Фолклендська криза (1770)
| Фолклендська криза (1770) | |||||||||
|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|
| Фолклендські острови | |||||||||
 Розташування Фолклендських островів | |||||||||
| |||||||||
| Сторони | |||||||||
.svg){kind=small} Велика Британія
|
 Іспанія
| ||||||||
Фолклендська криза (1770) — дипломатичне протистояння між Британією та Іспанією за володіння Фолклендськими островами, що в південній частині Атлантичного океану. Ці події ледь не стали причиною війни між Францією, Іспанією та Великою Британією — країни були готові направити збройні сили до безплідних, але стратегічно важливих територій. Зрештою, відсутність французької підтримки для іспанців згасила напруженість, й Іспанія та Велика Британія досягли безрезультатного компромісу, за умовами якого обидві країни зберігали свої поселення, не відмовляючись від своїх територіальних претензій.
Історичний фон[ред. | ред. код]
Ряд англійських та іспанських істориків підтримували власних дослідників, які відкрили ці острови, що призвело до претензій з обох сторін на підставі пріоритетного відкриття. У 1690 році англійський моряк Джон Стронг, капітан корабля Велфеа, проплив між двома головними островами й назвав протоку Фолклендський канал (тепер Фолклендська протока), на честь Ентона Кері[en]. Острівна група пізніше отримала англійську назву за цією протокою.
Впродовж XVII століття англійський уряд збирався проголосити владу над островами, але це було зроблено лише у 1748 році — після доповіді адмірала Лорда Ансона[en], яка змусила британців звернути увагу на це питання. Іспанська нота протесту проти запланованої британської експедиції створила новий дипломатичний фронт і питання стояло руба до певного часу. Певна невизначена рівновага могла тривати довгий час, але у конфлікт втрутилася третя сторона — Франція.
Після завершення Семирічної війни французи бажали покращити свої позиції у Південній Атлантиці. Луї Антуан де Бугенвіль висадився на Фолклендських островах з метою створення постійної бази в поселенні Порт-Луї. У той же час, потай від французів, британці під командуванням Джона Байрона здійснили висадку на заході островів — у Порт-Егмонті. У відповідь на тиск з боку Іспанії, французи передали Порт-Луї своєму найближчому союзнику, хоча жодній зі сторін не було відомо про британську присутність, поки не були помічені кілька кораблів у грудні 1769 року.
Криза[ред. | ред. код]
У червні 1770 року іспанський губернатор Буенос-Айреса надіслав п'ять фрегатів до Порт Едвардса, де висадилось близько 1600 піхотинців. Невеликий британський корпус, що охороняв форт, швидко здався. Коли у листопаді відбулося зібрання депутатів парламенту, вони, обурені такою образою національній гідності, зажадали від уряду негайних дій. Багато висловлювали обурення з приводу того, що вони спостерігали як Британія не змогла запобігти французькій анексії[en] Корсики у 1768 році й боялись повторення подібної ситуації стосовно Фолклендських островів. Міністерство закордонних справ «розпочало мобілізацію до можливої війни».
Посеред цього шквалу погроз і контрвипадів, іспанці намагалися зміцнити свої позиції, намагаючись отримати підтримку Франції — посилаючись на Pacte de Famille між двома коронами Бурбонів. Якийсь час здавалося, що всі три країни були готові йти на війну, тим більше, що герцог де Шуазель, французький міністр військовий і закордонних справ, був у бойовому настрої. Але Людовик XV злякався, кажучи своєму двоюрідному братові Карлу III, що «мій міністр бажає війни, але я ні». Шуазель був відсторонений від посади та доживав старості у своєму маєтку, а без французької підтримки іспанці були змушені шукати компроміс з англійцями.
Наслідки[ред. | ред. код]
У січні 1771 року британцям було дозволено відновити форт у Порт-Егмонті, хоча питання суверенітету островів було, попросту, обійдено, що стало джерелом майбутніх неприємностей. Відповідний вердикт на цей дрібний скандал був оголошений у брошурі Семюела Джонсона Thoughts on the late Transactions Respecting Falkland's Island, в якій висвітлені проблеми утримання таких віддалених островів, які розташовані поблизу ворожої території: «… колонія, яка ніколи не зможе стати незалежною, бо не може сама себе підтримувати».
Криза значно зміцнила позиції прем'єр-міністра Великої Британії лорда Норта, і сприяла вірі під час американської війни за незалежність, що Франція не посміє втрутитися в британські колоніальні справи. Водночас вона поклала кінець кар'єрі герцога де Шуазеля, який у подальшому не обіймав жодних серйозних посад у французькому уряді. Однак Верженн, який незабаром прийшов до влади, мав аналогічну точку зору про необхідність обмеження участі Британії у Семирічній війні[en], відновивши баланс сил і створюючи передумови для майбутньої участі Франції в американській війні.
Джерела[ред. | ред. код]
- Goebel, Julius. The Struggle for the Falkland Islands: A Study in Legal and Diplomatic History. Oxford University Press, 1927.
- Laver, Roberto C. The Falklands/Malvinas Case. Martinus Nijhoff Publishers, 2001. ISBN 904111534X.
- G.W. Rice (2010 a), ‘British Foreign Policy and the Falkland Islands Crisis of 1770-71’, The International History Review, v.32, n.2 (2010), 273—305
- Simms, Brendan. Three Victories and a Defeat: The Rise and Fall of the First British Empire. Penguin Books, 2008.
- Whiteley, Peter. Lord North: The Prime Minister Who Lost America. Hambledon Press, 1996.