Формула-1 — Гран-прі Сан-Марино 1994

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Гран-прі Сан-Марино 1994 року
Сан-Марино 14° Gran Premio di San Marino
Дата 1 травня 1994 року
Місце Італія Імола, Італія
Траса Автодром Енцо і Діно Феррарі
Довжина кола 4,933 км
Дистанція 286,114 км / 58 (кількість кіл)
Погода Сонячно
Поул
1:21.548 Бразилія Айртон Сенна Williams-Renault
Найшвидше коло
1:24.335 / 10 коло Велика Британія Деймон Гілл Williams-Renault
Подіум
Переможець Німеччина Міхаель Шумахер Benetton-Ford
2 місце Італія Нікола Ларіні Ferrari
3 місце Фінляндія Міка Хаккінен McLaren-Peugeot
Формула-1. 3 з 16 етапів сезону 1994 / Перегони №551
Circuit Imola 1992.png
2.Тихий океан < 3 > 4.Монако
1993 < Гран-прі Сан-Марино 1994 > 1995

Гран-прі Сан-Марино 1994, офіційно: 14° Gran Premio di San Marino — перегони чемпіонату світу «Формули-1», які відбулись 1 травня 1994 року на автодромі Енцо і Діно Феррарі в Імолі, Італія. Події гонки стали важливим поворотним моментом, особливо з погляду безпеки, як у сезоні 1994 року, так і в подальшому розвитку «Формули-1».

Гран-прі був затьмарений загибеллю двох автогонщиків: австрійця Роланда Ратценбергера і триразового чемпіона світу Айртон Сенни; серйозними травмами відбулись Рубенс Барікелло, механіки та глядачі. Після рестарту перегонів переможцем став Міхаель Шумахер, який на прес-конференції після гонки сказав, що не відчуває задоволення від перемоги та не вважає себе щасливцем. Нікола Ларіні посів друге місце на подіумі та заробив перші очки у своїй кар'єрі; Міка Хаккінен фінішував третім. Згодом телекоментатор Бі-Бі-Сі Мюррей Вокер оцінив день перегонів словами: «За моєї пам'яті це найчорніший день для автогонок Гран-прі»[1].

Нещасний випадок призвів як до посилення заходів безпеки в автоспорті, так і до реформи Асоціації гонщиків Формули-1 (GPDA). Правила «Формули-1» після гонки націлено на зменшення швидкості болідів, а на нових трасах, як от Сахір, — зони безпеки розширено, щоб уповільнити боліди, перш ніж вони вріжуться в стіну.

Згодом італійськими прокурорами було порушено судову справу проти шести осіб за обвинуваченням у смерті Сенни: усіх обвинувачуваних було виправдано, хоч апеляція і касація тривали 11 років.

Звіт[ред.ред. код]

Кваліфікація[ред.ред. код]

П'ятнична кваліфікація[ред.ред. код]

У п'ятницю 29 квітня 1994 під час першої кваліфікаційної сесії для визначення порядку старту гонки[2], Рубенс Барікелло, пілот команди «Джордан», зачепив край узбіччя повороту «Варіанте Басса» (італ. Variante Bassa) і на швидкості 225 км/год злетів у повітря[3]. Його «Джордан» пробив вершину бар'єру з шин, перекинувся кілька разів після приземлення та зупинився догори колесами. Бригади лікарів негайно прибули на місце аварії, — і водія було відправлено до лікарні. Попри те, що Рубенс знепритомнів і внаслідок аварії зламав ніс та пошкодив ребра, наступного дня він був присутній на трасі, хоч і змушений був пропустити гонку. Десять років потому Деймон Гілл, який тоді був за кермом боліду команди «Вільямс-Рено», описав свої емоції після аварії: «Ми всі намагалися проігнорувати нещасний випадок, і продовжили кваліфікацію впевнені у тому, що наші автомобілі були важкі, як танки, і ми могли відбутися лише переляком, але залишитись неушкодженими»[4].

Суботня кваліфікація[ред.ред. код]

Роланд Ратценбергер був смертельно травмований у кваліфікації після аварії, яка була спричинена пошкодженням переднього антикрила.

