Флора Туреччини
Станом на 2000 рік відомо близько 9300 видів рослин, які можна знайти на території Туреччини. Значення цього числа стає очевидним, якщо порівняти його з Європою в цілому, де знаходять лише на 24% більше видів рослин (близько 11500).
Найважливішою причинами великого біорізноманіття рослин в Туреччині вважають відносно велику частку ендеміків у поєднанні з великою кліматичною та грунтовою різноманітністю.
Зміст |
Енедеміки [ред.]
.
Девіс та ін. (1988) підрахували, що майже третина турецьких видів рослин (30,6%) є ендемічними у Туреччині та прилеглих островах Егейського моря. Для порівняння в Австрії відповідний показник лише 1,56%, а на Британських островах він ще нижчий.
Одна з причин ендемізму в турецькій флорі є гірський і в той же час досить сильно фрагментований рельєф Анатолії. Насправді анатолійські гори нагадують архіпелаги, такі як знамениті Галапагоські острови. З часів Дарвіна ми знаємо, що географічна ізоляція між островами або територіями, розділених горами є важливим чинником видоутворення, що призводить до великої різноманітності. Для Анатолії це припущення пояснює концентрації ендеміків на вельми ізольованих і відносно старих масивах, як Улудаг або Ілгаз Даг, в той час як молоді вулканічні конуси, як Ерджіяс Даг або Хасан Даг бідні на ендеміки.
Клімат [ред.]
Клімат Туреччини надзвичайно різноманітний. Центральна Туреччина має континентальний клімат з холодною сніжною зимою і спекою влітку. На західному і південному побережжі країни майже весь час тепло — там субтропічний, середземноморський клімат. На північному побережжі країни морський клімат вологий і помірний. У західній половині випадає більше 1000 мм опадів на рік, в східній половині в середньому 2500 мм опадів на рік.
Найважливіші представники флори [ред.]
Враховуючи чисельності видів роду Астрагал (Astragalus) на сьогоднішній день це найважливіший рід турецької флори. Це можна пояснити його схильністю до безлісих та сухих територій. Поширення представників цього роду різко збільшилося в результаті діяльності людини в історичні часи. Пластичність цього роду є досить високою. В залежності від умов навколишнього середовища маємо велику різноманітність форм: від крихітних однорічних рослин до невеликих колючих чагарників. Одним з найуспішніших форм турецького астрагала є колючі форми, що вкривають поверхню гір у вигляді колючої подушки. Є дуже характерною для сухих гір внутрішньої Анатолії. Такі колючки подушки є не лише астрагалові. Справді яскравий приклад конвергентної еволюції є вражаючі колючі подушки сформовані з Onobrychis Cornuta, що відноситься до бобових. Але є багато колючих подушок з Acantholimon (Plumbaginaceae). Навіть деякі Asteraceae (наприклад, в Туреччині Centaurea urvillei, C. Iberica) і гвоздикових (наприклад, Minuartia juniperina) розвивалася в цьому напрямку.
Другий за важливістю йде рід Verbascum (Коровяк) (ранникові) і третій рід Centaurea (айстрові). Для Verbascum Туреччина, очевидно, є центром поширення. З приблизно 360 видів по всьому світу не менше 232 знаходят в Туреччині, 79,4% з яких є анатолійськими ендеміками. Більшість видів Verbascum захищені від втрати води та голодної худоби щільною шаром деревовидних мікро волосинок.
Флора за регіонами [ред.]
Понтійські гори [ред.]
На північних, більш вологих схилах (кількість опадів в Лазістані досягає 2 — 3 тис. мм на рік) широколистяні ліси з дуба, бука, змінюються з висотою змішаними та хвойними лісами та луками; в західній частині Понтійських гір представлена рослинність типу маквіс. На південних схилах гірські степи та напівпустелі чергуються з заростями колючих чагарників та змішаними лісами.
Тавр [ред.]
Південні, круті обривчасті схили сильно зволожені (1000 — 3000 мм опадів на рік, максимум спостерігається взимку). До 800–1000 м вони покриті переважно маквіс (суничник, лавр, мирт, еріка деревовидна, чист тощо.); вище — ліси з дуба, кипариса, а у верхньому поясі (до 2200–2400 м) — з сосни, ялиці, ліванського кедра. У верхньої межі лісу — зарості ялівцю, луки. На відносно пологих північних схилах, де випадає 300–400 мм опадів у рік, — степова рослинність, у східній частині Тавра — гірські степи та напівпустелі з колючими подушковидними чагарниками.
Західний Тавр [ред.]
Для звернених до узбережжя схилів передових хребтів Західного Тавра характерні хвойні, переважно, соснові ліси. Ближче до Анатолійського плоскогір'я поширені степові та напівпустельні ландшафти. З хвойних тут трапляються кущики арчи, нижче попадаються зарості барбарису. У посушливих місцях широко поширені акантолімони — низькорослі колючі рослини, які ростуть спільнотами подушковидної форми, та інші ксерофіти.
Центральний Тавр [ред.]
До висоти 2000 м схили гір Центрального Тавра покривають протяжні хвойні ліси. Породи дуже різноманітні: сосна, ялина, модрина, декілька видів арчи. Вище межі лісу у вологих лощинах трапляються альпійські луки, а в більш посушливих місцях виростають рослини азіатських високогірних пустель та напівпустель — полин, ксерофіти тощо.
Література [ред.]
Further basic literature about Turkish Flora and Vegetation:
- DAVIS, P.H. ed. 1965–1988: Flora of Turkey and the East Aegean Islands, 10 vols.− Edinburgh: University Press.
- GÜNER, A. & al. 2000: Flora of Turkey Supplement 2 [= vol 11].− Edinburgh: University Press.
- KREUTZ, D.A.J. 1998: Die Orchideen der Türkei, 766 pp.− Landgraaf (NL): Selbstverlag.
- MAYER, H. & AKSOY, H. 1986: Wälder der Türkei.- Stuttgart & New York: G. Fischer Verlag. Contents as pdf
- KÜRSCHNER, H., RAUS, T. & VENTER, J. 1995: Pflanzen der Türkei. Ägäis — Taurus — Inneranatolien.− Wiesbaden: Quelle & Meyer. Contents as pdf
- SORGER, F. 1994: Blumen der Türkei.− Stapfia (Linz) 34. [pdf, 21,54Mb]
- TURKISH JOURNAL OF BOTANY
Джерела [ред.]
Flowers of Turkey — a photo guide.- 448 pp.- Eigenverlag Gerhard Pils (2006).
