Фламенко

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Белен Мая (Belén Maya) — відома танцюристка фламенко.

Фламенко — південноіспанський музичний, пісенний і танцювальний стиль, який склався в Андалусії наприкінці 18го сторіччя (перша згадка в літературі - 1774 рік). Спів і танець сольні, супроводжуються грою на гітарі, кастаньєтах.

Виконавці фламенко називаются «байлаор» (танцюрист), «кантаор» (співак), «токаор» (гітарист). Ритм у фламенко звуть компа́с. Мистецтво фламенко включає до себе низку жанрів, кожен з яких має специфічну структуру, характер та компа́с.

Походження танцю[ред.ред. код]

Витоки фламенко слід шукати ще в мавританській музичній культурі. Істотно вплинула на цей стиль і циганська музика — багато хто вважає основними, істинними носіями стилю саме іспанських циганів. У XV столітті в Іспанії Візантії, що розпадалася, прибули цигани, розселилися по південному узбережжю країни в провінції Андалузія; за своїм звичаєм, вони стали переймати і переосмислювати місцеві музичні традиції, такі як мавританська, єврейська і власне іспанська, і з цього сплаву музичних традицій, переосмисленого спочатку циганами, а потім іспанцями, народилося фламенко.

Довгий час фламенко вважався «закритим мистецтвом», оскільки цигани жили ізольованою групою; фламенко формувалося у вузьких колах. Але у кінці XVIII століття гоніння циганів припинили, і фламенко вийшло на підмостки таверн і кафе кантанте, знайшло свободу.

Наприкінці XX століття фламенко починає вбирати в себе кубинські мелодії і джазові мотиви, і, крім того, елементи класичного балету дістали там своє постійне місце. Найбільш відомий танцюрист фламенко Хоакін Кортес, який поновив поняття танцю фламенко, позбавив його від «канонічного стандарту» і вніс до нього нову живий струмінь і виразність.

Імпровізаційний характер фламенко, складний ритм і специфічна техніка виконання нерідко перешкоджають точному нотному запису мелодій фламенко. Тому мистецтво як гітариста, так і танцюриста, і співака зазвичай передається від майстра до учня.

Етимологія[ред.ред. код]

Походження слова «фламенко» не є остаточно визначеним. Джордж Борроу вживає слово flemenc [sic] як синонім до слова «циган». Блас Інфанте у своїй книзі «Витоки фламенко та секрет канте хондо» (Orígenes de los Flamencos y Secreto del Cante Jondo) стверджував, що слово «фламенко» походить від іспано-арабського fellahmengu, яке після мавританського царювання означало «вигнаний селянин». Інфанте пов'язує термін з етнічними жителями Андалузії мусульманської віри, морісками, що асимілювалися з новоприбулими циганами, щоб уникнути релігійного переслідування. Інші гіпотези щодо етимології слова «фламенко» пов'язують його значення з Фландрією («фламенко» іспанською також означає «фламандська мова»). В Іспанії вважають, що Фландрія — це батьківщина циган. Також «фламенко» відносять до слова flamante («палкий», як виконавці фламенко), або «фламінго».

Характеристика жанру[ред.ред. код]

Фламенко втілює складну культурну традицію, яка виникла завдяки унікальній взаємодії відвічної арабської, андалузької, сефардської та циганської культур, котрі існували в Андалузії до й після Реконкісти. Латиноамериканські та кубинські впливи також відіграли важливу роль у формуванні музичних форм фламенко.

Попри те, що фламенко вважають частиною культури Іспанії загалом, фактично воно походить з одного регіону — Андалузія. Проте й інші області, переважно Естремадура та Мурсія сприяли розвитку жанрів фламенко. Як тільки фламенко зародилося в Андалузії, це явище одразу стало окремою субкультурою, що спочатку зосередилась на території, відомій як Нижня Андалузія: Севілья, Кадіс і частина Малаги, але незабаром розповсюдилось по всій Андалузії, поєднуючи і перетворюючи фольклорні музичні форми. Оскільки популярність фламенко згодом досягла інших регіонів, різні місцеві іспанські музичні традиції (наприклад, традиційна кастильська музика) водночас і впливали, і перебували під впливом стилей фламенко.