На останній двадцятихвилинній кваліфікаційній сесії Роланду Ратценбергеру на своєму «Сімтеку» не вдалося подолати швидкісну зв'язку «Вільнев» (італ. Villeneuve). Машина втратила притискну силу, зірвалася з траси і на швидкості врізалася у бетонну стіну: удар відбувся по дотичній, і машина, неодноразово перекинувшись, пролетіла ще близько ста метрів, внаслідок чого Ратценбергер зазнав важкої травми голови, а годиною пізніше він помер, не приходячи до тями. У своєму першому сезоні пілота «Формули-1» Ратценбергер на попередньому кваліфікаційному колі під час проходження шикани «Акве Мінералі» (італ. Acque Minerali) припустився помилки і змушений був проїхати по гравію, де пошкодив переднє антикрило машини. Замість того, щоб повернутися на піт-лейн, він поїхав на ще одне швидке коло і, на швидкості 306 км/год, з його боліда зірвало переднє антикрило, внаслідок чого автомобіль втратив притискну силу та став некерованим[5].

Кваліфікаційну сесію зупинили поки лікарі надавали першу допомогу Ратценбергеру. Приблизно через 25 хвилин по тому сесію було відновлено, однак кілька команд, включно з «Вільямс» і «Бенеттон», не брали подальшої участі у кваліфікації[6]. Згодом у лікарні повідомили, що Ратценбергер через численні травми помер: його смерть стала першим нещасним випадком у гоночному вік-енді «Формули-1» після Гран-прі Канади 1982 року, коли загинув Рікардо Палетті. Професор Сід Воткінс, згодом голова медичної бригади «Формули-1» на автодромі Енцо і Діно Феррарі, згадував у своїх мемуарах, що Айртон Сенна, почувши новину про смерть Ратценбергера, не втримався і заплакав йому на плече[7]. Воткінс намагався вмовити Сенну не брати участі в перегонах, що мали відбутися наступного дня, такими словами: «Що тобі ще треба зробити? Ти тричі ставав чемпіоном світу і ти, вочевидь, найшвидший водій. Кинь все це — і поїхали рибалити». Проте Айртон наполягав на своєму, кажучи: «Сіде, є деякі речі, над якими ми не маємо влади. Я не можу все покинути, я мушу йти далі»[7].

Сенна кваліфікувався на поул-позицію, випередивши лідера чемпіонату Міхаеля Шумахера. Герхард Бергер був кваліфікований третім, а Деймон Гілл, напарник Сенни по команді, стартував із четвертої позиції. Час, який показав Ратценбергер, до його аварії зі смертельним наслідком, був би достатнім для старту в гонці з останньої, 26-ї позиції на стартовій решітці.

Перегони[ред.ред. код]

Перший старт[ред.ред. код]

Детальніше: Загибель Айртона Сенни
Смерть триразового чемпіона світу — Айртона Сенни — під час гонки назавжди змінила спорт.

На старті гонки заглух «Бенеттон» Юркі Ярвілехто. Більшість гонщиків зуміли уникнути зіткнення з фіном, проте Педро Ламі занадто пізно побачив Ярвілехто, що залишився стояти на стартовій решітці, і врізався у нього. Внаслідок аварії дев'ятеро осіб отримали незначні травми від уламків болідів, що перелетіли через огорожу, призначену для захисту глядачів на стартовій прямій[8]. Інцидент призвів до виїзду на трасу автомобіля безпеки, щоб швидкість руху болідів знизилась і можна було прибрати уламки. Протягом цього періоду, внаслідок руху на повільній швидкості, знизилася температура шин болідів. Перед гонкою на короткій прес-конференції гонщиків Сенна, разом із Герхардом Бергером, висловили стурбованість тим, що автомобіль безпеки (введений до офіційних правил «Формули-1» тільки 1993 року) їде не досить швидко, щоб можна було зберігати високу температуру шин болідів[8]. Як тільки з треку було прибрано уламки, автомобіль безпеки повернувся у бокси і гонка відновилася стартом з ходу. На другому колі після рестарту болід команди «Вільямс» під управлінням Айртона Сенни, який був на той момент серед лідерів у гонці, проходячи поворот «Тамбурелло» (італ. Tamburello) зірвався з траси і на величезній швидкості врізався у бетонну стіну. Згідно з показниками телеметрії у момент зриву швидкість боліду була близько 306 км/год, після цього Сенна встиг загальмувати і уповільнити болід, але на момент удару об стіну швидкість становила 211 км/год.

