Фобос (КА)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук

«Фобос» — серія радянських автоматичних міжпланетних станцій, призначених для дослідження Марса і його супутника Фобоса.

Проект під керівництвом академіка Сагдєєва був початий на хвилі успішного співробітництва із західними науковими організаціями в рамках проекту АМС «Вега».

Хронологія[ред.ред. код]

АМС «Фобос»
Поштовий блок СРСР. Міжнародний космічний проект «Фобос», 1989 (ЦФА (ІТЦ «Марка») # 6066)}

Запущені два апарати-близнюка вагою по 6180 кілограмів на старті.

На трасі Земля-Марс через помилкову команди, переданої із Землі (в результаті якої була відключена система орієнтації), втрачений зв'язок з «Фобосом-1».

Апарат «Фобос-2» вийшов на еліптичну орбіту навколо Марса. Після декількох корекцій його орбіта стала круговою, близькою до орбіти супутника Фобоса. Після серії корекцій орбіти КА (для забезпечення фазування орбіт і зближення з Фобосом) передбачався скидання двох посадкових апаратів на поверхню Фобоса для подальших «контактних» досліджень цього космічного тіла.

Втрачено зв'язок зі станцією за кілька днів до скидання посадкових апаратів на поверхню Фобоса. Причину втрати зв'язку достовірно визначити не вдалося, передбачається, що мала місце відмова бортового комп'ютера (який і раніше неодноразово давав збої). Експедиція закінчилася, не виконавши основного завдання — доставки на поверхню Фобоса спускаємих (Проп-Ф і ДАС) та вивчення Фобоса in situ.

Результати[ред.ред. код]

Незважаючи на втрату зв'язку з обома космічними апаратами, дослідження Марса, Фобоса і навколомарсіанську простору, виконані впродовж 57 днів на етапі орбітального руху навколо Марса, дозволили отримати унікальні наукові результати про теплові характеристики Фобоса, плазмове оточення Марса, взаємодію його із сонячним вітром. Наприклад, за величиною потоку іонів кисню, що залишають атмосферу Марса, виявлених за допомогою спектрометра іонів, встановленого на КА Фобос-2, вдалося оцінити швидкість ерозії атмосфери Марса, викликаною взаємодією з сонячним вітром.

На цьому радянська програма вивчення Марса завершилася. Запуск наступного, вже російського, апарату для дослідження Марса — станції «Марс-96» в 1996 — закінчився невдачею.

Наступний російський апарат для дослідження Марса та його супутників в 2011 році — «Фобос-Грунт», також зазнав невдачі.

Джерела[ред.ред. код]