Короткий огляд[ред.ред. код]

Значну частину фактів стосовно розвитку фламенко було втрачено для історії Іспанії. Ряд причин вказують на цей недолік історичного свідоцтва:

  • Фламенко походить з нижчих рівнів андалузького суспільства, і тому йому бракувало визнання як форми мистецтва серед вищого та середнього класів.
  • Неспокійні часи для людей, залучених в культуру фламенко: мусульманські маври (моріски), цигани та євреї, — всі ці народи переслідувалися.
  • Цигани були ключовим народом в підтримці цієї художньої форми, але вони були безграмотними та мали усну культуру. Їх народні пісні передавалися новим поколінням із уст в уста через повторні виступи в межах своєї соціальної групи.
  • Відсутність інтересу істориків і музикознавців. Фламенкологи зазвичай не мали спеціальної академічної освіти в галузях історії або музикознавства. Вони покладалися на обмежений ряд джерел (переважно записи 19-го сторіччя фольклориста Демофіло та записи іноземних мандрівників). Ситуація почала змінюватися в 1980-х, коли фламенко поволі почали вводити як дисципліну у консерваторіях.

Класифікація стилів[ред.ред. код]

Стилі фламенко (palos) розрізняються ритмічним малюнком. Найпопулярніші Палос — тона, соле, фанданго і сегірійя (Toña, Soleá, Fandango y Seguiriya) — відносяться до категорії канте хондо (cante jondo, найдавніше ядро фламенко, що сходить до найдавніших музичних систем Індії). Друга категорія — це канте фламенко (cante flamenco, включає в себе і спів, і танці, і гру на гітарі). Сюди входить, наприклад, фаррука.

Фламенко справив великий вплив на багато танцювальних та музичних стилей усього світу. Останні десятиліття з'явилися змішані різновиди фламенко та інших стилів: фламенко-поп, фламенко-джаз, фламенко-рок, джипсі-румба та інші.

Книга під назвою «Фламенкологія» була написана Гонсалесом Климентом в 1955 році і дала назву цілому розділу мистецтвознавства, вчені цього напрямку займаються вивченням походження фламенко та його «істинного» стилю, традицій тощо. Досі нарівні з прихильниками чистоти стилю фламенко є й прихильники його нових форм і звучань.

Фламенко в Україні[ред.ред. код]

Танець[ред.ред. код]

Перша студія танцю фламенко з'явилася в Україні в 2001. Це була студія «Дуенде» під керівництвом Світлани Липинської. За кілька років в Києві працювало вже декілька студій, а група студентів поїхала на стажування до Севільї. У 2005 році було проведено перший майстер-клас іспанського танцівника — блискучого артиста та педагога Хуана Полвільо (Juan Polvillo). На сьогоднішній день в Києві працюють студії Школа фламенко[1], Вулиця фламенко[2], студія фламенко-фьюжн Suspiro[3], регулярно проводяться майстер-класи іспанських викладачів (за останні кілька років в Києві побували Хуан Полвільо, Наталя Меріньо, Ла Лупі, Хав'єр Мартос, Нурія Лейба та ін.) Великі школи існують у багатьох інших містах України — Solas de Flamenco[4] та Junta del ritmo (Харків)[5], студія Soleadas і Танцювальна школа Фламенко та Степа (Одеса), студії танцю Олени Поспєлової та Фламінго (Донецьк). Нещодавно студії фламенко з'явилися у Львові, Дніпропетровську, Тернополі, Івано-Франківську, Севастополі, Ялті. Педагоги та студенти більшості студій щорічно стажуються в Іспанії. Інформація про викладачів та школи фламенко в Україні доступна на сайті Школи Фламенко[1]. У 2011 році в Києві була створена перша репертуарна вистава фламенко Cantes del silencio[6], яку протягом сезону можна було побачити на сцені Театрального центру ім. Леся Курбаса. Концертні програми українських виконавців фламенко, так само, можна бачити на сцені київського Дома Актора.

Гітара[ред.ред. код]

Єдиним радянським дослідником фламенко, що опублікував декілька наукових праць, був український гітарист та мистецтвознавець Шевченко Анатолій Антонович . Його посібники «Неукротимі ігри фламенко» та «Гітара фламенко. Мелодії та ритми» були для багатьох радянських гітаристів єдиним джерелом інформації про фламенко. Гітаристами, що досліджують фламенко на українському просторі, також є Владислав та Дмитро Золотники, Валерій Петренко, Віктор та Костянтин Осинські, Євген Седько, Павло Степанович, Володимир Стеценко, Павло Косенко, Дмитро Бесараб та інші. Багато українських гітаристів набули професійний рівень гри на гітарі фламенко, завдяки чому стали лауреатами конкурсів та міжнародних фестивалів.

Першим музичним колективом фламенко в Україні був гурт Ayamonte, заснований у 2004 році. У 2011 році вийшов диск Євгена Седька[7] The Art of Flamenco Guitar з традиційними та авторськими композиціями у стилі фламенко.