Поворот «Тамбурелло» — місце аварії Сенни.
«Вільямс» Сенни врізається у стіну на повороті «Тамбурелло».

О 14:17 за місцевим часом (UTC+1) на автодромі Енцо і Діно Феррарі було піднято червоний прапор, що означало зупинку гонки. На місце пригоди прибув Сід Воткінс для надання першої допомоги Сенні. Після зупинки перегонів червоним прапором автомобілі повинні сповільнити хід і повернутися назад до піт-лейн або стартової решітки для отримання подальших вказівок. Це захищає маршалів і медичний персонал на місці аварії та дозволяє здійснити легший доступ до місця пригоди для машин швидкої допомоги. Приблизно через 10 хвилин після аварії Сенни команда «Лярусс» помилково[9] надала дозвіл одному зі своїх гонщиків залишити піт і виїхати на закриту трасу. Не знаючи про ситуацію на трасі, Ерік Кома проїхав повз місце аварії на майже повній швидкості[10]. Коментатор телеканалу «Євроспорт» Джон Вотсон прокоментував цей інцидент як «найбезглуздіший випадок, що йому коли-небудь доводилось бачити у своєму житті»[10]. Кома вдалося уникнути зіткнення з персоналом та автомобілями, які були на трасі. Потерпілого Сенну витягли з боліду і на гелікоптері доправили до лікарні Маджоре у розташованій поряд Болоньї. Під час польоту до лікарні лікарі продовжували надавати гонщику медичну допомогу. Через тридцять сім хвилин після аварії, о 14:55 за місцевим часом, гонку було відновлено.

Другий старт[ред.ред. код]

Результати повторно проведеної гонки встановлювалися за загальними результатами перерваної першої та другої гонок. Із моменту повторного старту Герхард Бергер лідирував на трасі, але Шумахер все ще лідирував у перегонах в цілому завдяки часу, на який він випереджав Бергера перед тим, як перегони було зупинено. Шумахер вийшов у лідери гонки на 12 колі і на 4 колах пізніше, коли Бергер залишив перегони через проблеми з керуванням боліду. Коли Шумахер вирішив здійснити піт-стоп, на деякий час лідерство в гонці захопив пілот команди «Феррарі» Нікола Ларіні (італієць заміняв Жана Алезі, який на тестах отримав травму шиї[11]), але порядок відновився, коли Ларіні сам був вимушений заїхати на піт-стоп[12].

За десять кіл до фінішу, виїжджаючи з піт-лейн, «Мінарді» Мікеле Альборета втратила заднє колесо, яке влучило в механіків «Феррарі» і «Лотус». У підсумку по два механіки з кожної команди були доставлені до лікарні[13][11].

Переможцем гонки став Міхаель Шумахер, який здобув 10 очок і утримав перше місце в особистому заліку пілотів — після перших трьох гонок сезону 1994 року він набрав максимально можливу кількістю очок — 30. Друге місце посів Нікола Ларіні, здобувши перший (і єдиний) подіум у своїй кар'єрі. Третім перетнув фінішну пряму Міка Хаккінен. Подіум тієї гонки був без шампанського. Це була данина пам'яті Роланду Ратценбергеру і Айртону Сенні[14].

Після Гран-прі[ред.ред. код]

Через дві години і двадцять хвилин після того як Шумахер перетнув фінішну лінію, о 18:40 за місцевим часом, доктор Марія Тереза Фіандрі повідомила про смерть Айртона Сенни. Офіційним часом смерті було названо 14:17 за місцевим часом, тобто, Сенна помер на місці аварії[15]. За основною версією причиною смерті став один з елементів підвіски, що пробив шолом і викликав сильну втрату крові і частини мозкової субстанції[16].

