Флористичне районування
Флористичне районування — районування поверхні Землі на супідрядні регіони, що відрізняються рангом, ступенем ендемізму, особливостями історії еволюційного становлення і розвитку флористичного складу[1][2]. Флористичне районування може пов'язуватися з геоботанічним (комплексне ботаніко-географічне районування) і з ландшафтним районуванням, проте воно не підміняє специфіки кожного виду районування і самостійності одержуваних висновків, хоча можливі збіги[1].
Ієрархія[ред. | ред. код]
Прийнята система ієрархії флористичного районування базується на виділенні різного розміру просторових ділянок (фітохорій) вкладених одна в одну й ієрархічно підпорядкованих:
- царство, найбільша одиниця, характеризується наявністю ендемічних таксонів на рівні порядків;
- область, характерний ендемізм на рівні родин;
- підобласть, характерний ендемізм на рівні родів;
- провінція, характерні ендемічні види;
- округ,
- район,
- мікрорайон[1].
Заради кращої деталізації при флористичному районуванні можливе виділення проміжних просторових категорій — підобластей, підпровінцій тощо[1].
Кожна флористична область являє собою територію, на якій розвиток флори протягом геологічно тривалого часу відбувався у відносній ізоляції від сусідніх областей, одночасно з відносно безперешкодним розселенням рослин всередині такої області[2]. На рівні підобластей і нижчого рангу фітохорій флористичні особливості поєднуються з особливостями рослинного покриву (широколистяні ліси, степ, вічнозелені ліси тощо)[2].
Районування суходолу[ред. | ред. код]
.png)
Англійський ботанік Роналд Гуд (1896—1992) ідентифікував шість флористичних царств, пізніше цей поділ уточнив і деталізував радянський ботанік Армен Тахтаджян (1910—2009). У найпоширенішій системі районування Тахтаджяна виділяється 6 флористичних царств і 35 областей:
- Голарктичне царство. Для нього типові: соснові, березові, кленові, грушанкові[2].
- Палеотропічне флористичне царство
- Неотропічне флористичне царство
- Капське флористичне царство
- Австралійське флористичне царство. Спільність родин виражена слабко, загальнохарактерними є лише протейні і рестіонові[2].
- Голантарктичне флористичне царство
Див. також[ред. | ред. код]
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ а б в г Толмачев А. И. Флористическое районирование // Большая советская энциклопедия : в 30 т. / гл. ред. А. М. Прохоров. — 3-е изд. — М. : «Советская энциклопедия», 1969—1978. (рос.).
- ↑ а б в г д (рос.) Уранов А. А. Флористическое деление суши // Краткая географическая энциклопедия : [в 5 т.] / гл. ред. А. А. Григорьев и др. — М. : Советская энциклопедия, 1964. — Т. 4 : Союзная советская республика — Югославия. — 448 с.
Література[ред. | ред. код]
- Береговий П. М., Прахов М. М. Ботанічна географія. — К. : Вища школа, 1969. — 344 с. — 3000 прим.
- (англ.) Frodin, D. G. Guide to Standard Floras of the World. An annotated, geographically arranged systematic bibliography of the principal floras, enumerations, checklists and chorological atlases of different areas. — Cambr. : Cambridge University Press, 1984. — 1100 с.
- (англ.) Good R. The Geography of Flowering Plants. — N. Y. : Longmans, Green and Co, 1947.
- (англ.) Takhtajan A. Floristic Regions of the World. — Berkeley : Univ. California Press, 1986.
- (рос.) Алехин В. В., Кудряшов Л. В., Говорухин В. С. География растений с основами ботаники. — М. : 1961.
- (рос.) Флористическое деление суши и океана // Жизнь растений : в 6 т / под ред. Н. А. Красильникова и А. А. Уранова. — М. : Просвещение, 1974. — Т. 1 : Введение. Бактерии и актиномицеты. — 487 с. — 300 000 прим.
- (рос.) Леме Ж. Основы биогеографии. — М. : Прогресс, 1976. — 309 с.
- (рос.) Тахтаджян А. Л. Флористические области Земли. — Л. : Наука (видавництво), 1978. — 247 с.