До сьогоднішнього дня на сценах України продемонстровано багато програм у стилі традиційного фламенко та фламенко-ф'южн у виконанні українських артистів, деякі з яких мають досвід співпраці з іспанськими виконавцями фламенко.

Спів[ред.ред. код]

Найскладніша, вокальна частина фламенко — спів, або «cante» — на сьогоднішній день представлена кількома виконавцями. Свої сили в цьому напрямку пробують Марія Кучерова, Віталій Костенко, Лілія Фернандес, Кіра Степанович та інші.

Фестивалі фламенко[ред.ред. код]

Серед найбільш значущих міст, де сьогодні існує фламенко, виділяють Кадіс, Херес, Севілью, Кордову, Гранаду, Барселону та Мадрид. У кожного з цих міст своя музична специфіка, свої традиції та особливості.

В Іспанії[ред.ред. код]

Один з найбільш авторитетних, найбільший фестиваль фламенко в Іспанії проходить один раз на два роки у Севільї під назвою «Bienal de Flamenco»[8]. Цей фестиваль був заснований у 1980 році. З усього світу сюди з'їжджаються справжні любителі фламенко, щоб побачити найкращих артистів: байлаор, кантаор і гітаристів.

У Кордові щорічно проводиться Міжнародний фестиваль гітари «GUITARRA», з виступу на якому почалася слава талановитих молодих гітаристів Вісенте Аміґо і Пако Серрано.

Щорічні фестивалі канте гранде, фестивалі канте фламенко і інші проходять по всій Іспанії. Детальніше про фестивалі в Іспанії і не тільки можна дізнатися зі спеціального вебсайту «flamencofestival»[9].

В Україні[ред.ред. код]

Фестиваль Fandango de Ucrania[10] щорічно проходить у Львові (червень або початок липня). Окрім основної сценічної програми, під час фестивалю відбуваються числені вечірки (peñas) на відкритих площадках або в кав'ярнях, майстер-класи тощо. В фестивалі беруть участь виконавці з різних міст України. Засновники фестивалю - Олександр та Наталя Ліпські.

В інших країнах[ред.ред. код]

Щорічно, з 2004 року, в лютому проходить Фестиваль Фламенко у Лондоні.

Один з найбільших фестивалів фламенко поза Іспанії вже понад 20 років проходить в американському місті Альбукерке, штат Нью Мексико.

Міжнародний Фестиваль Фламенко «¡VIVA ESPAÑA!» — найбільший фестиваль фламенко в Росії, проводиться в Москві2001 року).[11]

Відомі артисти фламенко[ред.ред. код]

Люди фламенко про своє мистецтво[ред.ред. код]

"У тебе є голос, ти вмієш співати, але ти нічого не досягнеш, тому що в тебе немає дуенде". Мануель Торрес

"Танець - це не кроки, це те, що відбувається між кроками. Це як бій биків ..." Антоніо Гадес

"Кроки несуть у собі ритм, і стукіт підборів - це діалог, коли один звертається до іншого, і вони розповідають один одному про музику і почуття". Кристина Ойос

"Я люблю танець фламенко більше, ніж будь-що. І я не можу пояснити, чому. У фламенко є якесь то чари. ... Чудовий спосіб пов'язати землю і небо, я думаю, це щось виняткове, притаманне тільки фламенко". Карлос Саура

"Фламенко дало мені мову, шлях пізнання себе. Ось чому я люблю його так беззастережно". Ева Йербабуена

Джерела[ред.ред. код]

  • Ríos Ruiz, Manuel: Introducción al cante flamenco, Edt. Istmo, Madrid, 1972, Dep.Leg. M-6.269-1972,
  • GARCÍA MATOS, Manuel. «Cante flamenco, algunos de sus presuntos orígenes» en Anuario Musical nº 5. 1950. Pág. 99. ROSSY, Hipólito. Teoría del Cante Flamenco. Barcelona. 1966
  • Gerhard Steingress: Cante Flamenco: Zur Kultursoziologie der andalusischen Moderne. Peter Lang, Frankfurt am Main 1997, ISBN 3-631-30474-9.
  • Donn E. Pohren: The Art of Flamenco. Bold Strummer Ltd, 2005, ISBN ISBN 978-0-933224-02-5.
  • Bernard Leblon: Flamenco. Palmyra Verlag, 2007, ISBN ISBN 3-930378-70-1.
  • Stefan Krüger: Die Musikkultur Flamenco: Darstellung, Analyse und Diskurs. Hamburg 2001 (Dissertation).
  • Anja Vollhardt (Text), Elke Stolzenberg (Fotos): Flamenco: Kunst zwischen gestern und morgen. Weingarten Verlag, 1988/1996, ISBN 3-8170-4006-7.

Див. також[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]