Конфігурація траси Імола 1994 року, на якій відбувалися гран-прі починаючи з 1981 року[17], більше не використовувалась в етапах чемпіонату Світу з автогонок у класі «Формула-1». У відповідь на низку трагічних подій трасу було значно змінено для забезпечення безпеки у наступних гонках. Перш за все, зміни торкнулися місця багатьох великих аварій — повороту «Тамбурелло» (у цьому повороті також зазнали аварій Герхард Бергер 1989 року і Нельсон Піке1987 року), який було перероблено зі швидкісного повороту на набагато повільнішу шикану. Гонка призвела до зміни правил ФІА, щодо конструкції болідів «Формули-1». Нові правила 1995 року вимагали, щоб усі команди створили абсолютно нові конструкції болідів, оскільки автомобілі 1994 року їм не відповідали[18]. Стурбованість висловлена Сенною і Бергером на короткій прес-конференції перед гонкою призвела до реформи Асоціації гонщиків Формули-1 на наступній гонці сезону — Гран-прі Монако 1994 року. Основна мета реформи полягала в наданні пілотам можливості для обговорення питань безпеки з метою підвищення її стандартів після інцидентів, що сталися на трасі в Імолі. На наступному тогорічному Гран-прі Монако перші два стартових місця на стартовому полі було розфарбовано у бразильський та австрійський прапори на спомин про двох загиблих пілотів. Також перед стартом гонки була хвилина мовчання.

Схема відмінностей автодрому у 1994 і 2006 роках.

Смерть Сенни стала трагедією для багатьох уболівальників у всьому світі і особливо — в Бразилії. Бразильский уряд оголосив триденний національний траур. У день похорону Сенни в Сан-Паулу траурну процесію супроводжували близько півмільйона осіб[19]. Триразового чемпіона світу поховали на кладовищі Морумбі поблизу Сан-Паулу. Одним із тих, хто ніс його труну, був давній суперник Сенни Ален Прост[20]. Більшість спільноти «Формули-1» була присутня на похороні Сенни, проте президент ФІА Макс Мослі взяв участь у похоронній процесії Ратценбергера, яка відбулася 7 травня 1994 року в Зальцбурзі, Австрія[21]. Через десять років на прес-конференції Мослі сказав: «Я пішов на похорон Ратценбергера, тому що всі пішли на похорон Сенни. Я подумав, що це було важливо, щоб хтось прийшов до нього»[22].

У жовтні 1996 року ФІА, разом із «Маклареном» і «Мерседес-Бенцом», взялася за дослідження системи для зниження навантаження і пошкоджень шиї під час аварій та сильних перевантажень. «Мерседес» налагодив зв'язки з розробниками спеціального технічного пристрою «HANS» (англ. Head and Neck Support) з метою його адаптації для «Формули-1». Вперше систему «HANS» було випущено 1991 року і розроблено для утримання голови і шиї пілота у разі аварії, щоб уникнути перелому основи черепа (травма, внаслідок якої загинув Ратценбергер). Початкові випробування виявилися успішними і в остаточному звіті на Гран-прі Сан-Марино 2000 року було ухвалено рішення про те, що систему «HANS» рекомендовано для використання. Її використання стало обов'язковим з початку сезону 2001 року[23].

Айртон Сенна став останнім пілотом, що загинув за кермом боліда «Формули-1». Однак на Гран-прі Італії 2000 року і Гран-прі Австралії 2001 року в аваріях загинуло два маршали.

Судовий процес[ред.ред. код]

Згодом італійські прокурори порушили судову справу проти шести осіб за фактом причетності до загибелі Сенни. За звинуваченням у ненавмисному вбивстві перед судом постали: власник команди «Вільямс» Френк Вільямс, технічний директор команди Патрік Гед, головний конструктор боліда Едріан Ньюї, а також директор автодрому Енцо і Діно Феррарі Федеріко Бендінеллі, співвласник траси Джорджіо Поджі і представник ФІА — директор гонок Ролан Брюїнсеред[24]. Вирок суду було оголошено 16 грудня 1997 року, з усіх шістьох звинувачення у вбивстві було знято[25]. Слідство дійшло до офіційного висновку, що причиною аварії Сенни стала поломка рульового керування[26]. Перед початком сезону і після перших двох гонок Айртон Сенна скаржився не лише на погану керованість «Вільямса» без електронних помічників, але й на те, що в кокпіті його ногам не вистачало місця, зокрема йому заважав механізм рульового керування. У «Вільямсі» досить скоро знайшли просте рішення цієї проблеми. Було вирішено зменшити діаметр центральної частини рульового механізму, що проходила по кокпіту, з нормальних 22 міліметрів до 18 міліметрів[27]. У підсумку саме на місці кріплення цієї вузької частини рульова колонка і зламалася.

