Фоменко Михайло Іванович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Football pictogram.svg
Михайло Фоменко
Mykhaylo Fomenko.JPG
Особові дані
Повне ім'я Михайло Іванович Фоменко
Дата народження 19 вересня 1948(1948-09-19) (65 років)
Місце народження Мала Рибиця, УРСР
Позиція захисник і півзахисник
Професіональні клуби*
Роки Клуб Ігри (голи)
1970–1971
1972—1978
СРСР «Зоря» (Ворошиловград)
СРСР «Динамо» (Київ)
59 (1)
173 (0)
Національна збірна
Роки Збірна Ігри (голи)
1976
1972—1976
СРСР СРСР (олімпійська)
СРСР СРСР
5 (0)
24 (0)
Тренерська діяльність**
Сезони Команда Місце
1979
1985—1986
1987
1987—1989
1990
1991—1992
1992—1993
1994
1994
1994—1996
1996—2000
2000—2001
2001—2003
2003
2006—2008
2010—2011
2012—
СРСР «Фрунзенець» (Суми)
СРСР «Десна» (Чернігів)
СРСР «Кривбас» «Кривий Ріг»
СРСР «Гурія» (Ланчхуті)
Ірак Рашид (Багдад) / Ірак
СРСР/Україна «Автомобіліст» (Суми)
Україна «Динамо» (Київ)
Україна «Верес» (Рівне)
Гвінея Гвінея
Україна «ЦСКА-Борисфен» (Київ)
Україна «Металіст» (Харків)
Україна ЦСКА (Київ)
Україна «Металіст» (Харків)
Україна «Металург» (Запоріжжя)
Україна «Таврія» (Сімферополь)
Росія «Салют» (Бєлгород)
Україна Україна
Звання, нагороди
Звання
Заслужений майстер спорту СРСР
Заслужений тренер України
Заслужений працівник фізичної культури і спорту України
Нагороди
Орден «За заслуги» ІІІ ступеня

* Ігри та голи за професіональні клуби
враховуються лише в національному чемпіонаті.

** Тільки на посаді головного тренера.

Дані оновлено 26 грудня 2012.

Михайло Іванович Фоменко (*19 вересня 1948 року, с. Мала Рибиця, Сумська область) — радянський футболіст, захисник і півзахисник, головний тренер національної збірної України. Відомий за виступами за футбольний клуб «Динамо» (Київ). Гравець збірної СРСР (1972–1977). Майстер спорту міжнародного класу (1975). Заслужений майстер спорту СРСР (1975).

Після завершення ігрової кар'єри — футбольний тренер. Заслужений тренер України. Заслужений працівник фізичної культури і спорту України.

Кар'єра[ред.ред. код]

В клубах[ред.ред. код]

Вихованець сумської футбольної школи «Спартак» (з 1962). Виступав за команди «Спартак» Суми (1965–1969), «Зоря» Ворошиловград (1970–1971). Прийшов у київське «Динамо» перед початком сезону 1972 року, в якому «Зоря» стала чемпіоном СРСР, випередивши «Динамо» — срібного призера. У своїй новій команді Фоменко зайняв місце вільного захисника, з кожною грою досягаючи кращого взаєморозуміння з партнерами. Захист «Динамо» з воротарем Рудаковим у ті роки представляв грізну силу: справа в перші роки грав Доценко, потім це місце закріпилось за Трошкіном; зліва — Матвієнко, який володів всіма необхідними для висококласного захисника навичками; передній центральний захисник — Решко, сильний у єдиноборствах, самовіданий гравець. І з поєднанням традиційно сильної динамовської атаки успіхи не забарилися: у 1974 році — перше місце у чемпіонаті країни і Кубок СРСР, у 1975 році — повторення чемпіонського сходжння, Кубок володарів кубків і Суперкубок УЄФА. Були і інші призи: «золото» 1977 року, Кубок країни 1978-го.

