівчинку, відповідно її чеснот: «віднині при кожному слові з вашого рота виповзатиме гадюка або вискакуватиме жаба». І після сказаного, фея одразу ж зникла, а дівчина, і собі, рушила додому.

Як тільки мати побачила свою улюбленицю - миттю кинулася до неї, випитуючи, як все відбулося. Та доця буркнула: «Еге ж матінко, а вас то обходить?» і з її рота одразу ж випали дві гадюки та дві жаби. Побачивши таку оказію, мати вжахнулася й дішла висновку, що то все витівка молодшої доньки та чимдуж побігла за нелюбимою дочкою, аби набити її.

Бідолаха, заледве вирвалася, і втекла до лісу, щоб сховатися там. І саме так сталося, що тим лісом вертався з полювання син короля, побачивши таку красуню серед лісу — дуже здивувався. І тоді він запитав її, що вона тут робить в повній самоті, і хто її скривдив, що вона так гірко плаче. «Ах, добродію, моя мати вигнала мене з дому!» - промовила дівчина, і з її уст знову посипалися п'ять або шість перлин і стільки ж діамантів. Зачудований принц попросив аби вона розказала йому всю свою історію. Поки дівчина оповідала про свої митарства - принц чим-раз більше закохувався в неї. Тому він взяв її до палацу свого батька і запропонував одружитися, а як батько його зрадів цій дівчині, та ще й з таким приданим (перлами, діамантами).

А ось її сестра лишилася дома й ставала ще більш злющою і ненависною всім, що аж власна мати вигнала з дому. І грубіянка, не знайшовши ні в кого притулку — згинула в лісі..

Передісторія та мораль[ред.ред. код]

Відомо, що свої казки Шарль Перро написав під впливом тогочасних творів та переказів, які оповідали в світському середовищі всієї Європи. А найвідомішою була збірка казок-оповідок «Le Pentamerone», або ж неаполітанською «Lo cunto de li cunti overo lo trattenemiento de peccerille» (Казка казок, або розваги для малят), зібраних в тодішніх італійських краях і видана придворним поетом Джамбаттіста Базіле (Giambattista Basile). Саме з цієї збірки, 67-літній француз, і зробив свої казки-перекази, там і є казка (IV-7 «Les Deux Gâteaux») зі схожим сюжетом, який і опрацював Шарль Перро - видавши уже свою обробку, яка тепер вважається яскравим прикладом літературної казки (твору написаного автором-письменником - на основі сюжетів з народних казок). В італійській оповідці молодший брат потерпає від рук своєї старшої сестри, там впродовж казки показано, як брат за свої чесноти був наділений трояндами, перлами, діамантами, а сестра отримала "на горіхи" - жаб та змій.

Схожі казкові сюжети зустрічаються в багатьох народних казках і всі вони несуть мораль: що доброта завжди винагороджується, незважаючи від її зовнішнього вигляду, тоді як пихатість та вередливість засуджувалися. На цих казках-оповідях виховувалися тогочасні покоління дітей (впродовж 5-7 століть), в них намагалися вчити дітей чеснотам, і як себе поводити[2]. Тому гордовитість-зарозумілість завжди за висміювалися і подавалися в літературі у зневажливій формі (часто такі герої подавалися бридкими, страшними та нечесними). Тоді як, моральні чесноти часто асоціювалися з добротою та фізичною красою (зчаста, такі герої подавалися як молоді, красиві, добрі).

Схожі за сюжетом казки[ред.ред. код]

Окрім свого першоджерела («Pentamerone» Джамбаттісти Базіле) казка Шарля Перро «Фея» перегукується[3][4] своїм сюжетом з багатьма народними та літературними казками, деякі з них:

Видання та адаптації[ред.ред. код]

Казка була вперше надрукована в 1697 році видавцем Клодом Барбеном (Claude Barbin) в Парижі в окремій збірці Шарля Перро, яка складалася з восьми казок і називалася «Казки моєї матінки Гуски, або Історії і казки минулих часів з повчаннями» («Histoires ou contes du temps passé, avec des moralités Les Contes de ma mère l'Oye»). Слід відзначити, що підписана вона була іменем його сина Pierre Darmancour, і дослідники вважають, що Шарль Перро так вчинив, бо вважав, що йому, відомій світській особі, не особливо гоже займатися написанням дитячих казок. Та, з роками, декотрі з дослідників висловлюють інші гіпотези щодо авторства чи співавторства сина й батька Перро.

Через свою популярність «казки Шарля Перро» видавалися велику кількість разів, як в Франції, так і у всіх країнах світу, як і казка «Фея». А ще, існує значна кількість передруків та перекладів казки в різних збірниках казок, які видавалися в усьому світі. Та найзначнішими вважаються перші передруки-збірки книжок, які вийходили:

  • «Les Fées», видання Клода Барбена, (1697)
  • «Les Fées», видання Леона Камера (1843)
  • «Les Fées in Les Contes de ma mère l’Oye avant Perrault» (1878)

Примітки[ред.ред. код]

  1. Переказ з французької Романа Терещенка, видано в Києві в видавництві «Веселка» (1983)
  2. Heidi Anne Heiner, "Tales Similar to Diamonds and Toads"
  3. Jack Zipes, The Great Fairy Tale Tradition: From Straparola and Basile to the Brothers Grimm
  4. Iona and Peter Opie, The Classic Fairy Tales, p 100 ISBN 0-19-211550-6

Посилання[ред.ред. код]