Державним прокурором було подано апеляцію на рішення суду проти Патріка Геда і Едріана Ньюї. 22 листопада 1999 року згідно зі статтею 530 Кримінального кодексу Італії, підсудних Геда і Ньюї було виправдано через відсутність доказів скоєння злочину[28]. У січні 2003 року результат апеляції було анульовано і наказано провести повторний перегляд судової справи, оскільки Касаційний суд Італії вважав, що статтю 530 було неправильно тлумачено[29]. 27 травня 2005 року обох обвинувачених (Патріка Геда і Едріана Ньюї) було повністю виправдано[30].

Класифікація[ред.ред. код]

Кваліфікація[ред.ред. код]

Поз Пілот Констркутор Частина 1 Частина 2 Розрив
1 2 Бразилія Айртон Сенна Williams-Renault 1:21.548 немає часу
2 5 Німеччина Міхаель Шумахер Benetton-Ford 1:22.015 1:21.885 +0.337
3 28 Австрія Герхард Бергер Ferrari 1:22.113 1:22.226 +0.565
4 0 Велика Британія Деймон Гілл Williams-Renault 1:23.199 1:22.168 +0.620
5 6 Фінляндія Юркі Ярвілехто Benetton-Ford 1:22.717 1:24.029 +1.169
6 27 Італія Нікола Ларіні Ferrari 1:22.841 1:23.006 +1.293
7 30 Німеччина Гайнц-Гаральд Френтцен Sauber-Mercedes 1:23.119 немає часу +1.571
8 7 Фінляндія Міка Хаккінен McLaren-Peugeot 1:23.611 1:23.140 +1.592
9 3 Японія Укіо Катаяма Tyrrell-Yamaha 1:24.000 1:23.322 +1.774
10 29 Австрія Карл Вендлінгер Sauber-Mercedes 1:23.788 1:23.347 +1.799
11 10 Італія Джанні Морбіделлі Footwork-Ford 1:23.663 1:24.682 +2.115
12 4 Велика Британія Марк Бланделл Tyrrell-Yamaha 1:23.703 1:23.831 +2.155
13 8 Велика Британія Мартін Брандл McLaren-Peugeot 1:24.443 1:23.858 +2.310
14 23 Італія П'єрлуїджи Мартіні Minardi-Ford 1:24.078 1:24.423 +2.530
15 24 Італія Мікеле Альборето Minardi-Ford 1:24.276 1:24.780 +2.728
16 9 Бразилія Крістіан Фіттіпальді Footwork-Ford 1:24.655 1:24.472 +2.924
17 25 Франція Ерік Бернар Ligier-Renault 1:24.678 1:40.411 +3.130
18 20 Франція Ерік Кома Larrousse-Ford 1:26.295 1:24.852 +3.304
19 26 Франція Олів'є Паніс Ligier-Renault 1:24.996 1:25.160 +3.448
20 12 Велика Британія Джонні Герберт Lotus-Mugen-Honda 1:25.114 1:25.141 +3.566
21 15 Італія Андреа де Чезаріс Jordan-Hart 1:25.234 1:25.872 +3.686
22 11 Португалія Педро Ламі Lotus-Mugen-Honda 1:26.453 1:25.295 +3.747
23 19 Монако Олів'є Беретта Larrousse-Ford 1:27.179 1:25.991 +4.443
24 31 Австралія Девід Бребем Simtek-Ford 1:27.607 1:26.817 +5.269
25 34 Франція Бертран Гашо Pacific-Ilmor 1:27.732 1:27.143 +5.595
26 32 Австрія Роланд Ратценбергер Simtek-Ford 1:27.657 1:27.584 +6.036
27 33 Франція Поль Бельмондо Pacific-Ilmor 1:28.361 1:27.881 +6.333
28 14 Бразилія Рубенс Барікелло Jordan-Hart 14:57.323 немає часу +13:35.775
Джерело:[31]

Перегони[ред.ред. код]