У збірній[ред.ред. код]

Спортивні медалі
Футбол
Представник СРСР СРСР
Чемпіонати Європи
Срібло Бельгія 1972 Збірна СРСР
Олімпійські ігри
Бронза Монреаль 1976 Збірна СРСР

У 1972 році Фоменко деб'ютував і у збірній СРСР. Це сталося 16 липня на стадіоні фінського міста Вааса. У головній команді країни Михайло брав участь у відбіркових іграх чемпіонатів світу і Європи, Олімпійських іграх 1976 року в Монреалі. На матчі чемпіонату Європи з національними командами Швейцарії, Чехословаччини, товариську зустріч із збірною Угорщини в Будапешті Михайло Фоменко виводив збірну СРСР в якості капітана. У 1975 році був капітаном і в «Динамо». Всього за збірну СРСР зіграв 24 матчі (в тому числі 5 матчів за олімпійську збірну СРСР).

Характеристика[ред.ред. код]

Високий, дуже рухливий і швидкий центральний захисник, був повноправним господарем штрафного майданчика. Холоднокровний і надійний, був сильним у позиційній грі, цементував захист команди. Строго дотримувався ігрової дисципліни, був корисний при підключеннях до атак, добре грав головою. В одному з інтерв'ю воротар Євген Рудаков, відповідаючи на питання журналіста про те, кого б він виокремив як справжнього бійця, який віддав усі сили поєдинку, зупинився на трьох майстрах — Колотові, Веремєєві і Фоменку.

Тренерська кар'єра[ред.ред. код]

Завершив ігрову кар'єру у 30-річному віці через травму спини. Після цього два роки навчався у Вищій школі тренерів, отримав диплом і приступив до тренерської діяльності.

Головний тренер клубу «Фрунзенець» Суми (1979). Тренер клубу «Динамо» Київ (1980–1984).

Головний тренер команд: «Десна» Чернігів (1985–1986), «Кривбас» Кривий Ріг (1987), «Гурія» Ланчхуті (1987–1989), «Рашид» Багдад і збірної Іраку (1990), «Автомобіліст» Суми (1991–1992).

Після розпаду СРСР головний тренер клубів і збірних: «Динамо» (Київ) (1992–1993), «Верес» Рівне (1994), збірної Гвінеї (1994), «ЦСКА-Борисфен» Київ (1994–1996), «Металіст» Харків (1996–2000, 2001–2002, 2003), ЦСКА (Київ) (2000–2001), «Металург» Запоріжжя (2003), «Таврія» Сімферополь (2006–2008).

Найпоказовішою вважає свою роботу в клубі «Гурія», з яким у 1989 році вийшов у вищу лігу чемпіонату СРСР з футболу (однак у 1990 клуби Грузії вийшли з союзних футбольних турнірів і Фоменко не зміг продовжити роботу з клубом). З Динамо Київ цілком несподівано переміг каталонську Барселону у першому ж матчі Ліги чемпіонів сезону 1993–1994. Барселона, під проводом легендарного Йогана Кройфа і з такими зірками як Рональд Куман, Хосеп Ґвардьола, Гойкоечеа того року стала фіналістом Ліги чемпіонів.

26 грудня 2012 року Михайло Фоменко очолив збірну України з футболу. Цікаво те, що він був головою тренерської ради ФФУ, яка займалася пошуком кандидатів на посаду головного тренера збірної. На цю посаду він був призначений рішенням Виконкому Федерації футболу України[1].

На відборі до Чемпіонату світу в Бразилії, збірна України зайняла 2-ге місце в групі, команда на чолі з Михайлом Фоменком змогла досягти позитивного результату і увійти в ТОП-20 рейтингу ФІФА. Але за результатами стикових матчів українська збірна не змогла кваліфікуватись на Чемпіонат світу.

Досягнення[ред.ред. код]

Як гравець[ред.ред. код]

У клубі
У збірній
Особисті
  • У списках 33 найкращих футболістів сезону в СРСР (6): № 1 — 1974, 1975, 1976; № 2: 1973, 1977; № 3: 1972

Як тренер[ред.ред. код]

Нагороди[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]