Поз Пілот Констркутор Кола Час/Схід Старт Очки
1 5 Німеччина Міхаель Шумахер Benetton-Ford 58 1:28:28.642 2 10
2 27 Італія Нікола Ларіні Ferrari 58 +54.942 6 6
3 7 Фінляндія Міка Хаккінен McLaren-Peugeot 58 +70.679 8 4
4 29 Австрія Карл Вендлінгер Sauber-Mercedes 58 +73.658 10 3
5 3 Японія Укіо Катаяма Tyrrell-Yamaha 57 +1 коло 9 2
6 0 Велика Британія Деймон Гілл Williams-Renault 57 +1 коло 4 1
7 30 Німеччина Гайнц-Гаральд Френтцен Sauber-Mercedes 57 +1 коло 7
8 8 Велика Британія Мартін Брандл McLaren-Peugeot 57 +1 коло 13
9 4 Велика Британія Марк Бланделл Tyrrell-Yamaha 56 +2 кола 12
10 12 Велика Британія Джонні Герберт Lotus-Mugen-Honda 56 +2 кола 20
11 26 Франція Олів'є Паніс Ligier-Renault 56 +2 кола 19
12 25 Франція Ерік Бернар Ligier-Renault 55 +3 кола 17
13 9 Бразилія Крістіан Фіттіпальді Footwork-Ford 54 Виліт 16
Схід 15 Італія Андреа де Чезаріс Jordan-Hart 49 Виліт 21
Схід 24 Італія Мікеле Альборето Minardi-Ford 44 Колесо 15
Схід 10 Італія Джанні Морбіделлі Footwork-Ford 40 Двигун 11
Схід 23 Італія П'єрлуїджи Мартіні Minardi-Ford 37 Виліт 14
Схід 31 Австралія Девід Бребем Simtek-Ford 27 Виліт 24
Схід 34 Франція Бертран Гашо Pacific-Ilmor 23 Двигун 25
Схід 19 Монако Олів'є Беретта Larrousse-Ford 17 Двигун 23
Схід 28 Австрія Герхард Бергер Ferrari 16 Підвіска 3
Схід 2 Бразилія Айртон Сенна Williams-Renault 5 Фатальна аварія 1
Схід 20 Франція Ерік Кома Larrousse-Ford 5 Зійшов через неполадки 18
Схід 6 Фінляндія Юркі Ярвілехто Benetton-Ford 0 Зіткнення 5
Схід 11 Португалія Педро Ламі Lotus-Mugen-Honda 0 Зіткнення 22
НС 32 Австрія Роланд Ратценбергер Simtek-Ford Фатальна аварія
НКВ 33 Франція Поль Бельмондо Pacific-Ilmor -
НКВ 14 Бразилія Рубенс Барікелло Jordan-Hart Пошкодження -

Положення в чемпіонаті після Гран-прі[ред.ред. код]

Особистий залік
Поз Пілот Очки
1 Німеччина Міхаель Шумахер 30
2 Велика Британія Деймон Гілл 7
3 Бразилія Рубенс Барікелло 7
4 Австрія Герхард Бергер 6
5 Італія Нікола Ларіні 6
Кубок конструкторів
Поз Конструктор Очки
1 Велика Британія Benetton-Ford 30
2 Італія Ferrari 16
3 Велика Британія Williams-Renault 7
4 Ірландія Jordan-Hart 7
5 Велика Британія McLaren-Peugeot 4

Примітки[ред.ред. код]

  1. «Race ace Senna killed in car crash». BBC News. 1994-05-01. Процитовано 2006-10-28. 
  2. Longmore, Andrew (1994-10-31). «Ayrton Senna: The Last Hours». The Times (News International). Процитовано 2006-10-28. 
  3. Hamilton, Maurice. Frank Williams. Macmillan. с. 232. ISBN 0-333-71716-3. 
  4. Hill, Damon (2004-04-17). «Had Ayrton foreseen his death?». The Times (London: News International). Процитовано 2006-10-28. 
  5. Spurgeon, Brad (1999-04-30). «5 Years After Senna's Crash, Racing Is Safer – Some Say Too Safe: Imola Still Haunts Formula One». International Herald Tribune. Архів оригіналу за 2007-09-12. Процитовано 2007-05-01. 
  6. Kalff, Allard; Watson, John (commentators). Eurosport [Television production]. Париж: Євросорт.
  7. а б Hamilton, Maurice. Frank Williams. Macmillan. с. 234. ISBN 0-333-71716-3. 
  8. а б «A tragic weekend». The Times (London: News International). 2004-04-19. Процитовано 2006-10-28. 
  9. «TITLE REQUIRED». Autosport. 1994-05-05. 
  10. а б Watson, John (Commentator). Eurosport Live Grand Prix [Television]. Eurosport.
  11. а б «ГП Сан-Марино'94: Черный день календаря». Александр Кабановский. www.f1news.ru. Архів оригіналу за 2013-06-22. Процитовано 2011-04-24. 
  12. «Grand Prix Results: San Marino GP, 1994». GP Encyclopedia. www.grandprix.com. Архів оригіналу за 2013-06-22. Процитовано 2006-10-28. 
  13. Rider, Steve (Presenter). San Marino Grand Prix [Television]. London, United Kingdom: BBC.
  14. «ГП Сан-Марино'94: Черный день календаря». Виталий Крысанов. www.of1magazine.ru. Процитовано 2011-04-24. 
  15. «Secrets of Senna's black box». Senna Files. www.ayrton-senna.com. 1997-03-18. Архів оригіналу за 2013-06-22. Процитовано 2006-10-28. 
  16. Thomsen, Ian (1995-02-11). «Williams Says Italy May Cite Steering In Senna's Death». International Herald Tribune. Архів оригіналу за 2006-11-23. Процитовано 2006-10-28. 
  17. «Autodromo Enzo e Dino Ferrari - Imola». www.gpracing.net192.com. Архів оригіналу за October 26, 2006. Процитовано 2006-10-28. 
  18. Wright, Peter (1995). «Preview of 1995 Formula1 Cars». www.grandprix.com. Процитовано 2006-10-28. 
  19. «Open Warfare». www.gpracing.net192.com. Архів оригіналу за October 26, 2006. Процитовано 2006-10-28. 
  20. «Open Warfare». www.gpracing.net192.com. Архів оригіналу за October 26, 2006. Процитовано 2006-10-28. 
  21. David Tremayne, Mark Skewis, Stuart Williams, Paul Fearnley (1994-04-05). «Track Topics». Motoring News (News Publications Ltd.). 
  22. «Max went to Roland's funeral». GPUpdate.net. 2004-04-23. Процитовано 2011-02-01. 
  23. Stonefeld, Ross (2001-02-21). «Helping Hans». AtlasF1. Haymarket. 
  24. Hamilton, Maurice. Frank Williams. Macmillan. с. 276. ISBN 0-333-71716-3. 
  25. «All six cleared in Senna trial». Senna Files. www.ayrton-senna.com. 1997-12-16. Архів оригіналу за 2013-06-22. Процитовано 2006-10-28. 
  26. «Faulty Steering Caused Crash!». Senna Files. www.ayrton-senna.com. Архів оригіналу за 2013-06-22. Процитовано 2006-10-28. 
  27. ««Чёрный уик-энд» хроника трагедии». www.tbfoc.narod.ru. Архів оригіналу за 2013-06-22. Процитовано 2011-04-25. 
  28. «Appeal absolves Head and Newey». Senna Files. www.ayrton-senna.com. Архів оригіналу за 2013-06-22. Процитовано 2006-10-28. 
  29. «Senna death case back in court». BBC Sport. 2003-01-28. Процитовано 2006-10-28. 
  30. «Top designers acquitted on Senna». BBC Sport. 2005-05-27. Процитовано 2006-10-28. 
  31. Henry, Alan (ed.) (1994). AUTOCOURSE 1994-95. Hazleton Publishing Ltd. с. 128–129. ISBN 1-874557-95-0. 

Див. також[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]

Попередня гонка:
Формула-1 — Гран-прі Тихого океану 1994
FIA Формула-1 Чемпіонат Світу
Сезон 1994
Наступна гонка:
Формула-1 — Гран-прі Монако 1994
Попередня гонка:
Формула-1 — Гран-прі Сан-Марино 1993
Формула-1 — Гран-прі Сан-Марино Наступна гонка:
Формула-1 — Гран-прі Сан-Марино 1995